Витискання російського впливу з Балкан. Криза 1885 р. Договір перестраховки 1887 р. Російсько-німецькі протиріччя 80-х pp.
Після російсько-турецької війни відносини Росії і Австрії все більш ускладнювались. 1879 р. за вказівкою царського комісара на престол Болгарії був посаджений князь Олександр фон Баттенберг. Він був племінником російської імператриці, прусським офіцером, сином австрійського генерала, який проводив у країні політику нацьковування болгар проти Росії, всіляко посилював вплив німецьких офіцерів на болгарську армію. Він хотів поступово витіснити з лав болгарській армії російських офіцерів, які залишилися в Болгарії після звільнення країни від турецького ярма. Князь Олександр протидіяв проекту будівництва залізниці Сістово-Софія, яка повинна була зв'язати Болгарію з Росією, і затвердив проект будівництва залізниць Софія- Цареброд і Софія-Вакаррелла, які пов'язували Болгарію із західними країнами.
У середині 80-х pp. відбулися події, що знов перемістили центр міжнародних відносин на Балкани. Вони викликали вельми різку зміну в міжнародній ситуації. 18 вересня 1885 р. в головному місті Східної Румелії Філіппополі відбулося повстання. Болгарські націоналісти вигнали турецького губернатора з його чиновниками і проголосили возз'єднання "обох Болгарію). Після деяких вагань болгарський князь О. фон Баттенберг оголосив себе князем об'єднаної Болгарії.
За сім років до цього в Сан-Стефано і на Берлінському конгресі російський уряд боровся за створення "Великої Болгарії". Болгарія отримала національну свободу завдяки подвигам російського солдата. Болгарський народ навіки зберіг пам'ять про ці подвиги і відчуття вдячності до Росії. На чолі болгарської армії стояли російські офіцери, а сам О. фон Баттенберг був посаджений на престол Росією. Здавалося, царський уряд повинен був вітати факт, шо відбувся. Але протягом цих семи років ставлення російського царизму до болгарської верхівки і самого князя різко змінилися, хоча народні почуття залишилися незмінними.
Австро-Угорщина вела успішну боротьбу проти російського впливу в Болгарії. При цьому вона спиралася на економічну залежність болгарської буржуазії від австрійського капіталу. Особливо гострий конфлікт виник через будівництво залізниць. Царський уряд був зацікавлений у спорудженні ліній від Дунаю на південь, до Балканського хребта. Ці лінії, у випадку нової боротьби з Туреччиною, полегшили б наступ російських військ за Балканські гори. Що стосується австрійської буржуазії, то вона була зацікавленана у найшвидшому закінченні залізниці, що сполучала Відень з Белградом, Софією і Костянтинополем. Велика частина болгарської буржуазії, пов'язана з австрійським ринком, підтримувала австро-угорський проект. 1880 р. Австрія домовилася з Сербією про спорудження дороги від Белграда до болгарського кордону. 1883 р. Австрія уклала угоду з Болгарією і Туреччиною про продовження цієї лінії по болгарській території. Таким чином, у боротьбі Росії з Австро-Угорщиною за залізничне будівництво в Болгарії перемога опинилася на боці австрійців.
Підсилювати непокірного болгарського князя Олександр Ш не хотів. У відповідь на прокламацію возз'єднання Північної і Південної Болгарії цар велів Η. К. Гірсу протестувати проти порушення Болгарією Берлінського трактату. Одночасно цар відкликав з болгарської армії російських офіцерів.
Все це відбулося якраз у той момент, коли в Болгарії зростав конфлікт з Сербією. Після російсько-турецької війни князь Мілан був обурений тим, що Росія узяла під своє заступництво Болгарію. Він вважав, що в Сан-Стефано, а потім і на конгресі в Берліні Росія не відстоювала, як повинно, інтересів Сербії. Зважаючи на це він узяв курс на Австро-Угорщину. За її підтримку він заплатив їй кабальним торговим договором від 6 травня 1881 р. Тим часом економічна залежність Сербії від Австро-Угорщини і без того була дуже великою. Сербський експорт не мав іншого ринку, окрім австрійського. Вивезення через Салоніки себе не окупало. За торговою угодою послідувало укладення австро-сербського союзу, підписаного 28 червня 1881 р.
Союз цей явно належав до нерівноправних. Договір 1881 р. встановлював, що сербський уряд не потерпить на своїй території великосербської пропаганди, спрямованої проти Австро-Угорщини. За це Австро-Угорщина зобов'язувалася не допускати в себе інтриг проти династії Обреновичів і не заперечувати проти присвоєння князем Міланом королівського титулу. Стаття 4 договору, по суті, встановлювала австрійський протекторат над Сербією. "Без попередньої домовленості з Австро-Угорщиною, – свідчила ця стаття, – Сербія зобов'язується ніколи не вести переговорів про політичні договори і не укладати їх з іншими урядами". Затим договір встановлював австро-сербську воєнну співпрацю. Стаття 7 забезпечувала Сербії австрійську підтрику, якщо обставини дозволять Сербії зробити територіальні придбання з боку її "південних кордонів", за винятком лише Ново-Баварського санджака.
