Революція в Туреччині та міжнародні відносини

Міжнародні відносини та світова політика

У ті самі дні, влітку 1908 р., коли йшов торг через залізничні проекти і реформи в Македонії, в Туреччині відбулася буржуазна революція. Пробудження до політичного життя азійських народів отримало особливий поштовх від російсько-японської війни і революції в Росії 1905-1907 pp. Услід за російською революцією сталася спочатку революція в Персії (1906 р.) і в 1908 р. революція в Туреччині.

У Туреччині зростало невдоволення проти іноземного капіталу та його "союзника" – військово-феодальної влади султана. Головним носієм цього руху була молода національна турецька буржуазія, навколо якої групувалася частина військових кіл, – незадоволене султаном молоде офіцерство, яке мало підтримку частини селянства. Такий був склад младотурецького руху. Програма младотурок була помірно ліберальною, але в боротьбі проти султана вони були готові використати силу.

Повстання почалося 3 липня 1908 р. в Македонії, у фортеці Ресна, де повстав гарнізон, піднятий офіцерами-младотурками за сигналом центрального комітету цієї партії. Виступ очолили майор Енвар-бей і лейтенант Ніязбей. Армія перейшла фактично на сторону повсталих. Побачивши, що в розпорядженні в султана Абдул-Гаміда немає достатньої військової сили, повсталі висунули свої вимоги до нього. Султанові нічого не залишалося зробити, як поступитися. 22 липня 1908 р. ним було проголошено відновлення конституції 1876 р., а в ніч на 24 липня султан був вимушений прийняти конституцію. Але це була напівперемога, оскільки султан залишився на троні, а младотурки не зважилися зробити замах на привілеї іноземного капіталу. Недовіра мас до младотурків, що не виконали своїх обіцянок, ще більше послабила Туреччину і сприяла її поразці в Балканській війні.

Революція в Туреччині примусила сполошитися обидва імперіалістичні угрупування – Антанту та австро-німецький блок. Кожне з них переслідувало в Туреччині свої цілі. Обидва вони кували змову проти турецької революції та народу країни. Але кожне з них хотіло це зробити таким чином, щоб при владі в Туреччині опинилися саме його люди. Австро-німецький блок прагнув задушити революцію за допомогою відновлення султанського абсолютизму. Антанта мала намір зробити те ж саме, але руками нового ліберального уряду. Великим візирем став англофіл Кіаміль-паша. Це була перемога Антанти.

Російсько-австрійська угода в Бухлау 1908 р.

Турецька революція спонукала Еренталя поспішити зі здійсненням своїх давно задуманих планів. Падіння всевладдя Абдул-Гаміда означало перехід Ту-реччини від курсу на Німеччину до орієнтації на Англію. Еренталь боявся, що новий турецький уряд, спираючись на Англію, зажадає повернення Боснії і Герцеговини. З іншого боку, момент внутрішньої кризи в Туреччині Ерен-таль вважав найбільш зручним для замаху на її територію. Не тільки суперник – Росія, але й об'єкт грабування – Туреччина – переживали момент, для війни зовсім не сприятливий. Австро-угорський уряд вирішив, що настав час анексувати Боснію і Герцеговину. Еренталь виношував хитромудрий план. Він вирішив захопити Боснію і Герцеговину з дозволу Росії.

Ще 2 липня 1908 р. Ізвольський переслав Еренталю записку з балканського питання. У ній він загалом висловлювався за збереження існуючого становища на Балканах. При цьому він підкреслював, що питання про анексію Боснії, так само як і питання про протоки, має загальноєвропейське значення. Росія і Австро-Угорщина не мають права удвох переглядати Берлінський трактат. Проте зважаючи на особливу важливість балканських питань для Росії і Австрії, Ізвольський висловлював згоду обговорити їх "у дружньоному дусі" з австро-угорським урядом. Еренталь запросив Ізвольського відвідати його в замку Бухлау. Ізвольський прийняв запрошення.

15 вересня 1908 р. в Бухлау відбулася зустріч двох міністрів. Між ними була досягнута усна згода. Австро-Угорщина зобов'язувалася не заперечувати проти відкриття проток для російських військових суден. Взамін цього Росія погоджувалася на анексію Боснії і Герцеговини Австро-Угорщиною. Обидві сторони вирішили не заперечувати, якщо Болгарія оголосить про припинення своєї васальної залежності від турецького султана.

