На кінець 90-х pp. Англія розпочала остаточний поділу Африки. 1896 р. Англія приступила до завоювання Судану. Араби хоробро відстоювали свою незалежність, але після дворічної боротьби їх опір був зломлений. 1898 р. було захоплено м. Хартум і відбулася кривава розправа англійців над його захисниками. Потім англійські частини рушили вгору по р. Ніл. Біля сторожового поста Фашода вони зустрілися з передовим французьким воєнним загоном, який рухався з французького Конго напереріз англійським військам. Збройне зіткнення між ними здавалося неминучим. Англія пригрозила Франції війною. На війну з Англією, маючи поруч із собою постійного потенційного суперника в особі Німеччини, Франція не спромоглася б. Вона ухвалила рішення залишити Фашоду англійцям, і в 1899 р. між Францією і Англією було укладено угоду про поділ сфер впливу в Африці.
Англо-бурська війна
Минуло менше року після того, як припинилися військові дії в Західній півкулі, а вже вибухнула нова війна – цього разу в Південній Африці. Як привід для війни англійська дипломатія вибрала питання про стан так званих уїтлендерів. Так іменувалися іноземці, переважно англійці, які наповнили Трансвааль після відкриття золотих розсипів в Уїтвотерсранді. Бурський уряд відмовляв цим шукачам наживи в повноті їх політичних прав. Саме з цього питання англійська дипломатія і вирішила створити casus belli.
Англія спровокувала цю війну, прагнучи захопити багатства Південної Африки. Вона крок за кроком захоплювала території, що знаходилися по сусідству з республіками Трансвааль і Оранжевої річки, закривши їм вихід до моря і втручаючись у їх внутрішні справи. Бурів, що відстоювали свою незалежність, англійська пропаганда видавала за гнобителів англійців, а англійських колонізаторів – за людей пригноблюваних, таких, що борються за справедливість і демократичні права.
Політично війна в Південній Африці стала для Англії можливою з того часу, як був залагоджений фашодський конфлікт. Англійський уряд і південноафриканська група монополій узяли курс на загострення відносин з бурськими республіками. Англійська дипломатія вела переговори з бурськими урядами таким чином, що мета її була абсолютно очевидною: вона явно прагнула довести справу до розриву. Разом з тим їй був потрібний час, щоб привчити громадську думку Англії до ідеї про неминучість війни. Варто було бурам прийняти ті або інші вимоги англійскої дипломатії, як англійці негайно висували нові. їх прямим розрахунком було не дати конфлікту завмерти.
Знаючи, що воєнні приготування Англії ще не закінчені, обидва бурські уряди вирішили, що не слід дозволяти англійцям виграти час. 9 жовтня 1899 р. республіка Трансвааль оголосила Англії війну, а через два дні за нею послідувала республіка Оранжевої річки. Таким чином у нове XX століття Англія вступила, будучи у стані війни проти двох бурських республік у Південній Африці.
Сили Англії набагато перевершували сили бурських республік, які, до того ж, були позбавлені власної промисловості. Англія розраховувала на "військову прогулянку" по Південній Африці, але прорахувалася. До кінця року бури нанесли Англії дві важкі поразки. Англії, що мала величезний флот, до початку нового року в Південну Африку довелося додатково перекинути до 250 тис. солдат і офіцерів. Армія ж бурів налічувала 80 тис. бійців.
Англійські війська після впертої боротьби зайняли обидві столиці бурських республік – Преторію і Блумфонтейн. Але незабаром англійцям довелося переконатися, що опір супротивника ще далеко не зломлений. Бури почали партизанську війну. Англійці виявилися господарями лише тих пунктів, де стояли їх військові частини. Навколо тягнулася ворожа країна, яка кишіла партизанськими загонами. Вони безперервно загрожували англійським комунікаціям і не дозволяли англійцям віддалятися скільки-небудь від місця розташування їх частин. Справитися з бурськими партизанами виявилося нелегко.
Англійці були вимушені маскувати свої війська. Вперше в цій війні її війська були одягнені у форму захисного кольору (хакі), а щоб позбавити бурів можливості поповнювати свої запаси, англійці почали війну і проти цивільного населення. Вони спалювали ферми, а населення потрапляло до концентраційних таборів. У них містилося до 117 тис. осіб, з яких за 14 місяців від хвороб загинула шоста частина мирних жителів. Прогресивні сили у всьому світі виступили проти такої нелюдяної політики стосовно місцевого цивільного населення.
Знадобився 31 місяць впертої боротьби, поки, нарешті, 1 червня 1902 р. в Преторії (Трансвааль) не був підписаний мир, завдяки якому Англія обидві ці республіки приєднувала до своїх володінь у Південній Африці. Бури були вимушені відмовитися від незалежності та визнати себе підданими британської корони. Але вони зуміли відстояти собі внутрішню автономію.
Міжнародні наслідки південноафриканської кризи
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Фашодський інцидент“ на сторінці 1. Приємного читання.
