Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес

Міжнародні відносини та світова політика

У 1875 р. загострилися стосунки між слов'янськими народами Балкан і Туреччиною. У турецькій провінції Герцеговина почалося повстання християнського населення проти турецьких властей. Це повстання виявилося для російського уряду приводом для втручання в турецькі справи. Повстання знайшло гарячий відгук серед слов'янських народів Сербії і Чорногорії, які прагнули об'єднати всіх слов'ян, що жили тоді на території майбутньої держави Югославія.

Імператорові Францу Йосипу І дуже хотілося хоч би чимось компенсувати свої втрати, понесені в Італії і Німеччині. Тому він з великим співчуттям прислухавався до голосу анексіоністів. Ці політики енергійно заохочували антитурецький рух у Боснії і Герцеговині. Навесні 1875 р. вони організували подорож Франца Йосипа І до Далмації. Під час цієї поїздки імператор приймав представників герцеговинського католицького духовенства, які вітали його як захисника християн від мусульманського ярма. Ця поїздка разом з попередньою хорватсько-католицькою агітацією в чималою мірою сприяла тому, що герцеговинці зважилися на повстання.

Російський уряд також вважав необхідним надати допомогу повсталим слов'янам. Він сподівався таким чином відновити серед них свій престиж, підірваний поразкою в Кримській війні. Проте російський уряд зовсім не бажав затівати серйозний конфлікт з Австро-Угорщиною. Прагнучи підтримати авторитет Росії серед слов'ян і при цьому не посваритися з Австро-Угорщиною, О. М. Горчаков вирішив проводити втручання в балканські справи в контакті з цією державою. Така політика відповідала і принципам угоди трьох імператорів.

Борючись проти слов'янської свободи і російського впливу на Балканах, ні мадярське дворянство, ні німецька буржуазія в Австрії не прагнули в ті часи до приєднання балканських областей. Угорці побоювалися всякого посилення слов'янського елементу в монархії Габсбургів. "Мадярська тура переповнена багатством, – відзначив одного разу Д. Андраші, – усякий новий вантаж, будь то золото, будь то грязюка, може її тільки перекинути".

Коли почалося герцеговинське повстання, спочатку Д. Андраші заявив Порті, що розглядає його як внутрішню турецьку справу. Тому він не має наміру ні втручатися в нього, ні будь-чим ускладнювати військові заходи турків проти повстанців. Проте утриматися на цій позиції йому не вдалося. В Австрії були впливові елементи, які розраховували інакше вирішити південнослов'янське питання. Вони думали включити південнослов'янські області західної половини Балкан до складу Габсбурзької держави, почавши із захоплення Боснії і Герцеговини. Таким чином, разом з Австрією і Угорщиною ці області увійшли б як третя складова частина до монархії Габсбургов. З дуалістичної держави Австро-Угорщина перетворилася б на "тріалістичну" державу. Заміна дуалізму тріалізмом повинна була послабити в імперії вплив угорців.

Прихильники цієї програми, на відміну від угорців і німецької буржуазії, готові були погодитися на те, щоб східну частину Балкан отримала Росія. З нею вони рекомендували укласти полюбовну операцію. На такій точці зору стояли військові, клерикали і феодальні кола австрійської половини Австро- Угорщини.

У серпні 1875 р. О. М. Горчаков заявив у Відні про необхідність спільного втручання в турецько-герцеговинські відносили. Він висловив думку, що повсталим провінціям потрібно надати автономію на зразок тієї, якою користується Румунія, – інакше кажучи, "близьку до повної незалежності".

Створення ще одного південнослов'янського князівства зовсім не влаштовувало Австро-Угорщину. Від нової держави потрібно було чекати встановлення найтісшої співпраці з Сербією і Чорногорією. Таким чином, визволення Боснії і Герцеговини могло з'явитися першим кроком до утворення "Великої Сербії". Проте Д. Андраші погодився на спільний виступ. Він не бажав передавати герцеговинську справу до рук однієї Росії. Більше того, він вважав потрібним дещо зробити на користь повстанців, щоб попередити втручання Сербії. Але при цьому Д. Андраші мав намір одмежитися наймінімальнішими заходами. Врешті-решт він добився значного звуження первинної російської програми. Заступництво християнам звелося до плану адміністративних реформ, яких держави повинні були вимагати від султана.

