Перелом у відносинах Олександра І і Н. Бонапарта наступав навесні 1804 р. Після розстрілу герцога Енгієнського ніхто не осмілювався виступити проти Н. Бонапарта з якимось протестом. Тільки Олександр І, що вже вирішив воювати і разом з тим переконаний у майбутній перемозі коаліції, що формувалася, над Н. Бонапартом, послав йому ноту протесту. Н. Бонапарт через Ш. Талейрана відповів, що якби імператор Олександр І, дізнавшись, що на чужій території знаходяться вбивці імператора Павла І, побажав цих убивць заарештувати, то Н. Бонапарт не протестував би. Образа була страхітливою і притому публічною. Н. Бонапарт вголос висловив те, про що до цих пір тільки шепотілися при європейських дворах, що Олександр І не тільки знав про змову проти Павла І, але й брав у ній пряму участь. Особиста образа ще більш укріпила царя в його рішучості воювати з Н. Бонапартом. Субсидія, яку пропонував цареві У. Пітг, була прийнята. Росія почала готуватися до війни.
Позиція Пруссії з питань європейської політики на поч. XIX ст.
Англія, Росія і Австрія здійснювали тиск на прусського короля, переконуючи його долучитися до коаліції. Але ці спроби зустріли з його боку рішучий опір. Фрідріх Вільгельм III знав, що Пруссія перша постраждає від нашестя Н. Бонапарта, бо свої полчища, зібрані в Булонському таборі, імператор посуне, звичайно, перш за все проти Пруссії. На російську і австрійську допомогу Ф. Вільгельм III не розраховував, а англійцям і зовсім не вірив.
Олександр І, бачачи, що місяць за місяцем проходить, не приносячи бажаного результату, вирішив пустити в хід прямі погрози змусити прусського короля долучитися до коаліції. Російська армія вже стояла на прусському кордоні. Король оголосив, що швидше воюватиме з тими, хто порушить його нейтралітет, ніж підкорятиметься насильницькому способу змусити Пруссію воювати, коли вона цього не хоче. Олександр І вирішив підсилити погрози. Він послав до Берліна свого тодішнього улюбленця, молодого генерал-ад'ютанта князя П. Долгорукова, який разом з постійним російським представником у Берліні Алопеусом з'явився до короля з прямим попередженням, що якщо король як і раніше відмовиться вступити в коаліцію, то російські війська вторгнуться в Пруссію. Король рішуче заявив, що захищатиме свою країну від насильства озброєною рукою. При цьому він вручив П. Долгорукову письмову заяву для передання Олександрові І. Але раптово вся ситуація круто змінилася. Відразу же після аудієнції П. Долгорукова король покликав до себе міністра Гарденберга і сказав: "Всі обставини змінилися. Ступайте зараз до князя Долгорукого. Я йому дам листа, в якому повідомлю імператора Олександра, що відкриваю йому кордони мого королівства". Виявилось, що король отримав естафету зі звісткою, що Н. Бонапарт порушив нейтралітет Пруссії, направивши свої війська до Баварії через прусську територію.
Король зі страху звернувся до Олександра І і до Австрії. Зраділий від раптового повороту прусської політики, Олександр І помчав до Берліна. Але там атмосфера знову стала мінятися. Ф. Вільгельм ПІ отримав звістку, що 20 жовтня 1805 р. краща австрійська армія, замкнута і оточена французами в Ульмі, припинила своє існування. Генерал Мак пішов на капітуляцію, здавши фортецю і армію в 32 тисячі осіб. Ф. Вільгельм Ш зрозумів, що половину кампанії програно. Якщо він боявся виступити проти Н. Бонапарта ще до Ульмської катастрофи, то і подавно не зважився на це тепер. Цілих вісім днів цар умовляв Ф. Вільгельма ІП. З цього нічого не вийшло. Але для того щоб не порвати з царем, король запропонував Олександрові І дати обітницю взаємної дружби на гробниці Фрідріха П. Той погодився на це для того, щоб його перебування в Берліні мало хоч би видимість дипломатичного успіху в Європі. З Берліна Олександр І виїхав до Австрії. Там на нього чекали події при Аустерлірц.
Все ж таки прусський король вирішив надіслати ультиматум Н. Бонапарту. Відвезти цей ультиматум було доручено Гаугвіцу. Він прибув до місця призначення 2 грудня 1805 р., коли розгорнулася битва при Аустерліце. Повна перемога французів і поява австрійского імператора в ставці Н. Бонапарта з покірливим проханням про мир – все це обвалилося на Гаугвіца якраз перед його побаченням з французьким завойовником. Гаугвіц поквапився заховати подалі свій "ультиматум" і, сяючи від захоплення, з'явився радісно вітати Н. Бонапарта з перемогою. Той відповів Гаугвіцу, який зігнувся і низько кланявся що "поздоровлення потрапило не за тією адресою, на яку його послали". Взагалі імператор був не тільки холодний, але й грубий. Адже після Аустерліца Пруссія нічим не могла йому загрожувати.
Підготовка до війни з Пруссією. Розгром Пруссії
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перелом у стосунках Н. Бонапарта та Олександра І“ на сторінці 1. Приємного читання.