Еренталь запевняв у своєму звіті про переговори в Бухлау, ніби він сказав Ізвольському, що анексія Боснії та Герцеговини може бути проголошена Австрією вже на початку жовтня. "У всякому випадку він буде мною своєчасно попереджений про це", – так передає сам Еренталь зміст тих запевнень, які він дав Ізвольському. Цієї обіцянки Еренталь не виконав. Навіть із запису Еренталя абсолютно ясно, що Ізвольський вимагав компенсацій для Сербії і Чорногорії за рахунок Австро-Угорщини. Цю вимогу Еренталь відхилив. Ізвольський поставив і питання про скликання міжнародної конференції для оформлення наміченого перегляду Берлінського трактату. З питань компенсації для Сербії і про конференцію в Бухлау не було досягнуто чіткої домовленості, але безперечно, що Ізвольський висував ці вимоги як передумови своєї згоди на анексію Боснії та Герцеговини.

З Бухлау Ізвольський відправився в кругову поїздку по Європі, щоб отримати й від інших держав таку ж згоду на зміну режиму проток, якого він тільки що добився від Еренталя. У Парижі його чекали нові неприємності. Французький міністр закордонних справ Пішон на словах співчутливо поставився до російських планів. Проте він не виявив анінайменшого бажання активно допомогти їх здійсненню. Що було особливо важливо, він тут же підкреслив необхідність згоди Англії. Ізвольський вирушив до Лондона. Але там він зустрів рішучу відмову. Е. Грей заявив, що не виключає можливості перегляду статусу проток. Проте момент для обговорення цього питання ще не настав. Е. Грей посилався на англійську громадську думку.

Після зустрічі з Е. Греєм Ізвольський втратив надію добитися своєї мети відносно проток. Але він вирішив у такому разі або примусити й Австро-Угорщину відмовитися від анексії Боснії та Герцеговини, або ж домогтися компенсацій для Сербії. У цьому він зустрів гарячу підтримку з боку Е. Грея. Керівник англійської дипломатії повністю розділяв обурення Ізвольського з приводу політичних прийомів Еренталя. Е. Грей негайно повідомив віденському уряду, що "порушення або зміна умов Берлінського трактату без попереднього узгодження з іншими державами, з яких Туреччини в цьому випадку стосувалося більше всіх, ніколи не може бути ні схвалено, ні визнано урядом його величності". Король Едуард VII ще ясніше висловив свою думку. Він заявив австро-угорському послові, що анексія завдає удару новому турецькому режиму. Це, звичайно, вельми приємно німцям. Адже захопленням Боснії австрійці ніби показують Туреччині, що поки султан дружив з ними і з німцями, він був застрахований від таких віроломних актів насильства, як одностороння відміна міжнародного договору. Коли Ізвольський виклав Грею план скликання конференції учасників Берлінського трактату для ухвалення рішення з приводу самочинних дій Австро-Угорщини, англійський міністр живо підхопив цю думку.

Франція в питанні про конференцію пішла за Англією і Росією. Італія також підгримувала Антанту, не бажаючи допустити посилення Австро-Угорщини. На антиавстрійський рух, що піднявся в Сербії, Австро-Угорщина відповіла військовими приготуваннями. Це відбулося в грудні 1908 р. Воєнні заходи Австрії і протести Сербії супроводжувалися запеклою австро-російською полемікою в пресі і в дипломатичному листуванні. Становище настільки загострилося, що 17 березня в Петербурзі в Раді міністрів поставлено було на обговорення питання про можливість війни. Міністри і цього разу прийшли до висновку, що Росія не готова і воювати не може. Проте саме зважаючи на непідготовленість Росії, в Австро-Угорщині посилювалася течія на користь превентивної війни проти Сербії.

