Захоплення Францією Тунісу (1881 р.)
Наприкінці 1877 р. до влади у Франції прийшло республіканське міністерство. "Помірні республіканці" були тісно пов'язані з крупним капіталом. Вони спробували поліпшити франко-німецькі відносини. Це давало їм можливість вступити на шлях активної колоніальної політики, керованої біржовими спекулянтами. Повороту урядової політики передував новий курс у фінансовій політиці деяких керівних банків. Почин поклав "Ліонський кредит", який у 70-х pp. став на шлях вивезення капіталу в колоніальні і залежні країни.
Найбільш енергійним провідником колоніальної експансії став один з лідерів "помірних республіканців" Жуль Феррі. На думку одного з сучасників, цей державний діяч був найбільш підлим з підлих катів Комуни і один з найбільш злочинних представників тієї опортуністичної буржуазії, яка хоче керувати Францією тільки для того, щоб вичавити соки з неї та її колоній.
Першою жертвою французького капіталу став Туніс. Командуючи разом з Мальтою і Сицилією над найвужчим місцем Середземного моря, Туніс мав чимале значення для боротьби за панування в Середземноморському басейні. Ще в 60-х pp. XIX в. Туніс потрапив у фінансову кабалу до англійського і французького капіталу. У 1869 р. важкий фінансовий стан цієї країни призвів до організації Міжнародної комісії туніського боргу, яка для забезпечення сплати за позиками, захопила контроль над значною частиною державних доходів Тунісу. У комісії господарювали французи, англійці та італійці, і між ними йшла запекла боротьба.
Французькі ділові кола отримали концесію на телеграф, а через залізничні концесії йшла гризня між англійським, французьким та італійським капіталом.
Після Берлінського конгресу французький уряд узявся енергійно готувати захоплення Тунісу. Французький капітал при сприянні дипломатії прагнув проникнути у всі галузі народного господарства країни. Запекла боротьба розгорілася між французьким акціонерним товариством "Бон-Гуельма" та італійською компанією "Руббатіно" за залізницю Туніс – Гулетта. Боротьба розгорталася також і навколо телеграфних та інших концесій.
Звичайним способом проникнення до Тунісу було придбання іноземним капіталом землі та феодальних прав. Через купівлю найбільших маєтків великого феодала Хереддіна в 1880 р. розгорілася жарка сутичка між французьким Марсельським товариством і англійським підданим, якимось Леві. Марсельська компанія купила в Хереддіна його землі, але Леві, при підтримці туніського уряду, оспорював законність операції, посилаючись на шаріат. Справа довго тягнулася в туніських судах. Врешті-решт французи виграли процес. Але тут втрутилася англійська дипломатія. Вона примусила французький уряд відмовитися від підтримки домагань Марсельського товариства.
Феррі та іншим поборникам колоніальної експансії дуже хотілося повністю захопити Туніс, окупувавши його французькими військами. Головною перепоною для здійснення цього плану була серйозна внутрішня протидія в самій Франції. Вся опозиція – і права, і ліва, і радикали, і монархісти – сходилася на тому, що Франція не може відволікати свою увагу й сили від німецького кордону. Феррі постарався ретельно замаскувати свої дії: він зобразив похід на Туніс як захід, абсолютно необхідний для безпеки Алжиру.
На тунісько-алжирському кордоні відвіку час від часу відбувалися інциденти, які були викликані зіткненнями з кочовими арабськими племенами. Один з нальотів племені крумірів Феррі постарався зобразити як велику подію, що серйозно загрожувала спокою Алжиру. Феррі заявив, що французи вимушені "допомогти" туніському беєві встановити порядок в його володіннях. Під виглядом такої "допомоги" французький експедиційний корпус окупував найважливіші центри Тунісу. Тепер дипломатії залишалося оформити доконаний факт. Бей повинен був сам дати згоду на захоплення своєї країни французами. Французький уряд хотів таким актом зв'язати беєві руки, щоб перешкодити йому підбурювати своїх підданих до спротиву французам.
До літньої резиденції бея під назвою Бардо з'явилися командир експедиційного корпусу генерал Бреар і французький дипломатичний агент у Тунісі Рустан. Французькі представники прибули зі значним військовим ескортом. Вони заявили беєві, що їх уряд готовий зберегти за ним корону, але за умови, що він визнає протекторат Франції. Тут же беєві був вручений готовий текст договору. На роздум йому було дано декілька годин. Щоб полегшити туніському правителю тягар сумнівів, йому дали знати, що неподалік від Бардо, під охороною французьких багнетів, знаходиться напоготові один туніський принц, що є претендентом на престол бея. Після короткого роздуму бей визнав за благо підписати так званий Бардоський договір (1881). Остаточний протекторат Франції над Тунісом був установлений конвенцією 1883 р.
Загострення протиріч між Францією та Італією. Укладення Троїстого союзу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загострення протиріч між Францією та Італією. Підписання у Відні Троїстого Союзу (1882 р.).“ на сторінці 1. Приємного читання.
