Залякуючи Францію, О. фон Бісмарк одночасно піклувався і про те, щоб вона не змогла знайти собі союзників. Він прагнув привернути на сторону Німецької імперії можливих друзів Франції. Таким чином канцлер розраховував тримати Францію у стані політичної ізоляції. За влучним висловом російського дипломата графа П. Шувалова, О. фон Бісмарка переслідував "жах коаліцій".
Цей жах не випадково порушував спокій німецького канцлера. Міжнародне становище початку 70-х pp. давало йому досить підстав побоюватися зближення Франції з Австрією і Росією. Самим фактом свого існування Німецька імперія з воєнною машиною прусського мілітаризму, що вже зуміла показати Європі свою силу, була загрозою для всіх своїх сусідів. Це повинно було сприяти їх об'єднанню перед лицем спільної небезпеки. За відомих умов і Австрія, розбита Пруссією 1866 р., могла за прикладом Франції стати на шлях політики реваншу. Якраз 1871 р. в лютому в австрійській половині габсбурзької держави до влади прийшов кабінет графа Гогенварта, глибоко ворожого новоствореній Німецькій імперії.
На щастя для О. фон Бісмарка, уряд графа Гогенварта не довго залишався при владі. Вже в жовтні 1871 р. він пішов у відставку. На зміну йому прийшов уряд німецьких лібералів, які стояли за тісну дружбу з Німеччиною. Ця обставина значно полегшувала О. фон Бісмарку здійснення наміченого ним зближення з Австро-Угорщиною.
Невдовзі після відставки уряду графа Гогенварта австро-угорським міністром закордонних справ став граф Д. Андраші, колишній учасник угорської революції. Як представник угорського дворянства, він бачив у Росії і в слов'янах головних ворогів, а в Англії та Німеччині – бажаних союзників. Д. Андраші прагнув до союзу з Німеччиною, сподіваючись спрямувати його вістря проти Росії і привернути до нього й Англію. У серпні 1871 р., незадовго до свого призначення міністром закордонних справ, Д. Андраші супроводжував імператора на курорт Гаштейн. Там відбулася зустріч імператора Франца Йосипа І з Вільгельмом І та О. фон Бісмарком. Побачення це відкрило довгий ланцюг монарших зустрічей, які зіграли чималу роль в історії міжнародних відносин 70-х pp. XIX ст.
У Гаштейні Д. Андраші спробував залучити О. фон Бісмарка у фарватер антиросійської політики. О. фон Бісмарк відхилив ці спроби. Він хотів мати дружні відносини і з Австро-Угорщиною, і з Росією. "Союз трьох імператорів" – ось та комбінація, до якої прагнув німецький канцлер. Створення австро-російсько-німецького союзу було тим дипломатичним маневром, яким він розраховував запобігти можливості коаліції Австрії, Франції і Росії, а також менш жахливої, але все-таки достатньо небезпечної подвійної франко- російської комбінації.
На початку 70-х pp. обставини складалися сприятливо для задуманої О. фон Бісмарком комбінації – союзу трьох імператорів. Незабаром після бесіди з О. фон Бісмарком в Гаштейні Д. Андраші звернувся до Англії, щоб спробувати здійснити свій план австро-англійського зближення проти Росії. Але він дуже скоро переконався, що хоча англійський уряд і "співчуває" Австро-Угорщині, все ж таки від кабінету У. Гладстона не доводилося чека-ти справжньої участі в боротьбі з Росією за переважання на Балканах. У. Гладстон уникав будь-яких союзних зобов'язань. Свої розрахунки він будував на взаємних протиріччях держав континенту. Нічого не маючи проти того, щоб Австрія вела політику, ворожу Росії, сам він прагнув до англо-російського зближення. Після невдалих пошуків союзника проти Росії Д. Андраші залишалося тільки одне – домовлятися з цією могутньою суперницею Австро- Угорщини. Боротьба між Росією й Австрією за вплив на Балканах не припинялася. Але на початку 70-х pp. вона ще не набула гострих форм.
У Росії також були підстави шукати зближення з Австро-Угорщиною. Росію лякала перспектива австро-німецького співробітництва. Російська дипломатія сподівалася знешкодити цю співпрацю за допомогою австро- російської угоди.