Австро-Угорщина офіційно заявила, що відмовляється передати питання про анексію на міжнародне обговорення. Австрійський уряд пояснив, що міг б піти на скликання конференції лише при тій умові, якби всі її учасники раніше зобов'язалися не заперечувати проти здійсненого ним акту. Німеччина безумовно підтримувала Австрію. 8 грудня Б. фон Бюлов оголосив це публічно. Він сповістив австро-угорський уряд, що в разі ускладнень, він може твердо розраховувати на допомогу Німеччини. В інструкціях, 28 жовтня 1908 р. викладених Б. фон Бюловим німецькому послові в Петербурзі, вказувалося, що невдачі російської політики є наслідком повороту Росії у бік Англії. Ця інструкція свідчить про те, що Німеччина переслідувала ту ж мету, яку з самого початку мав на увазі й Еренталь, – відірвати Росію від Антанти, давши їй відчути, які важкі удари може їй навести Німеччина. Це було повторенням прийомів німецької дипломатії стосовно Франції у дні марокканської кризи. Посол Німеччини в Росії граф Пурталес достатньо відверто висловив Ізвольському, що антиросійська позиція Німеччини є наслідком приєднання Росії до Антанти. Росія, вибираючи між Німеччиною і Антантою, схилилася на бік останньої. Це її справа. Але хай не дивується, якщо Німеччина зробила з цього свої висновки. Вільгельм П на донесенні графа Пурталеса про цю бесіду зробив нотатку: "Нарешті-то Ізвольський почув правду".

Німеччина підбурювала Австрію, підтримуючи партію ерцгерцога і К. фон Гетцендорфа. У січні-березні 1909 р. відбувся обмін листами між начальниками німецького й австрійського генеральних штабів – Мольтке (молодшим) і К. фон Гетцендорфом. У цих листах австро-німецький договір 1879 р. отримав нове тлумачення, свого часу рішуче відкинуте О. фон Бісмарком. Мольтке (молодший), з відома і згоди канцлера Б. фон Бюлова, значно розширив німецькі зобов'язання. Він обіцяв Австро-Угорщині, що Німеччина вважатиме за casus foederis навіть і такий австро-російський конфлікт, який буде викликаний не прямим нападом Росії на Австрію, а хоч би втручанням Росії в австро-сербські ускладнення.

У листуванні Мольтке (молодшого) з К. фон Гетцендорфом намічався загальний стратегічний план війни проти Франції, Росії і Сербії з урахуванням різних варіантів можливої поведінки Італії. По суті, цей обмін листами між начальниками генеральних штабів був рівносильний військовій конвенції. Обидва кайзери – Вільгельм П і Франц Йосип, обидва міністри – Еренталь і Бюлов, схвалили всі умови, викладені в листах начальників генеральних штабів.

• 20 лютого Еренталь сповістив Б. фон Бюлова, що мобілізація і виступ проти Сербії намічені на середину березня. Сербії будуть висунуті вимоги: відмовитися від домагань на компенсації, від протесту проти анексії і дати запевнення, що вона не має агресивних замислів проти Австро-Угорщини. Якщо Сербія не задовільвить цих вимог, Австрія вручить їй ультиматум, а у разі його відхилення – послідує війна. Еренталь указував, що величезне значення матиме тиск Берліна на Петербург. Підтримуючи Австро-Угорщину, Б. фон Бюлов думав не тільки про зміцнення союзу з нею. Він розраховував, що Росія не встоїть перед його загрозами, поступиться і тим самим продемонструє свою слабкість. Німецький уряд сподівався таким чином послабити вплив Росії на Балканах і в Туреччині. Отже, боснійське питання переростало в боротьбу великих держав за переважання на Близькому Сході.

• 21 березня 1909 р. Б. фон Бюлов доручив своєму послові в Петербурзі графові Пурталесу зажадати від Ізвольського ясної відповіді: чи готова Росія безумовно погодитися на відміну параграфа 25 Берлінського трактату, визнати анексію Боснії і Герцеговини і домогтися того ж від Сербії, або ж має наміри упиратися й далі. "Ви повинні, – писав Б. фон Бюлов послові, – у твердій формі заявити Ізвольському, що ми чекаємо точної відповіді – так чи ні".

Ухильна або неясна відповідь розглядатиметься як відмова. У разі ж такого, загрозливо додавав Б. фон Бюлов, Німеччина "усунеться", тобто, інакше кажучи, надасть Австро-Угорщині напасти на Сербію. "Відповідальність за всі подальші події, – завершував Б. фон Бюлов, – ляже тоді виключно на п. Ізвльського". Якщо Ізвольський продовжуватиме наполягати на скликанні конференції, то Німеччина визнає це за спробу затягнути відповідь, рівносильну відхиленню німецької "пропозиції".

