Франко-німецький конфлікт 1874 р
Майже одночасно з укладенням угоди трьох імператорів пішов у відставку уряд Л. Тьєра у Франції. До влади прийшли монархісти. Під час правління Л. Тьєра вони особливо голосно кричали про реванш. Тепер О. фон Бісмарк побоювався, що правовірні католики зуміють домовитися з клерикальним віденським двором, а також завоюють довіру й російського царя як політичного однодумця. Словом, канцлер боявся, що з приходом до влади монархістів Франція стане більш "союзоздатною". Ще важливіше було те, що в 1872 р. Франція прийняла систему загальної військової повинності й почала швид-ко відновлювати свою армію. У вересні 1873 р. німецькі окупаційні війська залишили французьку територію. Завдяки цим обставинам Франція отримала можливість мати повну незалежність у своїй зовнішній політиці. Це надзвичайно посилило підозрілість і нервовість О. фон Бісмарка.
Щоб запобігти відтворенню збройних сил Франції, канцлер був готовий удатися до загрози війною. У цілком таємному листуванні ще 1871 р. він повідомляв своїм підлеглим, що "немає чого чекати", поки Франція відновить свої сили, а навпаки, як тільки ця небезпека стане реальною, "треба буде негайно ж ударити".
У серпні 1873 р. єпископ міста Нансі виступив з "Пастирским посланням", закликаючи віруючих молитися за повернення Ельзасу і Лотарингії в лоно Франції. У єпархію єпископа Нансі входила й частина німецької Лотарингії. Послання було прочитане з церковних кафедр і опубліковане в католицькому виданні на німецькій території. О. фон Бісмарк вирішив використати цей привід для дипломатичного наступу проти Франції. Він зажадав від французького уряду репресій проти князя церкви, який нібито закликав німецьких підданих до відмови від своєї держави.
Новий французький міністр закордонних справ герцог де Бройль розсипався у запевненнях, що уряд зовсім не підтримує пропаганди реваншистів. Проте від репресій проти єпископа він постарався ухилитися. Переговори затягнулися. Тоді О. фон Бісмарк мобілізував проти Франції свою пресу. Канцлер мав у своєму розпорядженні впливовий друк, який слухняно виконував його вказівки. Для фінансування цієї преси в нього були спеціальні суми. Він розпоряджався майже безконтрольно фондами, які склалися з коштів, конфіскованих у Ганноверської династії. "Вельфський фонд" і був джерелом для оплати послуг цих "рептильних", тобто підлабузницьких видань, як їх називали в опозиційних О. фон Бісмарку колах. Тепер з приводу виступу нансійського єпископа німецька преса відкрила люту кампанію, звинувачуючи Францію в підготовці реваншу і вимагаючи від німецького уряду заходів у відповідь.
Французький уряд відчув небезпеку. 26 грудня 1873 р. французький посол Гонто-Бірон відправив з Берліна доповідь, у якій висловлював серйозне побоювання, що О. фон Бісмарк насправді готує війну. До цього часу де Бройля на посту міністра закордонних справ змінив герцог Деказ. Він вирішив сміливим маневром парирувати погрози О. фон Бісмарка. Ні Австро-Угорщина, ні Росія не бажали в ту пору подальшого посилення Німеччини. Деказ звернувся до Австрії, Росії і Англії з заявою, що Німеччина має намір розпочати війну проти Франції. Він просив захисту. В Австрії Деказ вправно використовував історію з єпископом, торкнувшись католицьких почуттів Франца Йосипа І і зацікавивши могутні клерикальні кола. У Відні, як і в Петербурзі, повідомлення французьких послів були зустрінуті співчутливо. Французький демарш якраз збігся в часі з візитом Франца Йосипа І до Петербурга, куди імператор прибув 13 лютого 1874 р. в супроводі графа Д. Андраші. Тут, у російській столиці, О. Μ. Горчаков і Д. Андраші зробили спільну демонстрацію на користь Франції. Вони разом відвідали французького посла і запевнили його, що засуджують дії О. фон Бісмарка.
Англія теж сказала своє слово. Королева написала особистий лист Вільгельму І. Вікторія попереджала імператора, що якби Німеччина почала нову війну проти Франції, це могло б призвести до плачевних наслідків.
Розрахунок герцога Деказа виявився правильним. О. фон Бісмарку довелося відступити. 17 лютого він дав розпорядження припинити подальший розвиток конфлікту, викликаного антинімецьким виступом французького єпископа. "Я думаю, що удар, який вам хотіли нанести, для цього моменту паровано", – так в бесіді з французьким дипломатом резюмував Д. Андраші цей інцидент.
З військової точки зору, війна з Францією була б у 1874-1875 pp., поза сумнівом, вигідною для німців. На боці Німеччини була в той час ще більша перевага в силах, ніж у 1870 р. Через декілька років становище могло змінитися. Набагато складнішою була дипломатична сторона проблеми. Питання полягало в тому, чи можна забезпечити нейтралітет інших великих держав і локалізувати франко-німецьку війну за прикладом 1870 р. Суть справи правильно висловив англійський посол в Парижі лорд Лайонс. "Було б нескладно спровокувати й розчавити Францію, – писав він своєму уряду, – але чи можна буде зробити це, не викликавши бурі в інших країнах?"
Місія Радовиця і військова тривога 1875 р.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.“ на сторінці 1. Приємного читання.
