Замість війни з Францією, Катерині II належало возитися з поляками. За таких умов вона не хотіла і не могла посилати свої війська до Франції. Зате доклала всіх зусиль, щоб якомога швидше створити антифранцузьку коаліцію з інших держав. З моменту підписання миру зі Швецією Катерина II переконувала шведського короля Густава III очолити хрестовий похід проти Франції. У жовтні 1791 р. вона уклала військовий союз зі Швецією і обіцяла їй допомогу флотом і солдатами. Густав III зав'язав тісні стосунки з емігрантами. Королева Марія Антуанетта таємно з ним листувалася. Густав III особисто поїхав до Ахена для лікування і підготовки походу на Францію. Пруссію і Австрію Катерина II також переконувала швидше виступити проти Франції. Вона задалася думкою придушити французьку революцію, хоч би й чужими руками, і відвернути Австрію і Пруссію від Польщі, де хотіла розпоряджатися повновладно. Проте ця спроба створення антифранцузької коаліції все ж таки не здійснилася.
Австро-прусський союз проти Франції
Ще з лютого 1791 р. між Берліном і Віднем почалися таємні переговори про зближення проти Франції. У серпні в замку Пільніц у Саксонії відбулася зустріч імператора Леопольда II з прусським королем, а 27 серпня була підписана так звана Пільніцька декларація, яка сповіщала, що Пруссія і Австрія готові розпочати війну за відновлення влади Людовіка XVI. Проте після Пільніца обидві сторони ще довго зволікали з озброєним виступом. Хитрий і обережний Леопольд II розумів розрахунки Катерини П. Він здогадувався, що прусський король хоче разом з Росією другого поділу Польщі, і боявся бути обійденим при цій операції, вплутавшись у війну з Францією. Проте 7 лютого 1792 р., боючись революції, Леопольд П нарешті уклав союзний договір з Пруссією. Австрія і Пруссія зобов'язувалися виставити проти Франції від 40 до 50 тисяч військ кожна. Обидві сторони сподівалися винагородити себе надбаннями за рахунок Франції.
Плани розчленування і пограбування Франції
Із самого початку контрреволюційна коаліція пов'язувала відновлення французької монархії з планами розчленування і пограбування Франції. Пруссія мала намір захопити Ельзас і Лотарингію і під приводом "винагороди" за війну з Францією вимагала від Росії згоди на новий поділ Польщі. Австрія хотіла оволодіти французькою Фландрією, Артуа, Пікардією до Сомми і Баварією, або ж обміняти Бельгію на Баварію з невеликими збільшеннями. Подібні ж плани були в Іспанії і Сардинії. Для Англії У. Пітт вимагав Дюнкерк, важливого за своїм стратегічним положенням. Загарбницькі проекти розчленування Франції породжували нескінченні розбрати і спори серед дипломатів коаліції. Австрії так і не вдалося прийти до остаточної угоди з Пруссією, яка не бажала, щоб австрійці заволоділи Баварією.
Французька зовнішня політика в період діяльності Конвенту (вересень 1792 р. – квітень 1793 р.) та європейські держави
Повстання 10 серпня 1792 р. скинуло монархію у Франції і привело до скликання Національного конвенту. Національний конвент був скликаний на основі загального права і встановив у Франції республіку. Замість колишніх міністрів, що призначалися королем, була обрана Виконавча Рада, відповідальна перед Конвентом. Міністр закордонних справ у цій раді так само був представлений жирондистами. Фактично він цілком залежав від керівників цієї партії, що переважали в Конвенті. Значним впливом на зовнішню політику користувався Жорж Жак Дантон, хоча за посадою у Виконавчій раді він був міністром юстиції.
Після декількох критичних тижнів, коли прусська армія герцога Брауншвейгського вторглася до Франції, з 20 вересня (з дня битви при Вальмі) в ході військових дій відбувся перелом. До 1793 р. республіканські війська очистили територію Франції від інтервентів, зайняли Савойю, Ніццу, лівий берег Рейну, Бельгію і відкрили для французької і бельгійської торгівлі гирло річки Шельди, що належало Голландії. Населення займаних французами областей із захопленням зустрічало тріумфальне просування революційних військ і негайно починало знищувати феодальні привілеї.
Жирондисти в цей період розвивали широку пропаганду революційної війни за межами Франції під гаслом революційного визволення народів Європи. Ця пропаганда знайшла гарячий відгук серед французької буржуазії, яка давно мріяла про розповсюдження французького впливу на Бельгію. 19 листопада Конвент видав декрет про допомогу всім народам, охочим скинути своїх тиранів. 15 грудня було декретовано встановлення нових революційних влад у зайнятих французькими військами областях і конфіскація майна ворогів революції для покриття витрат війни. Доповідаючи про цей декрет, один з діячів французької революції Камбон висунув знамените гасло революційних військ: "Мир хатинам – війна палацам!". У 1792-1793 pp. зайняті області – Савойя, Ніцца, лівий берег Рейну і частина Бельгії урочисто були приєднані до Франції шляхом народного голосування в комунах, відповідно з принципом визвольної війни і відмови від завоювань.