• 30 грудня 1875 р. Д. Андраші вручив урядам усіх держав, які підписали Паризький трактат 1856 р., ноту, що висловлювала проект реформ у Боснії і Герцеговині. Нота запрошувала до спільних дій з метою добитися ухвалення цієї програми як Портою, так і повстанцями. Всі держави виявили свою згоду з пропозиціями Д. Андраші. Проте, погоджуючись з його програмою, Росія вкладала в неї свій власний зміст. Д. Андраші у вимозі реформ вбачав шлях до відновлення влади султана, а О. М. Горчаков, навпаки, бачив у реформах крок до майбутньої автономії, а потім і до незалежності повсталих областей.

• 31 січня 1876 р. проект Д. Андраші у формі окремих нот був переданий Порті послами всіх держав, що підписали Паризький трактат. Порта прийняла "раду" держав і дала свою згоду на проведення реформ, запропонованих у ноті Д. Андраші. Але вожді повстанців, почувши про ворожий їм характер австро-угорського проекту, рішуче його відкинули. Вони заявили, що не можуть скласти зброю, поки турецькі війська не будуть виведені з повсталих областей і поки з боку Порти є одна лише голослівна обіцянка, без реальних гарантій з боку держав. Вони висунули й низку інших умов. Таким чином, дипломатична спроба Д. Андраші потерпіла невдачу.

Тоді на сцену знову виступила російська дипломатія. О. М. Горчаков запропонував Д. Андраші та О. фон Бісмарку влаштувати в Берліні зустріч трьох міністрів, приурочивши його до наступного візиту царя. Його пропозиція була прийнята. У травні 1876 р. зустріч відбулася. Вона збіглася з відставкою великого візиря Махмуд-Недима-паші. Махмуд був провідником російського впливу і його падіння означало, що Туреччина схиляється на бік Англії. Зрозуміло, така зміна курсу турецької політики відбилася на ставленні російського уряду до Туреччини.

Привезений О. М. Горчаковим до Берліна план дозволу східного питання корінним чином відрізнявся від ноти Д. Андраші. О. М. Горчаков вимагав уже не реформ, а автономії для окремих слов'янських областей Бапканського півострова. План передбачав надання і Росії, і Австро-Угорщині мандатів на устрій такого управління. Такий проект був явно неприйнятний для Д. Андраші. Австрійський міністр не допускав і думки, щоб справа звільнення слов'янства увінчалася успіхом, а вплив Росії запанував хоч би над частиною Балкан. Д. Андраші вирішив провалити цей план, але не відкинув його відкрито. Звеличивши записку О. М. Горчакова як шедевр дипломатичного мистецтва, він вніс до неї стільки поправок, що вона абсолютно втратила свій первинний характер і перетворилася в розширену ноту його самого від 30 грудня 1875 р. Новим порівняно з цією нотою було лише те, що тепер намічалася деяка подібність тих гарантій, яких вимагали повстанці.

Остаточно узгоджена пропозиція трьох урядів названа "Берлінським меморандумом", завершувалася вказівкою на те, що якщо намічені в ньому кроки не дадуть належних результатів, три імператорські двори домовляться про вжиття "дієвих заходів з метою запобігання подальшому розвитку зла". Меморандум був прийнятий трьома державами 13 травня 1876 р. На другий же день англійський, французький та італійський посли були запрошені до німецького канцлера. Тут вони застали Д. Андраші і О. М. Горчакова. На цій нараді російський канцлер заявив, що Порта не провела жодної з обіцяних нею реформ. Мета трьох імператорських дворів полягала в збереженні цілісності Оттоманської імперії. Проте це обумовлюється полегшенням участі християн, інакше кажучи, "покращеною" сталістю. Такий був новий дипломатичний термін, яким О. М. Горчаков висловив основну ідею Берлінського меморандуму.

Франція та Італія відповіли, що вони згодні з програмою трьох імператорів. Але англійський уряд в особі Б. Дізраелі висловився проти нового втручання в турецькі справи. Англія не бажала допустити ні затвердження Росії в протоках, ні посилення російського впливу на Балканах, хоча для керівників британської зовнішньої політики Балкани були плацдармом, звідки можна загрожувати Костянтинополю. Якраз у цей час Б. Дізраелі готував цілу низку заходів щодо розширення і зміцнення британського панування над

Індією. Він замишляв підпорядкування Белуджистану і Афганістану. З іншого боку, він уже приступив до оволодіння Суецьким каналом (через скупку акцій) і встановлення англійського панування у східній частині Середземного моря.