22 березня 1909 р. німецький посол граф Пурталес пред'явив ці вимоги міністрові Ізвольському. Форма їх нагадувала ультиматум. Того ж дня, 22 березня, Австро-Угорщина оголосила "стан тривоги" для 7-го і 13-го корпусів. Ізвольський відповів графові Пурталесу, що раніше, ніж дати таку серйозну відповідь, він зобов'язаний доповісти цареві. Міністр ясно бачив, що перед ним поставили альтернативу – або поступка, або австрійське вторгнення до Сербії. Того ж дня після доповіді Ізвольського Микола II телеграфував кайзерові, що Росія приймає німецькі вимоги.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Революція в Туреччині та міжнародні відносини“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Міжнародні відносини та світова політика пер. пол. XVII ст. – пер. пол. XVIII ст.

  • Міжнародні відносини під час Тридцятирічної війни. Вестфальський мир.

  • Європейська рівновага (сер. XVII – сер. XV III ст.)

  • Тема 2. Міжнародні відносини та світова політика др. пол. XVIII ст.

  • Зовнішня політика Росії др. пол. XVIII ст. "Польське" питання

  • "Польське" питання

  • Другий поділ Польщі

  • Міжнародні відносини під час боротьби північноамериканських колоній Англії за незалежність

  • Укладення союзного і торгового договорів між Францією та США

  • Позиція Росії в період боротьби США за незалежність

  • Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).

  • Міжнародні відносний в Європі в 1789-1792 pp.

  • Рейхенбахські угоди від 27 липня 1790 р.

  • Невдала втеча короля та утворення контрреволюційної коаліції

  • Спроби створення альтернативної антифранцузької коаліції

  • Роль Англії у розширенні контрреволюційної коаліції

  • Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури

  • Міжнародні відносини у світі за часів термідоріанської реакції та Директорії у Франції (1794-1799 pp.)

  • Англо-російсько-австрійський союз 1795 р.

  • "Дипломатія" французьких генералів

  • Міжнародні відносини та світова політика під час наполеонівських воєн (1799-1814 pp.)

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Росії

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Англії Ам'єнський мнр (27 березня 1802 г.)

  • Перелом у стосунках Н. Бонапарта та Олександра І

  • Підготовка до війни з Пруссією. Розгром Пруссії

  • Тема 4. Міжнародні відносини в 1812-1815 pp. Крах імперії Н. Бонапарта. Віденська система міжнародних відносин: "концерт європейських держав".

  • Поразка Н. Бонапарта в Росії. Шоста коаліція

  • Шомонський трактат. Паризький мир і реставрація Бурбонів

  • Віденський конгрес і розкладка сил на ньому (1814-1815 pp.). "Сто днів Наполеона". Сьома антифранцузька коаліція. Крах Н. Бонапарта

  • Принцип легітимізму

  • Таємна угода Австрії, Франції та Англії проти Росії та Пруссії

  • "Сто днів Наполеона" (20 березня – 28 червня 1815 р.). Сьома антифранцузька коаліція

  • Рішення Віденського конгресу та їх наслідки для міжнародних відносин та світової політики в першій половині XIX ст.

  • Тема 5. Міжнародні відносини в 1815 – поч. 30-х pp. XIX століття.

  • Внутрішні протиріччя у Священному союзі

  • Конгреси в Троппау (1820 р.) і Лайбаху (1821 р.)

  • Веронський конгрес

  • Політика Англії щодо південноамериканських держав

  • “Східне” питання у 20-х pp. XIX ст. і міжнародні відносини з ним пов'язань Андріанопольський договір 1829 р.

  • Зближення Миколи I з Англією та Францією і подальший розвал Священного союзу

  • Російсько-турецька война. Адріанопольський мир 1829 р.

  • Ставлення провідних держав світу до змін у Європі кін. 20-х – поч. 30 pp. XIX ст.

  • Позиція великих держав у питанні про Польське повстання 1830- 1831 pp.

  • Спроба дипломатичного втручання Англії та Франції в польське питання

  • Тема 6. Міжнародні відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.

  • Ункіар-Іскелеський договір (8 липня 1833 р.)

  • З'їзд монархів у Мюнхен греці (1833 р.)

