Оголошення Туреччиною війни Росії

Міжнародні відносини та світова політика

Настав жовтень. Спонукуваний запевненнями Ч. Стретфорда-Редкліфа і французького посла Лакура, султан оголосив Росії війну. Тим часом англійською і французькою дипломатією отримано було точне підтвердження звістки, яка вже раніше промайнула по Європі. 18 (ЗО) листопада 1853 р. адмірал Нахімов П. С. напав на турецький флот у Синопській бухті, винищив його і зруйнував берегові укріплення.

Вступ Англії та Франції у війну проти Росії

Синопський бій став тим поштовхом, який розрядив напругу, що давно накопичувалася. У середині грудня Наполеон ПІ оголосив британському послові в Парижі лордові Каулі, що має намір наказати своєму флоту увійти до Чорного моря. Це підштовхнуло дії і британського кабінету. Ще в лютому 1853 р., як тільки прийшли перші донесения С. Гамільтона з Петербурга про довірливі бесіди з ним царя, статс-секретар Кларендон і французький посол у Лондоні граф О. Валевський підписали угоду, за якою Англія і Франція зобов'язувалися нічого не робити у сфері східного питання без попередньої домовленості. Тепер настав момент для виконання цього зобов'язання. Лорд Ебердін погодився дати англійському флоту відповідні розпорядження.

Вагання англійської дипломатії тривали недовго. Після Синопа в англійських суспільних колах збудження проти Росії зростало неймовірним чином. У пресі голосно звинувачували навіть королеву Вікторію та Ті чоловіка в підозрілих, мало не зрадницьких задумах. Коли раптово 15 грудня 1853 р. лорд Пальмерстон подав у відставку, справжнє обурення обрушилося на кабінет, звідки "вижили чесного патріота" та ін. Через тиждень лорд Ебердін просив лорда Пальмерстона повернутися до міністерства. Це повернення віддавало кабінет лорда Ебердіна повністю в руки лорда Пальмерстона. Війна проти Росії була цим вирішена.

4 січня 1854 р. об'єднаний англо-французький флот увійшов у Чорне море, і два адмірали, що керували флотом, сповістили російську владу, що мають завдання захищати турецькі судна і порти від нападів з російського боку. Негайно К. В. Нессельроде за наказом Миколи І звернувся до російського посла в Парижі П. Д. Кисельова і лондонського посла барона Бруннова, пропонуючи їм запросити обидва уряди, при яких ці посли були акредитовані, і пояснити, як розуміти повідомлення адміралів. Чи стосується фактична заборона плавати по Чорному морю тільки до російських суден, чи також і турецьких. У випадку, якщо станеться, що заборона розповсюджується тільки на російські судна, баронові Бруннову і П. Д. Кисельову наказувалося негайно перервати дипломатичні стосунки і покинути Лондон і Париж.

Англійська преса волала про необхідність боротися за незалежність Туреччини. У самій Туреччині фактичними господарями становища були Ч. Стретфорд-Редкліф і французький посол Бараге д'Ільє. Єдиною утіхою для султана було те, що Ч. Стретфорд-Редкліф і Бараге д'Ільє люто і безперервно сварилися між собою.

29 січня 1854 р. в офіційному органі Французької імперії "Монітер" з'явився лист імператора французів Наполеона ІП до всеросійського імператора Миколи І. Наполеон ПІ писав, що грім синодських гармат образив французьку і англійську національну честь. Він пропонував цареві останній вихід: відвести війська з Молдавії і Валахії. Тоді Франція і Англія накажуть своїм флотам покинути Чорне море. А потім хай Росія й Туреччина призначать уповноважених для мирних переговорів. Цей незвичайний у дипломатичному ужитку прийом – публічне звернення одного чинного монарха до іншого – правильно зрозуміла вся Європа. Це була спроба перед самим вибухом війни звалити всю відповідальність на супротивника, виставивши напоказ свою миролюбність.