Після відкриття Суецького каналу (у 1869 р.) через Середземне море пролягали основні комунікаційні лінії Британської імперії. Цим лініям міг загрожувати французький флот. З переходом же проток у руки Росії або за наявності російсько-турецького союзу в Середземному морі могла б з'явитися і російська ескадра. Зважаючи на це, англійський уряд прагнув підпорядкувати своєму контролю не тільки Єгипет, але й Туреччину. До цього приєднувалося ще одне міркування. У випадку конфлікту через Балкани Англія могла розраховувати на Туреччину і на Австро-Угорщину. От чому для Англії було незрівнянно вигідніше розв'язати боротьбу з Росією не в Середній Азії, де вона одна стояла сам на сам з Росією, а на Близькому Сході.

На Близькому Сході, як і в Середній Азії, стикалися два зустрічні потоки експансії. І Росія, і Англія вели наступальну політику, і при цьому обидві побоювалися одне одного. Обидві держави добивалися панівного впливу в Костянтинополі і всіляко прагнули перешкодити одне одному в досягненні цієї мети. Царська Росія, прагнучи до контролю над протоками, переслідувала наступальні цілі. Але при цьому вона й оборонялася, бо намагалася запобігти можливому переходу до Англії ключів від Чорного моря.

Своєю відмовою прийняти Берлінський меморандум Б. Дізраелі завоював панівний вплив у турецькій столиці, розладнав європейський "концерт" у Костянтинополі та заохотив Туреччину на спротив вимогам трьох імператорів.

Тим часом на Балканах відбулися нові події. Майже одночасно з появою Берлінського меморандуму турки придушили повстання в Болгарії. Утихомирення супроводжувалися дикими звірствами. У Філіппопольському санджаку за декілька днів черкесами і башибузуками (іррегулярною кавалерією Туреччини) було вирізано близько 15 тисяч чоловік. Вбивства супроводжувалися тортурами і всякого роду наругами.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Міжнародні відносини та світова політика пер. пол. XVII ст. – пер. пол. XVIII ст.

  • Міжнародні відносини під час Тридцятирічної війни. Вестфальський мир.

  • Європейська рівновага (сер. XVII – сер. XV III ст.)

  • Тема 2. Міжнародні відносини та світова політика др. пол. XVIII ст.

  • Зовнішня політика Росії др. пол. XVIII ст. "Польське" питання

  • "Польське" питання

  • Другий поділ Польщі

  • Міжнародні відносини під час боротьби північноамериканських колоній Англії за незалежність

  • Укладення союзного і торгового договорів між Францією та США

  • Позиція Росії в період боротьби США за незалежність

  • Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).

  • Міжнародні відносний в Європі в 1789-1792 pp.

  • Рейхенбахські угоди від 27 липня 1790 р.

  • Невдала втеча короля та утворення контрреволюційної коаліції

  • Спроби створення альтернативної антифранцузької коаліції

  • Роль Англії у розширенні контрреволюційної коаліції

  • Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури

  • Міжнародні відносини у світі за часів термідоріанської реакції та Директорії у Франції (1794-1799 pp.)

  • Англо-російсько-австрійський союз 1795 р.

  • "Дипломатія" французьких генералів

  • Міжнародні відносини та світова політика під час наполеонівських воєн (1799-1814 pp.)

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Росії

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Англії Ам'єнський мнр (27 березня 1802 г.)

  • Перелом у стосунках Н. Бонапарта та Олександра І

  • Підготовка до війни з Пруссією. Розгром Пруссії

  • Тема 4. Міжнародні відносини в 1812-1815 pp. Крах імперії Н. Бонапарта. Віденська система міжнародних відносин: "концерт європейських держав".

  • Поразка Н. Бонапарта в Росії. Шоста коаліція

  • Шомонський трактат. Паризький мир і реставрація Бурбонів

  • Віденський конгрес і розкладка сил на ньому (1814-1815 pp.). "Сто днів Наполеона". Сьома антифранцузька коаліція. Крах Н. Бонапарта

  • Принцип легітимізму

  • Таємна угода Австрії, Франції та Англії проти Росії та Пруссії

  • "Сто днів Наполеона" (20 березня – 28 червня 1815 р.). Сьома антифранцузька коаліція

  • Рішення Віденського конгресу та їх наслідки для міжнародних відносин та світової політики в першій половині XIX ст.

  • Тема 5. Міжнародні відносини в 1815 – поч. 30-х pp. XIX століття.

  • Внутрішні протиріччя у Священному союзі

  • Конгреси в Троппау (1820 р.) і Лайбаху (1821 р.)

  • Веронський конгрес

  • Політика Англії щодо південноамериканських держав

  • “Східне” питання у 20-х pp. XIX ст. і міжнародні відносини з ним пов'язань Андріанопольський договір 1829 р.