У вересні 1872 р. Франц Йосип І повинен був приїхати до Берліна, щоб нанести візит Вільгельму І і продемонструвати "забуття" війни 1866 р. Це побачення порушило неспокій у Петербурзі. Під час огляду Балтійського флоту імператор Олександр П несподівано звернувся до німецького посла. "Вам не писали з Берліна, – запитав цар, – чи не хочуть мене бачити там одночасно з австрійським імператором? Як ви думаєте, чи буде це приємно королю?" У своєму донесенні Вільгельму І посол повідомляв: "Імператор підняв це питання таким чином, що якщо вашій величності його план не підходить, я матиму повну можливість залишити його без відповіді, ніби ненавмисно кинуте зауваження". О. фон Бісмарк вирішив, що натяк царя слід використати. На думку канцлера, приїзд царя до Берліна може "збентежити" ті елементи, які "загрожують миру". О. фон Бісмарк міг мати на увазі Францію та її друзів у різних країнах.
У той же час О. фон Бісмарк ненавидів Росію і боявся її. Але саме тому, що Росія вселяла йому страх, він надавав виняткового значення підтриманню так званих "традиційних дружніх відносин" з Росією. Він боявся війни з Росією. Канцлер знав, що ця війна внаслідок гігантських розмірів свого театру, суворого клімату Росії, стійкості російського солдата, при незліченних людських резервах країни, її невичерпних ресурсах неминуче призвела б Німеччину до катастрофи. До того ж він знав, що збройне зіткнення з Росією майже неминуче спричинить втручання Франції і перетвориться на непосильну для Німеччини війну на два фронти.
У вересні 1872 р. в Берліні відбулася зустріч трьох імператорів. Саме по собі воно мало демонстративне значення. О. фон Бісмарк так оповідав про це англійському послові Одо Росселю: "Вперше в історії три імператори сіли разом обідати на користь світу. Я хотів би, щоб вони утворили дружну групу на зразок трьох грацій Канови. Я бажав би, щоб вони стояли мовчки і дозволяли захоплюватися собою. Але я вирішив не давати їм говорити. Я цього і добився, як це не було важко, оскільки всі троє уявляють себе більш значними державними людьми, чим вони є насправді".
Поки імператори мало говорили про політику, між міністрами, які супроводжували своїх монархів, відбувалися найжвавіші переговори. Слід відзначити, що міністри майже не обговорювали політичних питань утрьох. Бесіди велися між окремими міністрами віч-на-віч. Особливо часто розмовляли один з одним Д. Андраші та О. Μ. Горчаков. Російський канцлер постарався використати берлінську зустріч, щоб відірвати Австрію від Англії і забезпечити західний кордон Росії на випадок англо-російського конфлікту.
Зустріч трьох імператорів майже збіглася з початком англо-російського конфлікту через Хіву. Континентальним союзником Англії проти Росії в цей час могла бути тільки Австрія. Франція була розбита Німеччиною, Німеччина шукала прихильності Росії. Зважаючи на це, зближення з Австрією ставало для Росії вельми привабливим.
У свою чергу, і Д. Андраші добивався від О. М. Горчакова певних гарантій на Балканах. Він доводив, що великосербський рух протирічить інтересам Австро-Угорщини. Адже частина підданих імперії належить до тієї ж сербської нації і могла б у результаті цього руху проникнутися визвольними прагненнями. О. М. Горчаков запевнив Д. Андраші, що Росія й не думає підтримувати великосербську пропаганду й цілком задоволена постійністю на Балканах. Між обома міністрами була досягнута усна домовленість. Вони домовилися, що Росія і Австро-Угорщина будуть дотримуватися збереження постійності на Балканах і принципу "невтручання" в балканські справи у випадку, якщо, крім їх волі, це постійність на півострові буде все-таки порушена.