Грунтуючись саме на цій статті, князь Мілан, зважаючи на розширення Болгарії, і вирішив добиватися компенсацій для Сербії. Він зажадав від австрійського уряду, щоб він надав підтримку новому курсу сербської зовнішньої політики.
Австро-угорським міністром закордонних справ був на цей час граф Кальною. Він набагато більше від Д. Андраші був налаштований вступити на шлях експансії на Балканах. Це відповідало прагненням військових і клерикальних кіл, інтересам залізничних підприємців, що будували дороги на Балканах, і пов'язаного з ними банківського капіталу. Кальною дозволив князеві Мілану розпочати війну проти Болгарії. Віденські банкіри позичили князю необхідні кошти.
Якщо цар розраховував, що відкликавши своїх офіцерів, він прирече болгар на поразку, то він помилився. Болгарська армія наголову розбила сербів (1885 р.). Тільки втручання Австро-Угорщини врятувало князя Мілана. Австрійський посланник у Белграді поспішив у ставку болгарского князя і ультимативно зажадав від нього, щоб він негайно припинив наступ своєї армії, і мир був підписаний на основі status quo.
Після отриманої болгарами перемоги для царя стало ще важче позбавити О. Баттенберга Румелії. Перед царським урядом відкривалися два шляхи – або примиритися з доконаним фактом, або послати в Болгарію російські війська і посадити там князем свою людину. Н. К Гірс придумав ще третій вихід: він запропонував своїм партнерам по союзу трьох імператорів, щоб вони спільно з Росією, за допомогою дипломатичного тиску, добилися від Болгарії відмови від Румелії, а від Туреччини – відправлення в Румелію турецьких військ для встановлення там "порядку".
Що стосується О. фон Бісмарка, то з перших же днів румелійських подій німецький канцлер став на ту позицію, нібито він наперед згоден зі всім тим, про що Росія домовиться з Австро-Угорщиною. У вузькому колі канцлер відверто заявляв, що його вкрай мало цікавлять "вівцекради з Нижнього Дунаю". Тому він дав інструкцію німецькому послові в Костянтинополі "втопити в чорнилі" все румелійське питання. У Костянтинополі відбулася конференція послів, на якій була прийнята російська програма "поліпшення" внутрішнього законодавства Східної Румелії зі збереженням її, проте під владою турецького генерал-губернатора. Італія погодилася з цим з уваги до прохання О. фон Бісмарка, а Франція – щоб не суперечити Росії. Англія протестувала, але з нею не порахувалися.
Проте незабаром виявилося, що ухвалене рішення нікому провести в життя. Австро-Угорщина ні за що не погодилася б допустити в Болгарію російські війська, султан не наважувався послати свої, боячись, що конфлікт з Болгарією може викликати тяжкі наслідки. Становище ускладнювалося тим, що вслід за Сербією і Греція вимагала компенсацій і загрожувала Туреччині війною.
У цей момент англійська дипломатія в особі нового прем'єра Солсбері зробила вирішальний маневр. Солсбері зрозумів, що внаслідок погіршення російсько-болгарських відносин, Болгарія з російського плацдарму перед Костянтинополем перетворюється на бар'єр на шляху Росії до турецької столиці. Чим цей бар'єр буде ширшим, тим важче буде його взяти. Тому Солсбері обіцяв туркам захистити їх від війни з Грецією. Для цього британський флот повинен був з'явитися в грецьких водах. В обмін за послугу Солсбері умовив султана не посилати своїх військ у Румелію, а навпаки, укласти угоду з болгарським князем.
Спроба царської дипломатії примусити Австро-Угорщину, головну суперницю Росії на Балканах, працювати разом з Туреччиною над збереженням російського престижу в Болгарії, виявлялася безнадійною. Але політика Гірса Η. К. знайшла собі цілком несподіваного союзника в особі злих ворогів Росії – угорців. Вожді мадярського дворянства в румелійських подіях угледіли лише одне – саме посилення однієї з ближніх слов'янських держав. Чіпляючись за status quo, як за магічну формулу своєї балканської політики, вони зажадали, щоб Кальнокі добивався його відновлення. Тим самим супротивники австро- російської співпраці мимоволі допомогли її продовженню на деякий термін. Вони несподівано зійшлися з Росією на спільній програмі дій.
Турецько-болгарська угода стала вельми своєрідним актом. Ним підтверджувалося, що Румелія є турецькою провінцією. Вона керується губернатором, призначеним султаном. Таким чином, буква Берлінського трактату була дотримана. Юридично Північна і Південна Болгарія залишалися розділеними. Але губернатором Східної Румелії султан, за турецько-болгарською угодою, повинен був призначити князя болгарського. Таким чином, фактично в Північній і Південній Болгарії встановлювався один уряд.
Росія була вимушена на початку 1886 р. санкціювати цю турецько-болгарську угоду, на злорадне задоволення свого "союзника" Кальнокі, а також і О. фон Бісмарка, який хотів якнайскоріше, будь-яким шляхом, залагодити румелійську справу. Канцлер побоювався, як би вона, затягнувшись, не призвела до австро-російського конфлікту. Адже дуже ясно було, що під зовнішнім покривом співпраці незгасно тліло австро-російське суперництво.
Крах Союзу трьох імператорів
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 13. Протиріччя Франції, Росії та Англії з Німеччиною. Створення франко-російського союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