Пропаганду революційної війни вели не тільки жирондисти, але й численні іноземці, вигнані з Голландії, Бельгії, німецьких областей по лівому берегу Рейну, Савойї за свої революційні переконання, утворивши свої клуби і легіони. У цій пропаганді вони заходили набагато далі за жирондистів. Найбільш відомий діяч цих кіл Клоотц, пропагандуючи ідею всесвітньої революції та всесвітньої республіки, розвивав план, основи якого були накидані ще в проекті "Вічного миру" Ж. Руссо. Жирондисти і Ж. Дантон обмежувалися пропагандою ідей поширення революційної Франції до Рейну і Альп. Рейн, Піренеї, Альпи французька буржуазія вважала "природними межами" Франції.
Не зважаючи на досягнуті успіхи, завоювання революційної Франції були ще неміцні. Але жирондисти надавали виняткового значення дипломатичним спробам розчленування коаліції. Для цього передбачалося вселити одним учасникам коаліції надію отримати компенсацію за рахунок інших.
Ж. Дантоном й іншими представниками Конвенту розвивалися в основному ті ж політичні і дипломатичні плани, що і Дюмур'є. Вони сподівалися завдати головного удару австрійцям у Бельгії, яка повинна була приєднатися до Франції або стати залежною від неї республікою. Голландію передбачалося підпорядкувати французькому впливу. Як і Дюмур'є, багато жирондистів сподівалися створити уздовж межі Франції від Північного моря до Італії включно низку залежних від неї республік. У подальшому ця ідея була здійснена, а поки вони, як і раніше, мріяли про зближення з Пруссією і про її нейтраллітет, припускаючи обіцяти їй компенсацію за рахунок австрійських володінь і прагнучи утримати інші держави від приєднання до коаліції.
Крім того, жирондисти розраховували на перемогу парламентської опозиції в Англії і на можливість угоди з Англією. Представники Виконавчої ради Конвенту хотіли запропонувати У. Пітту відновлення торговельної угоди 1786 р. і поступку Англії острова Тобаго, за умови згоди його населення, в обмін на надання Франції англійської позики. Щоб залучити Англію у війну з Іспанією і зв'язати руки цим обом державам, вони вирішили запропонувати У. Пітту план звільнення іспанської Америки й відкриття її для англійських і французьких товарів. Вони також сподівалися укласти союз зі Швецією і Туреччиною і спонукати ці держави до нової війни з Росією, щоб зв'язати руки Катерині П.
У той же час жирондисти і Ж. Дантон не хотіли зрозуміти, що між Англією і Францією існували непримиренні протиріччя. Англії більше всього загрожували успіхи революційної Франції і перемога революцій у Бельгії та Голландії, оскільки вони заклали б основу торговельно-промислового розквіту і переваги Франції в Європі у збиток англійській гегемонії.
Після повалення монархії майже всі держави припинили дипломатичні стосунки з Францією. Лише Швейцарія, США і Швеція не займали стосовно Франції ворожої позиції. У таких умовах жирондисти могли застосовувати головним чином іррегулярні прийоми дипломатії – послання неофіційних агентів, залаштункові переговори, зондування грунту другорядними посередниками і т. д. Спроби такого роду були багаточисельними. Зневага до дипломатичної таємниці, що вважалася обов'язковою тільки для дипломатії абсолютних монархій, іноді наперед прирікало на невдачу ці спроби.
Дюмур'є намагався почати переговори з Пруссією через королівського ад'ютанта, присланого для врегулювання обміну полонених. Зазвичай прусський король і Австрія при щонайменшій незгоді один з одним зондували можливість переговорів з Францією. Але у 1792 р. про угоду з Пруссією не могло бути і мови: прусський король вимагав відновлення французької монархії і мріяв про відторгнення від Франції Ельзасе. У червні 1792 р. Дюмур'є залишив міністерство і командував потім армією, що діяла в Бельгії. У вересні 1792 р. Ш. Талейран повторно відправився до Лондона з неофіційними дорученнями. Міністри з ним навіть не захотіли говорити. На початку 1793 р., після страти короля, всі спроби жирондистів розчленувати коаліцію дипломатичним шляхом потерпіли крах. Феодально-монархічна Європа тісно об'єдналася проти революції. Угода з нею була у той час явно неможливою.
Роль Англії у розширенні контрреволюційної коаліції
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спроби створення альтернативної антифранцузької коаліції“ на сторінці 1. Приємного читання.