Що стосується О. фон Бісмарка, то головною його метою у дні зустрічі трьох імператорів залишалася ізоляція Франції. Проте якраз це найменше входило в наміри О. М. Горчакова. Навколо французького питання і зав'язався в Берліні дипломатичний поєдинок двох канцлерів. У франко-прусській війні 1870-1871 pp. Росія дотримувалася стосовно Німеччини доброзичливого нейтралітету. Але після війни подальше послаблення розбитої Франції було вже невигідним для Росії. Воно загрожувало порушенням рівноваги сил у Європі. Тому в дні дипломатичних співбесід у Берліні О. М. Горчаков зробив усе, щоб притупити антифранцузьке вістря, яке, за задумом німецького канцлера мало статися після берлінської зустрічі. З цією метою О. М. Горчаков мав бесіду з французьким послом у Берліні Гонто-Біроном. Він дав йому зрозуміти, що Росія не стане підгримувати Нмеччину проти Франції, якщо німці надумають заважати французам відновлювати свою армію. "Я вам це вже говорив і радий це повторити, – заявив О. М. Горчаков, – нам необхідна сильна Франція".
Гонто-Бірон зробив правильний висновок, повідомивши до Парижа що О. фон Бісмарк не отримав від берлінської зустрічі того, чого хотів. Проте незалежна лінія, що проводиться російською дипломатією відносно Франції, зовсім не означала, що в Петербурзі ніяк не дорожили підтримкою російсько- німецької дружби. На початку 1873 р. за ініціативою російського фельдмаршала графа Берга, намісника Царства Польського, виник проект укладення формальної військової конвенції Росії з Німеччиною. Договір держав про взаємну військову допомогу повинен був мати оборонний характер. О. фон Бісмарк схвалив думку фельдмаршала. Проте він багатозначно підкреслив, що військова конвенція "не матиме сили, якщо до неї не долучиться Австрія".
На початку травня 1873 р. Вільгельм І приїхав з візитом до Петербурга в супроводі О. фон Бісмарка і Г. Мольтке. Там і була підписана російсько-німецька військова конвенція. "Якщо будь-яка європейська держава, – свідчила стаття 1 цієї конвенції, – напала б на одну із двох імперій, то остання в якомога найкоротший термін отримає допомогу у вигляді армії з двохсот тисяч осіб боєздатного війська". Підписали конвенцію два генерали – Г. Мольтке і граф Берг. Того ж дня, б травня, вона була ратифікована обома монархами.
У червні того ж року Олександр II у супроводі О. М. Горчакова відправився до Відня. То був перший візит російського царя в австрійську столицю після Кримської війни. Таким чином, поїздка набула демонстративно-політичного значення. Росія начебто заявляла про забуття тієї "невдячності", якою Австрія "здивувала мир" в 1853-1856 pp. Цар і О. М. Горчаков спробували схилити австрійських правителів долучитися до російсько-німецької конвенції. Але ті відмовилися. На їх думку, це могло залучити Австрію у війну проти Англії. Замість військової конвенції австрійці запропонували Росії іншу угоду. Вона і була підписана 6 червня в Шенбрунні, під Віднем. Документ мав форму договору між монархами, і під ним стояли тільки їх підписи. Обидва імператори зобов'язувалися домовлятися в разі виникнення розбіжностей у конкретних питаннях, щоб ці розбіжності "не запанували над міркуваннями вищого порядку". У разі загрози нападу з боку третьої держави обидва монархи зобов'язувалися домовитися один з одним "про спільну лінію поведінки". Якби в результаті цієї угоди були потрібні військові дії, характер їх повинна була б визначити спеціальна воєнна конвенція.
Легко побачити, що угода від 6 червня 1873 р. носила досить розпливчатий характер. 23 жовтня, після приїзду до Австрії, Вільгельм І приєднався до Шенбруннської угоди. Вона-то й отримала неточну назву союзу трьох імператорів.
Російська дипломатія уклала цей договір, бо він давав деякі гарантії безпеки західному кордону. Цим доводилося особливо дорожити, зважаючи на ворожу політику Англії в країнах Сходу. Але О. М. Горчаков був далекий від того, щоб іти на поводу у О. Фон Бісмарка. Наступні події показали, що Росія не дозволить німцям установити свою гегемонію в Західній Європі за допомогою нового приниження Франції.
Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Угода трьох імператорів“ на сторінці 1. Приємного читання.