  • Зближення Миколи I з Англією та Францією і подальший розвал Священного союзу

  • Російсько-турецька война. Адріанопольський мир 1829 р.

  • Ставлення провідних держав світу до змін у Європі кін. 20-х – поч. 30 pp. XIX ст.

  • Позиція великих держав у питанні про Польське повстання 1830- 1831 pp.

  • Спроба дипломатичного втручання Англії та Франції в польське питання

  • Тема 6. Міжнародні відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.

  • Ункіар-Іскелеський договір (8 липня 1833 р.)

  • З'їзд монархів у Мюнхен греці (1833 р.)

  • Позиція Франції відносно східного питання

  • Лондонська конвенція 1841 р. щодо режиму чорноморських проток

  • Ставлення провідних країн світу до національно-об'єднавчих процесів у Європі в 30-х – 40-х pp. XIX ст. і революційних подій 1848- 1849 pp. “Німецьке” питання і пункти 1850 р.

  • Національно-об'єднавчі процеси в Німеччині й міжнародні відносини

  • Микола І і подальші події в Європі 1848-1849 pp.

  • Втручання держав у австро-прусський конфлікт і поновлення Німецького союзу

  • "Оломоуцьке приниження" Пруссії

  • "Східне'' питання в 1848-1849 pp. Вплив революційних подій 1848-1849 pp. на світову політику

  • Вплив на світову політику революційних подій 1848-1849 pp.

  • Тема 7. Колоніальна політика європейських країн кін. ΧVIII – пер. пол. XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході пер. пол. XIX ст. Англо-французькі протиріччя в Ірані поч. XIX ст. Стосунки Росії та Ірану.

  • Місія Жобера. Фінкенштейнський договір 1807 р.

  • Англо-французька дипломатична боротьба в Ірані в 1807-1811 pp. Місії Гардана і Джонса.

  • Початок російсько-іранської війни 1804-1813 pp. Гулістанський мир 1813 р.

  • Міжнародні відносини навколо ханств Середньої Азії

  • Міжнародні відносини навколо Афганістану

  • Англо-афганська війна 1832-1842 pp. і міжнародні відносини

  • Політика країн Заходу щодо Китаю. Нанкінський договір і початок загарбання Китаю. Політика Росії відносно Китаю

  • Причини і розв'язування першої опіумної війни 1838-1842 pp.

  • Нанкінський договір 1842 р.

  • Наслідки договорів Китаю з країнами Заходу

  • Російсько-китайські відносини на поч. XIX ст.

  • Кульджинський торговий договір 1851 р. між Росією і Китаєм

  • Тема 8. Міжнародні відносини 50-х- 60-х pp. XIX ст.

  • Переговори Миколи І з Англією щодо питання про розподіл Туреччини

  • Російсько-французькі чвари в Туреччині

  • Місія Меншикова в Туреччині

  • Контрманеври англійського посла в Костянтинополі

  • Позиція Пруссії в російсько-турецькому конфлікті

  • Оголошення Туреччиною війни Росії

  • Місія О. Ф. Орлова у Відні

  • "Чотири пункти" Наполеона III (18 липня 1854 р.)

  • Позиція Швеції

  • Таємні переговори Наполеона III з Олександром II про мир

  • Австрійський ультиматум Росії

  • Позиція Англії на конгресі

  • Міжнародні події навколо "польського" і "німецького" питань у 60-х pp. XIX ст. Утворення Австро-Угорщини

  • Відмова Англії від втручання у польські справи

  • Позиція Росії з питання об'єднання Німеччини

  • Створення Північнонімецького союзу

  • Міжнародні відносини під час об'єднання Італії.

  • Зближення Наполеона III з Олександром II

  • Угода між Францією і К. ді Кавуром у Пломб'срі (20 липня 1858 г.)

  • Війна Франції та Італії з Австрією (1859 р.)

  • Тема 9. Міжнародні відносини під час колоніальної політики країн Заходу і Росії в Азії та Америці у др. пол. XIX ст.

  • Політика західних держав і Росії щодо Японії, Кореї, Китаю

  • Політика Англії щодо Японії

  • Політика держав Заходу щодо Китаю в середині та другій половиш XIX ст.

  • Політика Росії щодо Китаю другої половини XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході. Політика Роси щодо Середньої Азії

  • Завоювання Росії в Середній Азії

  • Англо-російська боротьба на Середньому Сході в 50-х – 70-х pp. XIX ст.

  • Тема 10. Міжнародні відносин 70-х pp. XIX ст. в Європі.