Микола І відповів 9 лютого. Одночасно з відсиланням оригіналу до Парижа Микола І також наказав надрукувати копію свого листа в офіційному органі російського Міністерства закордонних справ. Цар відповідав, що йому російська честь так само дорога, як Наполеонові ПІ французька. Синопський бій був цілком правомірною дією. Не можна прирівнювати зайняття Дунайських князівств до фактичного оволодіння Чорним морем за допомогою направлення туди французького і англійського флотів та ін. Обидва імператори підписалися пам'ятною їм обом формулою: "Вашої величності добрий друг".

А вже на третій день після відправлення листа Наполеона ПІ до Петербурга П. Д. Кисельов отримав у Парижі офіційну ноту Друен де Люїса. Нота носила нарочито зухвалий характер. Вона роз'яснювала, що заборона плавання Чорним морем стосується лише російського флоту, а не турецького. Негайно, в силу вже раніше отриманих інструкцій, П. Д. Кисельов заявив про розрив дипломатичних стосунків між Росією і Францією.

Виступ Франції проти Росії в цьому випадку був настільки слабо мотивованим, що й Микола І у Петербурзі, і П. Д. Кисельов у Парижі постаралися підкреслити, що на розрив із Францією вони дивляться інакше, ніж на розрив, що одночасно послідував, з Англією. Микола І велів негайно прислати додому С. Гамільтону паспорти на виїзд посольства. А генералу Кастельба-жаку, французькому послові, надали можливість заявити про бажання виїхати й отримати паспорти тоді, коли він захоче. При дуже милостивому прощанні з генералом Микола І дав послові один з найвищих орденів – зірку Олександра Невського. Цим надзвичайним жестом ніби підкреслювалося, що цар вважав розрив із Францією дипломатичним непорозумінням, яке може так само скоро уладнатися, як раптово воно і виникло.

Ще більше це було підкреслено при від'їзді П. Д. Кисельова з Парижа. П. Д. Кисельов, повідомивши вже 4 лютого 18S4 р. міністра Друен де Люїса про свій від'їзд із посольством з Парижа, негайно після цього заявив, що бажав би особисто відкланятися імператорові Наполеону Ш. Той прийняв П. Д. Кисельова під час уранішньої аудієнції наодинці, і вони довго розмовляли. Імператор стверджував, ніби його поведінка у всьому цьому конфлікті була найбільш примирливою. Злегка, натяком, Наполеон III торкнувся і зло-щасної історії з його титулуванням, і П. Д. Кисельову стало ясне, що його співбесідник її не забув і не простив. П. Д. Кисельов навіть сказав: "Государю, дозвольте вам сказати, що ви помиляєтеся... Франція кидається у війну, яка їй не потрібна, в якій вона нічого не може виграти, і вона воюватиме тільки, щоб служити цілям і інтересам Англії. Ні для кого тут не секрет, що Англія з однаковим задоволенням побачила б знищення будь-якого флоту, вашого флоту або нашого, і, чого тут не розуміють, це те, що Франція на разі допомагає руйнуванню [російського] флоту, який у разі потреби був би якнайкращим для вас помічником проти того флоту, який коли-небудь поверне свої гармати проти вашого". Французький імператор вислухав ці багатозначні заяви мовчки, і, що вкрай показово, жодним словом П. Д. Кисельову на них не заперечив. Цікаво, що власне про Туреччину обидва співбесідники якось абсолютно забули. Наполеон ПІ навіть не подумав, що для годиться слід було хоч би згадати про "незалежність" країни, нібито для "захисту" якої він оголяє меч і починає криваву війну.

От як пояснював П. Д. Кисельов у листі до К. В. Нессельроде свій вчинок , який, до речі кажучи, не мав ні з боку канцлера, ні з боку Миколи І ані- найменших заперечень. "Якщо всупереч звичаю я побажав попрощатися з Луї Наполеоном у приватній зустрічі перед тим, як вимагати мій паспорт, це тому, що я знав, наскільки він чутливий до такого роду маніфестацій і проявів особистого шанування, і наскільки спомин про подібний вчинок міг би, при нагоді, допомогти знову зав'язати зносини".

