Франко-німецькі відносини в 1871-1873 pp.
Утворення Німецької імперії внесло корінні зміни у міжнародне становище Європи. У Росії і Франції з'явився небезпечний сусід, жадібний до чужих земель, що володів значною військовою силою. Наявність такого сусіда вселяла тривогу і породжувала гонку озброєнь. У Європі після 1871 р. встановився "збройний" мир.
Франкфуртський договір не послабив давньої франко-німецької ворожнечі. Навпаки, він значно її посилив. Франція не могла примиритися з нав'язаними їй умовами грабіжницького миру. Якщо вже в 1870 р. німецьке вторгнення виявилося легко здійсненним, то із втратою Лотарингії німецька загроза ще більше наблизилася до Парижа. Немов дамоклів меч нависла над Францією небезпека нового німецького нашестя і викликала прагнення реваншу.
1871 р. французьким політикам було ясно, що на найближчі роки Франція має потребу в мирі: країна була дуже ослабленою, щоб знову почати війну. Не тільки Л. Тьєр, якому дорікали в плазуванні перед О. фон Бісмарком, але і його супротивники “зліва”, не виключаючи Гамбетги, так само як і його опоненти “справа” на кшталт Бройля і Деказа, не думали, що незабаром Франція зможе з шансами на успіх почати нову війну проти Німеччини. Після досвіду 1870 р. для всякого розсудливого француза було очевидним, що взагалі краще не змагатися з Німеччиною один на один, без союзників.
Не підлягало сумніву й те, що поки Франція не відновила своїх збройних сил, з нею ніхто не захоче укладати союз. Французи не думали про розв'язування війни, всі французькі політики в 70-х pp. сходилися на тому, що Франція повинна якнайшвидше відновити свої сипи і обзавестися союзниками. Вона повинна бути готова зустріти у всеозброєнні завжди можливий новий напад східного сусіда.
Так вважав і Л. Тьєр, який ніс тоді відповідальність за зовнішню політику Франції і славився прихильником мирних відносин з Німеччиною. 1872 р. він у таких словах виклав свій погляд на це: "Якщо в Європі виникне конфлікт – писав він, – то буде цілком природним, що ми захочемо використати сприятливий випадок". В очікуванні такого моменту Франція, на його думку, повинна відновлювати свою армію і готувати грунт для майбутніх союзів. І Л. Тьєр, і найбільш визначні його наступники на посту керівників французької зовнішньої політики – герцоги де Бройль і Деказ – в якості майбутніх союзників Франції бачили і Австрію і Англію, але в першу чергу Росію.
З іншого боку, для дипломатичних прийомів О. фон Бісмарка характерно було те, що не зробивши жодної спроби пом'якшити франко-німецькі суперечності, він відразу взявся за дресирування переможеної Франції методом натиску і погроз. У квітні-травні 1872 р. між Францією і Німеччиною йшли переговори про способи дострокової сплати 3 мільярдів контрибуції, що залишилися. Л. Т'єр розраховував добитися за це дострокової евакуації німців з окупованої ними французької території. У принципі О. фон Бісмарк на це погоджувався. Він боявся, шоб Франція не ухилилася від платежу, і тому поспішав швидше отримати з неї гроші. Але запропонований Л. Т'єром спосіб погашення боргу не задовільняв його. Щоб заставити Л. Тьєра прийняти німецькі умови розрахунків, канцлер пригрозив йому мало не новим нападом на Францію. Наляканий Л. Тьєр пішов на поступки.
Угода трьох імператорів
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Союз трьох імператорів 1873 р. Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.“ на сторінці 1. Приємного читання.