  • Позиція Франції відносно східного питання

  • Лондонська конвенція 1841 р. щодо режиму чорноморських проток

  • Ставлення провідних країн світу до національно-об'єднавчих процесів у Європі в 30-х – 40-х pp. XIX ст. і революційних подій 1848- 1849 pp. “Німецьке” питання і пункти 1850 р.

  • Національно-об'єднавчі процеси в Німеччині й міжнародні відносини

  • Микола І і подальші події в Європі 1848-1849 pp.

  • Втручання держав у австро-прусський конфлікт і поновлення Німецького союзу

  • "Оломоуцьке приниження" Пруссії

  • "Східне'' питання в 1848-1849 pp. Вплив революційних подій 1848-1849 pp. на світову політику

  • Вплив на світову політику революційних подій 1848-1849 pp.

  • Тема 7. Колоніальна політика європейських країн кін. ΧVIII – пер. пол. XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході пер. пол. XIX ст. Англо-французькі протиріччя в Ірані поч. XIX ст. Стосунки Росії та Ірану.

  • Місія Жобера. Фінкенштейнський договір 1807 р.

  • Англо-французька дипломатична боротьба в Ірані в 1807-1811 pp. Місії Гардана і Джонса.

  • Початок російсько-іранської війни 1804-1813 pp. Гулістанський мир 1813 р.

  • Міжнародні відносини навколо ханств Середньої Азії

  • Міжнародні відносини навколо Афганістану

  • Англо-афганська війна 1832-1842 pp. і міжнародні відносини

  • Політика країн Заходу щодо Китаю. Нанкінський договір і початок загарбання Китаю. Політика Росії відносно Китаю

  • Причини і розв'язування першої опіумної війни 1838-1842 pp.

  • Нанкінський договір 1842 р.

  • Наслідки договорів Китаю з країнами Заходу

  • Російсько-китайські відносини на поч. XIX ст.

  • Кульджинський торговий договір 1851 р. між Росією і Китаєм

  • Тема 8. Міжнародні відносини 50-х- 60-х pp. XIX ст.

  • Переговори Миколи І з Англією щодо питання про розподіл Туреччини

  • Російсько-французькі чвари в Туреччині

  • Місія Меншикова в Туреччині

  • Контрманеври англійського посла в Костянтинополі

  • Позиція Пруссії в російсько-турецькому конфлікті

  • Оголошення Туреччиною війни Росії

  • Місія О. Ф. Орлова у Відні

  • "Чотири пункти" Наполеона III (18 липня 1854 р.)

  • Позиція Швеції

  • Таємні переговори Наполеона III з Олександром II про мир

  • Австрійський ультиматум Росії

  • Позиція Англії на конгресі

  • Міжнародні події навколо "польського" і "німецького" питань у 60-х pp. XIX ст. Утворення Австро-Угорщини

  • Відмова Англії від втручання у польські справи

  • Позиція Росії з питання об'єднання Німеччини

  • Створення Північнонімецького союзу

  • Міжнародні відносини під час об'єднання Італії.

  • Зближення Наполеона III з Олександром II

  • Угода між Францією і К. ді Кавуром у Пломб'срі (20 липня 1858 г.)

  • Війна Франції та Італії з Австрією (1859 р.)

  • Тема 9. Міжнародні відносини під час колоніальної політики країн Заходу і Росії в Азії та Америці у др. пол. XIX ст.

  • Політика західних держав і Росії щодо Японії, Кореї, Китаю

  • Політика Англії щодо Японії

  • Політика держав Заходу щодо Китаю в середині та другій половиш XIX ст.

  • Політика Росії щодо Китаю другої половини XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході. Політика Роси щодо Середньої Азії

  • Завоювання Росії в Середній Азії

  • Англо-російська боротьба на Середньому Сході в 50-х – 70-х pp. XIX ст.

  • Тема 10. Міжнародні відносин 70-х pp. XIX ст. в Європі.

  • Позиція Австро-Угорщини

  • Франкфуртський мирний договір

  • Союз трьох імператорів 1873 р. Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Угода трьох імператорів

  • Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Місія Радовиця і військова тривога 1875 р.

  • Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес

  • Тема 11. Міжнародні відносини та зовнішня політика США напр. XVIII – поч. XX ст.