Проект послаблення та розчленування Россії, висунутий лордом Пальмерстоном

Від формального оголошення війни Росії Англією і Францією 27 і 28 березня 1854 р. і до листопада – грудня 1855 р., коли поновилися негласні стосунки між російськими і французькими дипломатами, дипломатична діяльність великих держав зосереджувала свій інтерес головним чином на Відні. Зусилля Англії і Франції були спрямовані на те, щоб примусити Австрію щоб то не стало виступити проти Росії. Дії австрійської дипломатії мали на увазі вирішення дуже важкого завдання – не оголошуючи формально війни Росії, примусити Миколу І прибрати війська з Молдавії і Валахії, і влаштувати це так, щоб не розсердити Наполеона ІН, але й не розсваритися з царем.

Що стосується дипломатичних відносин між самими союзниками, то спочатку ще не проявлялося корінне розходження між цілями Англії і Франції. Проте відразу ж після падіння Севастополя воно виявилося з довершеною ясністю. Пальмерстон, душа кабінету лорда Ебердіна, вважав, що війна може грунтовно послабити Росію. У Англії є такий союзник, як Французька імперія. У перспективі можна, обіцяючи компенсації за рахунок Росії, набути ще трьох союзників: Австрію, Пруссію і Швецію. Ніколи вже не повториться ця найсприятливіша комбінація. Пальмерстон захоплювався: "Немає країни на світі, яка так мало програвала б від воєн, як Англія!" – наполегливо повторюючи цю фразу.

Власні цілі британської політики неодноразово аналізувалися і в англійській пресі, але точка зору Пальмерстона, якнайповніше викладена ним лордові Джону Росселю, зводилася до такого: Аландські острови і Фінляндія повертаються Швеції, Прибалтійський край відходить до Пруссії, королівство Польське повинне бути відновлене як бар'єр між Росією і Німеччиною (не Пруссією, а Німеччиною), Молдавія і Валахія та все гирло Дунаю відходять до Австрії, а Ломбардія і Венеція – від Австрії до Сардинського королівства (П'ємонту). Крим і Кавказ відбираються у Росії і відходять до Туреччини, причому частина Кавказу, що іменувалася в лорда Пальмерстона "Черкесі- сю ", утворює окрему державу, що перебуває у васальних відносинах до сул-тана Туреччини.

Підголосок лорда Пальмерстона, статс-секретар з іноземних справ лорд Кларендон, нітрохи не заперечуючи проти цієї програми, постарався у своїй великій парламентській промові 3 березня 1854 р. підкреслити помірність і безкорисливість Англії, яка нібито зовсім не боїться за Індію, не потребує нічого для своєї торгівлі, а лише благородно і високопринципово веде "битву цівілізації проти варварства".

До певного часу Наполеон ПІ, який із самого початку не співчував пальмерстонівській фантастичній ідеї розподілу Росії, зі зрозумілої причини утримувався від заперечень. Програма лорда Пальмерстона була складена так, щоб набути нових союзників. Притягувалися таким шляхом і Швеція, і Австрія, і Пруссія, заохочулася до повстання російська Польща, підтримувалася війна Шаміля на Кавказі, забезпечувався також виступ проти Росії Сардинського королівства. А нові союзники були Франції й Англії дуже потрібні. Чим відчайдушнішою ставала героїчна оборона Севастополя, тим вони робилися необхіднішими.

Але насправді Наполеонові III зовсім не хотілося ні дуже посилювати Англію, ні понад міру послабляти Росію. Тому як тільки перемога була союзниками здобута, зараз же Наполеон III почав підкопуватися під програму лорда Пальмерстона і швидко звів її до нуля. Але на перших порах між Англією і Францією не було ні найменших розбіжностей. У Відні союзниками був даний дипломатичний бій Миколі I, і цей бій був царем програний.

Наступний розділ:

Місія О. Ф. Орлова у Відні


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оголошення Туреччиною війни Росії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Міжнародні відносини та світова політика пер. пол. XVII ст. – пер. пол. XVIII ст.

