У ті самі дні, влітку 1908 р., коли йшов торг через залізничні проекти і реформи в Македонії, в Туреччині відбулася буржуазна революція. Пробудження до політичного життя азійських народів отримало особливий поштовх від російсько-японської війни і революції в Росії 1905-1907 pp. Услід за російською революцією сталася спочатку революція в Персії (1906 р.) і в 1908 р. революція в Туреччині.
У Туреччині зростало невдоволення проти іноземного капіталу та його "союзника" – військово-феодальної влади султана. Головним носієм цього руху була молода національна турецька буржуазія, навколо якої групувалася частина військових кіл, – незадоволене султаном молоде офіцерство, яке мало підтримку частини селянства. Такий був склад младотурецького руху. Програма младотурок була помірно ліберальною, але в боротьбі проти султана вони були готові використати силу.
Повстання почалося 3 липня 1908 р. в Македонії, у фортеці Ресна, де повстав гарнізон, піднятий офіцерами-младотурками за сигналом центрального комітету цієї партії. Виступ очолили майор Енвар-бей і лейтенант Ніязбей. Армія перейшла фактично на сторону повсталих. Побачивши, що в розпорядженні в султана Абдул-Гаміда немає достатньої військової сили, повсталі висунули свої вимоги до нього. Султанові нічого не залишалося зробити, як поступитися. 22 липня 1908 р. ним було проголошено відновлення конституції 1876 р., а в ніч на 24 липня султан був вимушений прийняти конституцію. Але це була напівперемога, оскільки султан залишився на троні, а младотурки не зважилися зробити замах на привілеї іноземного капіталу. Недовіра мас до младотурків, що не виконали своїх обіцянок, ще більше послабила Туреччину і сприяла її поразці в Балканській війні.
Революція в Туреччині примусила сполошитися обидва імперіалістичні угрупування – Антанту та австро-німецький блок. Кожне з них переслідувало в Туреччині свої цілі. Обидва вони кували змову проти турецької революції та народу країни. Але кожне з них хотіло це зробити таким чином, щоб при владі в Туреччині опинилися саме його люди. Австро-німецький блок прагнув задушити революцію за допомогою відновлення султанського абсолютизму. Антанта мала намір зробити те ж саме, але руками нового ліберального уряду. Великим візирем став англофіл Кіаміль-паша. Це була перемога Антанти.
Російсько-австрійська угода в Бухлау 1908 р.
Турецька революція спонукала Еренталя поспішити зі здійсненням своїх давно задуманих планів. Падіння всевладдя Абдул-Гаміда означало перехід Ту-реччини від курсу на Німеччину до орієнтації на Англію. Еренталь боявся, що новий турецький уряд, спираючись на Англію, зажадає повернення Боснії і Герцеговини. З іншого боку, момент внутрішньої кризи в Туреччині Ерен-таль вважав найбільш зручним для замаху на її територію. Не тільки суперник – Росія, але й об'єкт грабування – Туреччина – переживали момент, для війни зовсім не сприятливий. Австро-угорський уряд вирішив, що настав час анексувати Боснію і Герцеговину. Еренталь виношував хитромудрий план. Він вирішив захопити Боснію і Герцеговину з дозволу Росії.
Ще 2 липня 1908 р. Ізвольський переслав Еренталю записку з балканського питання. У ній він загалом висловлювався за збереження існуючого становища на Балканах. При цьому він підкреслював, що питання про анексію Боснії, так само як і питання про протоки, має загальноєвропейське значення. Росія і Австро-Угорщина не мають права удвох переглядати Берлінський трактат. Проте зважаючи на особливу важливість балканських питань для Росії і Австрії, Ізвольський висловлював згоду обговорити їх "у дружньоному дусі" з австро-угорським урядом. Еренталь запросив Ізвольського відвідати його в замку Бухлау. Ізвольський прийняв запрошення.
15 вересня 1908 р. в Бухлау відбулася зустріч двох міністрів. Між ними була досягнута усна згода. Австро-Угорщина зобов'язувалася не заперечувати проти відкриття проток для російських військових суден. Взамін цього Росія погоджувалася на анексію Боснії і Герцеговини Австро-Угорщиною. Обидві сторони вирішили не заперечувати, якщо Болгарія оголосить про припинення своєї васальної залежності від турецького султана.
