Після поразки Австрії був створений новий союз із прусською гегемонією в ньому. Він складався з 22 держав. Конституція цього союзу була затверджена засновницьким рейхстагом на початку 1867 р. і зосереджувала всю владу в руках "спадкового президента" – прусського короля Вільгельма І. До складу союзу були включені землі, що лежали на північ від р. Майн. Чотири південні німецькі держави – Баварія, Вюртенберг, Баден і Гессен-Дармштадт – тимчасово зберігали свою самостійність, але незабаром були вимушені укласти з Пруссією союзні договори. Нею були анексовані й північні округи Шлезвіга з датським населенням.
Окремі німецькі держави, що увійшли до союзу, на деякий час зберегли своїх монархів, судочинство, бюджети. Але незабаром вони повинні були підкорятися прусській гегемонії. Останні перепони на шляху до створення Німецької імперії під верховенством Пруссії були усунені в результаті звитяжної війни проти Франції в 1870-1871 pp. Ще до підписання мирного договору з Францією, 18 січня 1871 р. в Дзеркальному залі Версальського палацу прусський король Вільгельм І був урочисто проголошений німецьким імператором. Німецька імперія, що включала в себе союзницькі південно-німецькі землі, стала великою агресивною юнкерсько-буржуазною державою, яка утвердилася в центрі Європи.
Позиція провідних європейських держав щодо об'єднання Німеччини
1866 р. жодна з великих держав Європи не зважилася перешкодити Пруссії. Російський уряд пропонував Наполеонові Ш і Англії спільно обмежити апетити Пруссії, але не отримав підтримки. Європейські уряди бачили в Пруссії оплот проти революційного духу в Німеччині. Англія вважала, що посилення Пруссії слугуватиме противагою Росії і Франції. Наполеон III сподівався на обіцяну О. фон Бісмарком "компенсацію" – приєднання бельгійського королівства до французької імперії. Російського царя прусський уряд заспокоїв обіцянкою надати Росії підтримку в разі перегляду Паризького миру 1856 р.
Таким чином, у другій половині 60-х pp. XIX в. завершилося об'єднання Німеччини "зверху". Для всіх сусідніх народів утвердження в центрі Європи сильної мілітаристської держави було в подальшому великим лихом, оскільки неминуче робило їх у майбутньому об'єктом німецької агресії. Англія, Франція і Росія, що сприяли такому об'єднанню Німеччини під верховенством Пруссії, отримали в особі Німецької імперії найнебезпечнішого для себе супротивника. Першою з них відчула на собі потужність об'єднаної Німеччини Франція в період франко-пруської війни 1870-1871 pp.
Утворення Австро-Угорської імперії
Невдачі в зовнішній політиці Австрії в 60-х pp. були використані австрійськими верхами для послаблення національної боротьби поневолених народів за допомогою поступок найчисленнішому з тих народів, що пригноблювалися німцями, – угорцям.
У зв'язку з австро-прусською війною 1866 р. національно-визвольна війна в Угорщині набула особливо широкого розмаху. Це поставило під загрозу існування Австрійської імперії. З метою запобігання розпаду імперії, подолання глибокої політичної кризи, зміцнення свого панування і збереження монархії Габсбургов панівні класи Австрії вимушені були піти на часткові поступки угорцям.
1867 р. уряд уклав з Угорщиною угоду про перетворення австрійської імперії у двоєдину (дуалістичну) державу – Австро-Угорську імперію. Прийнята тоді ж конституція встановлювала особливий державний устрій для обох частин Австро-Угорщини. Утворювалися дві частини – Цислейтанія (австрійські володіння) і Транслейтанія (угорські володіння). До складу останньої, окрім Угорщини, входили також Славонія, Хорватія, Трансильванія. Між Австрією і Угорщиною була укладена угода з економічних та інших питань. Три міністерства були єдиними для всієї країни – закордонних справ, фінансове, військове. У перервах між парламентськими сесіями австрійський імператор (він же й угорський король) мав право видавати ухвали, що мали силу закону.
У кожній з двох частин були 2 – палатні парламенти (рейхсрат – у Австрії, сейм – в Угорщині), а самі вибори були нерівними і цензовими. Конституція 1867 р. за своєю суттю була напівабсолютистською, антинародною. Вона зберігала монархічний лад і давала величезні права монархові, ввела реакційну систему виборів, усувала від участі у виборах основну масу населення. Виборчих прав були позбавлені робочі, селяни, представники дрібної і середньої буржуазії.
Міжнародні відносини під час об'єднання Італії.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Створення Північнонімецького союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