  • Міжнародні відносини під час Тридцятирічної війни. Вестфальський мир.

  • Європейська рівновага (сер. XVII – сер. XV III ст.)

  • Тема 2. Міжнародні відносини та світова політика др. пол. XVIII ст.

  • Зовнішня політика Росії др. пол. XVIII ст. "Польське" питання

  • "Польське" питання

  • Другий поділ Польщі

  • Міжнародні відносини під час боротьби північноамериканських колоній Англії за незалежність

  • Укладення союзного і торгового договорів між Францією та США

  • Позиція Росії в період боротьби США за незалежність

  • Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).

  • Міжнародні відносний в Європі в 1789-1792 pp.

  • Рейхенбахські угоди від 27 липня 1790 р.

  • Невдала втеча короля та утворення контрреволюційної коаліції

  • Спроби створення альтернативної антифранцузької коаліції

  • Роль Англії у розширенні контрреволюційної коаліції

  • Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури

  • Міжнародні відносини у світі за часів термідоріанської реакції та Директорії у Франції (1794-1799 pp.)

  • Англо-російсько-австрійський союз 1795 р.

  • "Дипломатія" французьких генералів

  • Міжнародні відносини та світова політика під час наполеонівських воєн (1799-1814 pp.)

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Росії

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Англії Ам'єнський мнр (27 березня 1802 г.)

  • Перелом у стосунках Н. Бонапарта та Олександра І

  • Підготовка до війни з Пруссією. Розгром Пруссії

  • Тема 4. Міжнародні відносини в 1812-1815 pp. Крах імперії Н. Бонапарта. Віденська система міжнародних відносин: "концерт європейських держав".

  • Поразка Н. Бонапарта в Росії. Шоста коаліція

  • Шомонський трактат. Паризький мир і реставрація Бурбонів

  • Віденський конгрес і розкладка сил на ньому (1814-1815 pp.). "Сто днів Наполеона". Сьома антифранцузька коаліція. Крах Н. Бонапарта

  • Принцип легітимізму

  • Таємна угода Австрії, Франції та Англії проти Росії та Пруссії

  • "Сто днів Наполеона" (20 березня – 28 червня 1815 р.). Сьома антифранцузька коаліція

  • Рішення Віденського конгресу та їх наслідки для міжнародних відносин та світової політики в першій половині XIX ст.

  • Тема 5. Міжнародні відносини в 1815 – поч. 30-х pp. XIX століття.

  • Внутрішні протиріччя у Священному союзі

  • Конгреси в Троппау (1820 р.) і Лайбаху (1821 р.)

  • Веронський конгрес

  • Політика Англії щодо південноамериканських держав

  • “Східне” питання у 20-х pp. XIX ст. і міжнародні відносини з ним пов'язань Андріанопольський договір 1829 р.

  • Зближення Миколи I з Англією та Францією і подальший розвал Священного союзу

  • Російсько-турецька война. Адріанопольський мир 1829 р.

  • Ставлення провідних держав світу до змін у Європі кін. 20-х – поч. 30 pp. XIX ст.

  • Позиція великих держав у питанні про Польське повстання 1830- 1831 pp.

  • Спроба дипломатичного втручання Англії та Франції в польське питання

  • Тема 6. Міжнародні відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.

  • Ункіар-Іскелеський договір (8 липня 1833 р.)

  • З'їзд монархів у Мюнхен греці (1833 р.)

  • Позиція Франції відносно східного питання

  • Лондонська конвенція 1841 р. щодо режиму чорноморських проток

  • Ставлення провідних країн світу до національно-об'єднавчих процесів у Європі в 30-х – 40-х pp. XIX ст. і революційних подій 1848- 1849 pp. “Німецьке” питання і пункти 1850 р.

  • Національно-об'єднавчі процеси в Німеччині й міжнародні відносини

  • Микола І і подальші події в Європі 1848-1849 pp.