Еренталь запевняв у своєму звіті про переговори в Бухлау, ніби він сказав Ізвольському, що анексія Боснії та Герцеговини може бути проголошена Австрією вже на початку жовтня. "У всякому випадку він буде мною своєчасно попереджений про це", – так передає сам Еренталь зміст тих запевнень, які він дав Ізвольському. Цієї обіцянки Еренталь не виконав. Навіть із запису Еренталя абсолютно ясно, що Ізвольський вимагав компенсацій для Сербії і Чорногорії за рахунок Австро-Угорщини. Цю вимогу Еренталь відхилив. Ізвольський поставив і питання про скликання міжнародної конференції для оформлення наміченого перегляду Берлінського трактату. З питань компенсації для Сербії і про конференцію в Бухлау не було досягнуто чіткої домовленості, але безперечно, що Ізвольський висував ці вимоги як передумови своєї згоди на анексію Боснії та Герцеговини.
З Бухлау Ізвольський відправився в кругову поїздку по Європі, щоб отримати й від інших держав таку ж згоду на зміну режиму проток, якого він тільки що добився від Еренталя. У Парижі його чекали нові неприємності. Французький міністр закордонних справ Пішон на словах співчутливо поставився до російських планів. Проте він не виявив анінайменшого бажання активно допомогти їх здійсненню. Що було особливо важливо, він тут же підкреслив необхідність згоди Англії. Ізвольський вирушив до Лондона. Але там він зустрів рішучу відмову. Е. Грей заявив, що не виключає можливості перегляду статусу проток. Проте момент для обговорення цього питання ще не настав. Е. Грей посилався на англійську громадську думку.
Після зустрічі з Е. Греєм Ізвольський втратив надію добитися своєї мети відносно проток. Але він вирішив у такому разі або примусити й Австро-Угорщину відмовитися від анексії Боснії та Герцеговини, або ж домогтися компенсацій для Сербії. У цьому він зустрів гарячу підтримку з боку Е. Грея. Керівник англійської дипломатії повністю розділяв обурення Ізвольського з приводу політичних прийомів Еренталя. Е. Грей негайно повідомив віденському уряду, що "порушення або зміна умов Берлінського трактату без попереднього узгодження з іншими державами, з яких Туреччини в цьому випадку стосувалося більше всіх, ніколи не може бути ні схвалено, ні визнано урядом його величності". Король Едуард VII ще ясніше висловив свою думку. Він заявив австро-угорському послові, що анексія завдає удару новому турецькому режиму. Це, звичайно, вельми приємно німцям. Адже захопленням Боснії австрійці ніби показують Туреччині, що поки султан дружив з ними і з німцями, він був застрахований від таких віроломних актів насильства, як одностороння відміна міжнародного договору. Коли Ізвольський виклав Грею план скликання конференції учасників Берлінського трактату для ухвалення рішення з приводу самочинних дій Австро-Угорщини, англійський міністр живо підхопив цю думку.
Франція в питанні про конференцію пішла за Англією і Росією. Італія також підгримувала Антанту, не бажаючи допустити посилення Австро-Угорщини. На антиавстрійський рух, що піднявся в Сербії, Австро-Угорщина відповіла військовими приготуваннями. Це відбулося в грудні 1908 р. Воєнні заходи Австрії і протести Сербії супроводжувалися запеклою австро-російською полемікою в пресі і в дипломатичному листуванні. Становище настільки загострилося, що 17 березня в Петербурзі в Раді міністрів поставлено було на обговорення питання про можливість війни. Міністри і цього разу прийшли до висновку, що Росія не готова і воювати не може. Проте саме зважаючи на непідготовленість Росії, в Австро-Угорщині посилювалася течія на користь превентивної війни проти Сербії.
Австро-Угорщина офіційно заявила, що відмовляється передати питання про анексію на міжнародне обговорення. Австрійський уряд пояснив, що міг б піти на скликання конференції лише при тій умові, якби всі її учасники раніше зобов'язалися не заперечувати проти здійсненого ним акту. Німеччина безумовно підтримувала Австрію. 8 грудня Б. фон Бюлов оголосив це публічно. Він сповістив австро-угорський уряд, що в разі ускладнень, він може твердо розраховувати на допомогу Німеччини. В інструкціях, 28 жовтня 1908 р. викладених Б. фон Бюловим німецькому послові в Петербурзі, вказувалося, що невдачі російської політики є наслідком повороту Росії у бік Англії. Ця інструкція свідчить про те, що Німеччина переслідувала ту ж мету, яку з самого початку мав на увазі й Еренталь, – відірвати Росію від Антанти, давши їй відчути, які важкі удари може їй навести Німеччина. Це було повторенням прийомів німецької дипломатії стосовно Франції у дні марокканської кризи. Посол Німеччини в Росії граф Пурталес достатньо відверто висловив Ізвольському, що антиросійська позиція Німеччини є наслідком приєднання Росії до Антанти. Росія, вибираючи між Німеччиною і Антантою, схилилася на бік останньої. Це її справа. Але хай не дивується, якщо Німеччина зробила з цього свої висновки. Вільгельм П на донесенні графа Пурталеса про цю бесіду зробив нотатку: "Нарешті-то Ізвольський почув правду".