  • Позиція Австро-Угорщини

  • Франкфуртський мирний договір

  • Союз трьох імператорів 1873 р. Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Угода трьох імператорів

  • Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Місія Радовиця і військова тривога 1875 р.

  • Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес
  • Тема 11. Міжнародні відносини та зовнішня політика США напр. XVIII – поч. XX ст.

  • "Друга" війна США за незалежність

  • Придбання США Великої Луїзіани у Франції

  • Початок експансіонізму США (кін. XVIII – поя. XIX ст.). Загарбницька політика США в Америці. "Доктрина Монро".

  • Розширення території США за рахунок захоплення земель у Мексики. Захоплення Флориди

  • Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро"

  • Експансія США у 30-х pp. XIX ст.

  • Експансія США у 40-х pp. XIX ст.

  • Американо-мексиканська війна (1846-1848 pp.) і захоплення Каліфорнії США

  • Політика США в тихоокеанському регіоні пер. пол. XIX ст.

  • Ставлення провідних країн світу до громадянської війни в США

  • Інтервенція Англії, Франції та Іспанії в Мексиці

  • Громадянська війна в США і позиція Росії

  • Іспано-американська війна 1898 р.

  • Політика США в Тихоокеанському басейні сер. XIX – поч. XX ст.

  • Доктрина Хея ("відкритих дверей" у Китай)

  • Тема 12. Міжнародні відносини під час утворення Троїстого союзу

  • Костянтинопольський договір Росії з Туреччиною

  • Поновлення союзу "Трьох імператорів" (1881 р.)

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Підписання у Відні Троїстого Союзу (1882 р.).

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Укладення Троїстого союзу

  • Тема 13. Протиріччя Франції, Росії та Англії з Німеччиною. Створення франко-російського союзу

  • Крах Союзу трьох імператорів

  • Військова тривога в січні 1887 р.

  • "Договір перестраховки" 1887 р. і погіршення російсько-німецьких стосунків

  • Середземноморська Антанта

  • Лорд Солсбері та англійська політика "блискучої ізоляції"

  • Франко-російський союз (1891-1893 pp.). Гаазька конференція 1899 р.

  • Гаазька конференція

  • Новий курс німецької політики. "Пангерманізм". Англо-німецькнй морський та колоніальний антоганізми

  • Переговори про англо-німецький союз

  • Німецький військово-морський закон 1898 р.

  • Тема 14. Завершення боротьби за колоніальний поділ світу між провідними державами (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Закабалення Туреччини

  • Захоплення Англією Єгипту (1882 р.)

  • Росія і Близький Схід на початку 80-х pp. XIX ст.

  • Захоплення Францією Індокитаю. Початок загарбницької політики Японії у Східній Азії в 70-х – 80-х pp. XIX ст.

  • Міжнародні відносини під час колоніальних захоплень західних держав у Африці. Наслідки англо-бурської війни

  • Фашодський інцидент

  • Міжнародні наслідки південноафриканської кризи

  • Тема 15. Міжнародні відносини на Далекому Сході (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Союз Росії з Китаєм 1896 р.

  • Суперництво між провідними країнами світу на Далекому Сході

  • Подальше загострення далекосхідного питання. Англо- японський договір 1902 р.

  • Ставлення західноєвропейських країн та США до російсько- японської війни 1904-1905 pp. Портсмутський мир

  • Тема 16. Міжнародні відносини під час утворення Антанти

  • Англо-французька "сердечна" згода 1904 р.

  • Подальша військова співпраця Англії та Франції

  • Спроби Німеччини укласти російсько-німецький союз у 1904 р.

  • Марокканська криза 1905-1906 pp. Алхесираська конференція

  • Англо-російська угода 1907 р. та утворення Троїстої згоди

  • Тема 17. Міжнародні відносний напередодні та під час Першої світової війни (1914-1918 pp.)

  • Боснійська криза 1908-1909 pp.

  • Революція в Туреччині та міжнародні відносини

  • Потсдамська зустріч

  • Франко-німецький конфлікт у Марокко (Агадир)

  • Італо-турецька війна

  • Місія Р. Холдена

  • Подальше посилення англо-французької Антанти

  • Друга Балканська війна

  • Балканське питання в кін. 1913 – на поч. 1914 pp.

  • Міжнародні відносний на Далекому Сході (поч. XX ст. -1914 р.)

  • Міжнародні відносини на початку Першої світової війни. Світова політика під час війни. "21 вимога до Китаю"

  • США на початку Першої світової війни

  • Вступ у війну Туреччини

  • Угода Англії та Франції про розподіл Туреччини