Із двох основних цілей, які ставив перед собою Микола І у зовнішній політиці Росії, одна, а саме боротьба з революційними рухами в Європі, здавалася на кінець 20-х pp. більш-менш досягнутою. Тому стало можливим висунути й інше головне завдання: боротьбу за оволодіння протоками – "ключами від свого власного будинку". Узгодженість зовнішньополітичних дій Англії й Росії давала упевненість, що якщо Англія і не виступить на боці Росії, то вона не буде й чинити опір російському просуванню, по-перше, тому, що довершити справу звільнення Греції можна було, тільки продовжуючи військову боротьбу проти Махмуда II, і наступники Д. Каннінга могли бути тільки задоволені, що Росія бере на себе продовження цієї боротьби; по-друге, тому, що незабаром після смерті Д. Каннінга першим міністром Англії став (8 січня 1828 р.) герцог А. Веллінгтон.
Микола І знав, що хоча А. Веллінгтон і не дуже задоволений був поворотом подій у греко-турецькому питанні, але, не зважаючи на це, від А. Веллінгтона не можна очікувати ніяких загрозливих жестів. По-перше, для реакціонера А. Веллінгтона, непримиренного торі, наполегливого ворога виборчої реформи, боротьба проти Росії, головної, наймогутнішої опори консерватизму і реакції, була просто немислима; по-друге, ніхто в Англії не бажав воювати за Туреччину проти Греції. Такого повороту в зовнішній політиці А. Веллінгтону не пробачили б.
Для Миколи І, таким чином, шлях був вільний. 7 травня 1828 р. почалася довга й важка для Росії війна. Технічно убого оснащена, погано навчена сьогоденню, а не плацпарадній військовій справі, бездарно керована, особливо при особистому втручанні царя, російська армія, не зважаючи на всю хоробрість солдатів, довго не могла здолати опір турків. Справи йшли добре лише в Малій Азії, але в Європі стан був такий, що іноді здавалося, ніби росіяни підуть ні з чим і все задумане російським царем закінчиться провалом. Тріумфування К. Меттерніха не знало меж, і він не переставав повідомляти столицям усіх великих держав про безнадійний стан росіян на Балканському півострові.
Проте всупереч цим своїм твердженням він не переставав доводити в Лондоні, Парижі та Берліні, що Пруссії, Англії і Франції необхідно вступити в угоду з Австрією і зажадати негайного припинення війни. Але ні Пруссія, ні Франція, ні Англія не вважали за необхідне втручатися в російсько-турецькі відносини. Між іншим, у всіх трьох країнах ліберальна частина буржуазного суспільства безумовно бажала в 1828-1829 pp. розгрому Туреччини. Миколи І ще не розкусили, а Махмуда П добре знали як представника кривавого деспотизму, винуватця нечуваних звірств над греками. Зі старань австрійського канцлера створити четверний антиросійський союз (а ці зусилля тривали з листопада 1828 р. по червень 1829 р.) нічого не вийшло.
Першим з російських дипломатів уважно стежив за діяльністю К. Меттерніха і його агентами російський посол в Парижі К. А. Поццо-ді-Борго. Він негайно ж дав знати про все до Петербурга, а сам постарався очорнити К. Меттерніха перед французьким королем Карлом X. Зробив він це, сповістивши королеві одну істину і додавши до неї одну брехню. Істина полягала в тому, що К. Меттерніх бажає шантажувати короля, таємно зносячись із бонапартистами та тримаючи про запас кандидатуру на французький престол – сина Н. Бонапарта, герцога Рейхштадтського. Брехнею було те, ніби К. Меттерніх навіть пропонував Роси' посприяти зведенню на престол герцога Рейхштадтського. Невідомо, чи повірив Карл X повідомленням хитрого корсиканця. Так чи інакше, відносини між Францією і Росією стали в 1829 р. ще тіснішими, ніж були раніше. Повідомлення К. А. Поццо-ді-Борго справили на царя велике враження, тим більше що вони підтвердилися з усіх боків. Адже всі три уряди, до яких К. Меттерніх таємно звертався з пропозицією про четверний союз, уже вирішивши відмовитися від цього союзу, поспішали в тій або іншій формі видати К. Меттерніха Миколі І. Цар був надзвичайно роздратований. Він сказав австрійському послові, що вважає політику К. Меттерніха жалюгідною, і оголосив, що знає про всі каверзи і пастки, які той ставить Росії на кожному кроці.
К. Меттерніх злякався. Він кинувся писати листи до Парижа, Берліна, Лондона, доводячи, що його не так зрозуміли, що він зовсім нічого ворожого проти Росії не замишляв. А тут ще нагрянули, нарешті, російські перемоги. Російський генерал І.І. Дибич увійшов до Адріанополя. Російська армія стояла у двох кроках від Костянтинополя. Махмуд П вирішив просити в І.І. Дибича перемир'я і миру. Почалися переговори. Російському главнокомацдувачу коштувало неймовірних зусиль приховати, що в нього вже близько чотирьох тисяч солдатів лежить по лазаретах, звідки мало хто повертається, і тцо на войовничі демонстративні прогулянки він висилає з Адріанополя більше половини своєї армії.
14 вересня 1829 р. в Адріанополі турки погодилися на запропоновані їм умови. Туреччина втратила чорноморський берег від гирл Кубані до бухти Святого Миколая і майже весь Ахалциський пашалик. На Дунаї до Росії відходили острови в гирлі Дунаю, південний рукав гирла річки ставав російським кордоном. Росіяни отримали право проходу своїх торгових суден через Дарданелли і Босфор. Дунайські князівства і Силістрія залишалися в росіських руках аж до виконання всіх умов Адріанопольського договору. Турки втратили право селитися на відомій відстані на південь від Дунаю. Що стосується Греції, то вона оголошувалася самостійною державою, пов'язаною з султаном лише платежем у 1,5 мільйона піастрів на рік (причому ці платежі передбачалося почати лише на п'ятий рік після ухвалення Туреччиною умов), а населенню Греції надавалося право обирати государем будь-якого принца з християнських династій, що царювали в Європі, але не англійця, не росіянина і не француза.
Такий був Адріанопольській трактат, який дав Росії великі переваги й переможно закінчив небезпечну війну. Микола І знав, що при його дворі не всі задоволені помірністю переможця, і перш за все тим, що не був зайнятий Костянтинополь. Але він краще за критиків Адріанопольського миру був обізнаний з тим, у якій обстановці генералові І. І. Дибичу доводилося схиляти турків до підписання цих умов. Цар вважав, що і без Костянтинополя зроблено великий крок по накресленому на Сході шляху.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Російсько-турецька война. Адріанопольський мир 1829 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