  • Втручання держав у австро-прусський конфлікт і поновлення Німецького союзу

  • "Оломоуцьке приниження" Пруссії

  • "Східне'' питання в 1848-1849 pp. Вплив революційних подій 1848-1849 pp. на світову політику

  • Вплив на світову політику революційних подій 1848-1849 pp.

  • Тема 7. Колоніальна політика європейських країн кін. ΧVIII – пер. пол. XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході пер. пол. XIX ст. Англо-французькі протиріччя в Ірані поч. XIX ст. Стосунки Росії та Ірану.

  • Місія Жобера. Фінкенштейнський договір 1807 р.

  • Англо-французька дипломатична боротьба в Ірані в 1807-1811 pp. Місії Гардана і Джонса.

  • Початок російсько-іранської війни 1804-1813 pp. Гулістанський мир 1813 р.

  • Міжнародні відносини навколо ханств Середньої Азії

  • Міжнародні відносини навколо Афганістану

  • Англо-афганська війна 1832-1842 pp. і міжнародні відносини

  • Політика країн Заходу щодо Китаю. Нанкінський договір і початок загарбання Китаю. Політика Росії відносно Китаю

  • Причини і розв'язування першої опіумної війни 1838-1842 pp.

  • Нанкінський договір 1842 р.

  • Наслідки договорів Китаю з країнами Заходу

  • Російсько-китайські відносини на поч. XIX ст.

  • Кульджинський торговий договір 1851 р. між Росією і Китаєм

  • Тема 8. Міжнародні відносини 50-х- 60-х pp. XIX ст.

  • Переговори Миколи І з Англією щодо питання про розподіл Туреччини

  • Російсько-французькі чвари в Туреччині

  • Місія Меншикова в Туреччині

  • Контрманеври англійського посла в Костянтинополі

  • Позиція Пруссії в російсько-турецькому конфлікті

  • Оголошення Туреччиною війни Росії
  • Місія О. Ф. Орлова у Відні

  • "Чотири пункти" Наполеона III (18 липня 1854 р.)

  • Позиція Швеції

  • Таємні переговори Наполеона III з Олександром II про мир

  • Австрійський ультиматум Росії

  • Позиція Англії на конгресі

  • Міжнародні події навколо "польського" і "німецького" питань у 60-х pp. XIX ст. Утворення Австро-Угорщини

  • Відмова Англії від втручання у польські справи

  • Позиція Росії з питання об'єднання Німеччини

  • Створення Північнонімецького союзу

  • Міжнародні відносини під час об'єднання Італії.

  • Зближення Наполеона III з Олександром II

  • Угода між Францією і К. ді Кавуром у Пломб'срі (20 липня 1858 г.)

  • Війна Франції та Італії з Австрією (1859 р.)

  • Тема 9. Міжнародні відносини під час колоніальної політики країн Заходу і Росії в Азії та Америці у др. пол. XIX ст.

  • Політика західних держав і Росії щодо Японії, Кореї, Китаю

  • Політика Англії щодо Японії

  • Політика держав Заходу щодо Китаю в середині та другій половиш XIX ст.

  • Політика Росії щодо Китаю другої половини XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході. Політика Роси щодо Середньої Азії

  • Завоювання Росії в Середній Азії

  • Англо-російська боротьба на Середньому Сході в 50-х – 70-х pp. XIX ст.

  • Тема 10. Міжнародні відносин 70-х pp. XIX ст. в Європі.

  • Позиція Австро-Угорщини

  • Франкфуртський мирний договір

  • Союз трьох імператорів 1873 р. Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Угода трьох імператорів

  • Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Місія Радовиця і військова тривога 1875 р.

  • Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес

  • Тема 11. Міжнародні відносини та зовнішня політика США напр. XVIII – поч. XX ст.

  • "Друга" війна США за незалежність

  • Придбання США Великої Луїзіани у Франції

  • Початок експансіонізму США (кін. XVIII – поя. XIX ст.). Загарбницька політика США в Америці. "Доктрина Монро".