Німеччина підбурювала Австрію, підтримуючи партію ерцгерцога і К. фон Гетцендорфа. У січні-березні 1909 р. відбувся обмін листами між начальниками німецького й австрійського генеральних штабів – Мольтке (молодшим) і К. фон Гетцендорфом. У цих листах австро-німецький договір 1879 р. отримав нове тлумачення, свого часу рішуче відкинуте О. фон Бісмарком. Мольтке (молодший), з відома і згоди канцлера Б. фон Бюлова, значно розширив німецькі зобов'язання. Він обіцяв Австро-Угорщині, що Німеччина вважатиме за casus foederis навіть і такий австро-російський конфлікт, який буде викликаний не прямим нападом Росії на Австрію, а хоч би втручанням Росії в австро-сербські ускладнення.
У листуванні Мольтке (молодшого) з К. фон Гетцендорфом намічався загальний стратегічний план війни проти Франції, Росії і Сербії з урахуванням різних варіантів можливої поведінки Італії. По суті, цей обмін листами між начальниками генеральних штабів був рівносильний військовій конвенції. Обидва кайзери – Вільгельм П і Франц Йосип, обидва міністри – Еренталь і Бюлов, схвалили всі умови, викладені в листах начальників генеральних штабів.
• 20 лютого Еренталь сповістив Б. фон Бюлова, що мобілізація і виступ проти Сербії намічені на середину березня. Сербії будуть висунуті вимоги: відмовитися від домагань на компенсації, від протесту проти анексії і дати запевнення, що вона не має агресивних замислів проти Австро-Угорщини. Якщо Сербія не задовільвить цих вимог, Австрія вручить їй ультиматум, а у разі його відхилення – послідує війна. Еренталь указував, що величезне значення матиме тиск Берліна на Петербург. Підтримуючи Австро-Угорщину, Б. фон Бюлов думав не тільки про зміцнення союзу з нею. Він розраховував, що Росія не встоїть перед його загрозами, поступиться і тим самим продемонструє свою слабкість. Німецький уряд сподівався таким чином послабити вплив Росії на Балканах і в Туреччині. Отже, боснійське питання переростало в боротьбу великих держав за переважання на Близькому Сході.
• 21 березня 1909 р. Б. фон Бюлов доручив своєму послові в Петербурзі графові Пурталесу зажадати від Ізвольського ясної відповіді: чи готова Росія безумовно погодитися на відміну параграфа 25 Берлінського трактату, визнати анексію Боснії і Герцеговини і домогтися того ж від Сербії, або ж має наміри упиратися й далі. "Ви повинні, – писав Б. фон Бюлов послові, – у твердій формі заявити Ізвольському, що ми чекаємо точної відповіді – так чи ні".
Ухильна або неясна відповідь розглядатиметься як відмова. У разі ж такого, загрозливо додавав Б. фон Бюлов, Німеччина "усунеться", тобто, інакше кажучи, надасть Австро-Угорщині напасти на Сербію. "Відповідальність за всі подальші події, – завершував Б. фон Бюлов, – ляже тоді виключно на п. Ізвльського". Якщо Ізвольський продовжуватиме наполягати на скликанні конференції, то Німеччина визнає це за спробу затягнути відповідь, рівносильну відхиленню німецької "пропозиції".
22 березня 1909 р. німецький посол граф Пурталес пред'явив ці вимоги міністрові Ізвольському. Форма їх нагадувала ультиматум. Того ж дня, 22 березня, Австро-Угорщина оголосила "стан тривоги" для 7-го і 13-го корпусів. Ізвольський відповів графові Пурталесу, що раніше, ніж дати таку серйозну відповідь, він зобов'язаний доповісти цареві. Міністр ясно бачив, що перед ним поставили альтернативу – або поступка, або австрійське вторгнення до Сербії. Того ж дня після доповіді Ізвольського Микола II телеграфував кайзерові, що Росія приймає німецькі вимоги.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Революція в Туреччині та міжнародні відносини“ на сторінці 1. Приємного читання.