  • "Друга" війна США за незалежність

  • Придбання США Великої Луїзіани у Франції

  • Початок експансіонізму США (кін. XVIII – поя. XIX ст.). Загарбницька політика США в Америці. "Доктрина Монро".

  • Розширення території США за рахунок захоплення земель у Мексики. Захоплення Флориди

  • Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро"

  • Експансія США у 30-х pp. XIX ст.

  • Експансія США у 40-х pp. XIX ст.

  • Американо-мексиканська війна (1846-1848 pp.) і захоплення Каліфорнії США

  • Політика США в тихоокеанському регіоні пер. пол. XIX ст.

  • Ставлення провідних країн світу до громадянської війни в США

  • Інтервенція Англії, Франції та Іспанії в Мексиці

  • Громадянська війна в США і позиція Росії

  • Іспано-американська війна 1898 р.

  • Політика США в Тихоокеанському басейні сер. XIX – поч. XX ст.

  • Доктрина Хея ("відкритих дверей" у Китай)

  • Тема 12. Міжнародні відносини під час утворення Троїстого союзу

  • Костянтинопольський договір Росії з Туреччиною

  • Поновлення союзу "Трьох імператорів" (1881 р.)

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Підписання у Відні Троїстого Союзу (1882 р.).

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Укладення Троїстого союзу

  • Тема 13. Протиріччя Франції, Росії та Англії з Німеччиною. Створення франко-російського союзу

  • Крах Союзу трьох імператорів

  • Військова тривога в січні 1887 р.

  • "Договір перестраховки" 1887 р. і погіршення російсько-німецьких стосунків

  • Середземноморська Антанта

  • Лорд Солсбері та англійська політика "блискучої ізоляції"

  • Франко-російський союз (1891-1893 pp.). Гаазька конференція 1899 р.

  • Гаазька конференція

  • Новий курс німецької політики. "Пангерманізм". Англо-німецькнй морський та колоніальний антоганізми

  • Переговори про англо-німецький союз

  • Німецький військово-морський закон 1898 р.

  • Тема 14. Завершення боротьби за колоніальний поділ світу між провідними державами (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Закабалення Туреччини

  • Захоплення Англією Єгипту (1882 р.)

  • Росія і Близький Схід на початку 80-х pp. XIX ст.

  • Захоплення Францією Індокитаю. Початок загарбницької політики Японії у Східній Азії в 70-х – 80-х pp. XIX ст.

  • Міжнародні відносини під час колоніальних захоплень західних держав у Африці. Наслідки англо-бурської війни

  • Фашодський інцидент

  • Міжнародні наслідки південноафриканської кризи

  • Тема 15. Міжнародні відносини на Далекому Сході (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Союз Росії з Китаєм 1896 р.

  • Суперництво між провідними країнами світу на Далекому Сході

  • Подальше загострення далекосхідного питання. Англо- японський договір 1902 р.

  • Ставлення західноєвропейських країн та США до російсько- японської війни 1904-1905 pp. Портсмутський мир

  • Тема 16. Міжнародні відносини під час утворення Антанти

  • Англо-французька "сердечна" згода 1904 р.

  • Подальша військова співпраця Англії та Франції

  • Спроби Німеччини укласти російсько-німецький союз у 1904 р.

  • Марокканська криза 1905-1906 pp. Алхесираська конференція

  • Англо-російська угода 1907 р. та утворення Троїстої згоди

  • Тема 17. Міжнародні відносний напередодні та під час Першої світової війни (1914-1918 pp.)

  • Боснійська криза 1908-1909 pp.

  • Революція в Туреччині та міжнародні відносини
  • Потсдамська зустріч

  • Франко-німецький конфлікт у Марокко (Агадир)

  • Італо-турецька війна

  • Місія Р. Холдена

  • Подальше посилення англо-французької Антанти

  • Друга Балканська війна

  • Балканське питання в кін. 1913 – на поч. 1914 pp.

  • Міжнародні відносний на Далекому Сході (поч. XX ст. -1914 р.)

  • Міжнародні відносини на початку Першої світової війни. Світова політика під час війни. "21 вимога до Китаю"

  • США на початку Першої світової війни

  • Вступ у війну Туреччини

  • Угода Англії та Франції про розподіл Туреччини