  • Розширення території США за рахунок захоплення земель у Мексики. Захоплення Флориди

  • Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро"

  • Експансія США у 30-х pp. XIX ст.

  • Експансія США у 40-х pp. XIX ст.

  • Американо-мексиканська війна (1846-1848 pp.) і захоплення Каліфорнії США

  • Політика США в тихоокеанському регіоні пер. пол. XIX ст.

  • Ставлення провідних країн світу до громадянської війни в США

  • Інтервенція Англії, Франції та Іспанії в Мексиці

  • Громадянська війна в США і позиція Росії

  • Іспано-американська війна 1898 р.

  • Політика США в Тихоокеанському басейні сер. XIX – поч. XX ст.

  • Доктрина Хея ("відкритих дверей" у Китай)

  • Тема 12. Міжнародні відносини під час утворення Троїстого союзу

  • Костянтинопольський договір Росії з Туреччиною

  • Поновлення союзу "Трьох імператорів" (1881 р.)

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Підписання у Відні Троїстого Союзу (1882 р.).

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Укладення Троїстого союзу

  • Тема 13. Протиріччя Франції, Росії та Англії з Німеччиною. Створення франко-російського союзу

  • Крах Союзу трьох імператорів

  • Військова тривога в січні 1887 р.

  • "Договір перестраховки" 1887 р. і погіршення російсько-німецьких стосунків

  • Середземноморська Антанта

  • Лорд Солсбері та англійська політика "блискучої ізоляції"

  • Франко-російський союз (1891-1893 pp.). Гаазька конференція 1899 р.

  • Гаазька конференція

  • Новий курс німецької політики. "Пангерманізм". Англо-німецькнй морський та колоніальний антоганізми

  • Переговори про англо-німецький союз

  • Німецький військово-морський закон 1898 р.

  • Тема 14. Завершення боротьби за колоніальний поділ світу між провідними державами (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Закабалення Туреччини

  • Захоплення Англією Єгипту (1882 р.)

  • Росія і Близький Схід на початку 80-х pp. XIX ст.

  • Захоплення Францією Індокитаю. Початок загарбницької політики Японії у Східній Азії в 70-х – 80-х pp. XIX ст.

  • Міжнародні відносини під час колоніальних захоплень західних держав у Африці. Наслідки англо-бурської війни

  • Фашодський інцидент

  • Міжнародні наслідки південноафриканської кризи

  • Тема 15. Міжнародні відносини на Далекому Сході (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Союз Росії з Китаєм 1896 р.

  • Суперництво між провідними країнами світу на Далекому Сході

  • Подальше загострення далекосхідного питання. Англо- японський договір 1902 р.

  • Ставлення західноєвропейських країн та США до російсько- японської війни 1904-1905 pp. Портсмутський мир

  • Тема 16. Міжнародні відносини під час утворення Антанти

  • Англо-французька "сердечна" згода 1904 р.

  • Подальша військова співпраця Англії та Франції

  • Спроби Німеччини укласти російсько-німецький союз у 1904 р.

  • Марокканська криза 1905-1906 pp. Алхесираська конференція

  • Англо-російська угода 1907 р. та утворення Троїстої згоди

  • Тема 17. Міжнародні відносний напередодні та під час Першої світової війни (1914-1918 pp.)

  • Боснійська криза 1908-1909 pp.

  • Революція в Туреччині та міжнародні відносини

  • Потсдамська зустріч

  • Франко-німецький конфлікт у Марокко (Агадир)

  • Італо-турецька війна

  • Місія Р. Холдена

  • Подальше посилення англо-французької Антанти

  • Друга Балканська війна

  • Балканське питання в кін. 1913 – на поч. 1914 pp.

  • Міжнародні відносний на Далекому Сході (поч. XX ст. -1914 р.)

  • Міжнародні відносини на початку Першої світової війни. Світова політика під час війни. "21 вимога до Китаю"

  • США на початку Першої світової війни

  • Вступ у війну Туреччини

  • Угода Англії та Франції про розподіл Туреччини