Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).

Міжнародні відносини та світова політика


Міжнародні відносини під час Великої французької революції (1789-1794 pp.)


Після завершення боротьби за незалежність США (1775-1782 pp.) дворянсько-династичній дипломатії абсолютних монархій XVIII ст. у подальшому було завдано нищівного удару Великою французькою революцією 1789- 1794 pp. Під час її принцип верховенства нації отримав свій подальший розвиток.

Зовнішня політика французького абсолютизму викликала глибоке незадоволення французької буржуазії ще задовго до 1789 р. Буржуазія, що зміцніла, не потребувала вже опіки абсолютизму. Вона не бажала більше терпіти панування дворянських і династичних інтересів у внутрішній, а тим більше в зовнішній політиці. Проти уявлення про божественне походження королівської влади і самовладдя абсолютних монархів радикальна філософія в епоху буржуазної "освіти" ХVIIІ ст. висунула ідею суверенітету нації. Звичайно, під "нацією" тоді мався на увазі третій стан. Виходячи з ідеї нації, що розумілося у вищесказаному, буржуазія вимагала національної зовнішньої політики замість політики дворянської і династичної. Тому необхідною частиною буржуазної революції стало підпорядкування буржуазією всіх засобів управління зовнішньою політикою держави. Воно послідовно здійснювалося в ході революційних подій і було завершено в роки термідоріанської реакції і Директорії.

Конкретний напрям міжнародної діяльності періоду перемоги і утвердження капіталізму в передових країнах визначався основними лініями їх зовнішньої політики. У центрі міжнародної політики періоду 1789-1794 pp. стоїть боротьба французької революції з контрреволюційною коаліцією, керованою Англією.

Становлення зовнішньої політики Франції в період Національних установчих зборів

Після взяття Бастилії Національні збори, спираючись на принцип народовладдя, стали втручатися в дипломатію королівського міністерства, прагнучи підпорядкувати її своїм цілям. Від випадку до випадку Національні збори видавали декрети з приводу повідомлень міністра закордонних справ про зовнішні справи. У травні 1790 р. Національні збори різко зіткнулися з королівською владою через питання зовнішньої політики. В цей час виникла загроза війни між Іспанією й Англією через домагання на частину тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Навесні 1790 р. обидві сторони готувалися до війни. Через союзний "фамільний договір" 1761 р. іспанський двір зажадав допомоги від Людовіка XVI. Міністр закордонних справ повідомив Національним зборам про намір короля озброїти флот проти Англії. Його заява викликала в Національних зборах цілу бурю. Буржуазія обурювалася через іспанську політику, що не допускала французьких товарів у іспанські колонії, і не співчувала "фамільному договору". Вона вбачала в ньому лише династичний союз. Багато хто небезпідставно думав, що король під приводом війни з Англією хотів просто збільшити збройні сили для боротьби з революцією і за допомогою їх розігнати Національні збори.

Тому ліва частина Національних зборів вирішила відібрати у короля право оголошувати війну і укладати мир. Національні збори ухвалили, що самі контролюватимуть дипломатичні переговори і затверджуватимуть договори. Після гарячих дебатів велику частину депутатів залучив до себе граф Мірабо, який саме в цей час почав уже отримувати таємну субсидію від короля. 24 травня 1790 р. граф Мірабо добився в Національних зборах компромісного рішення з питання про право війни і миру. Згідно з цим рішенням тільки Національні збори могли оголосити війну й укласти мир, але лише в тому випадку, якщо король внесе таку пропозицію. Таким чином, право війни і миру було розділене між королем і Національними зборами. Під час дебатів депутати різко засуджували монархічну таємну дипломатію й союзи і заявляли, що Франції потрібні тільки "національні договори", зі "справедливими народами".

У зв'язку з розглядом вимог Іспанії про виконання "фамільного договору", Національні збори створили постійний комітет для спостереження за дипломатичними справами. Головою Дипломатичного комітету став граф Мірабо. Дипломатичний комітет і Національні збори остаточно підпорядкували собі офіційну дипломатію короля й міністерства, а велика поміркована буржуазія стала, нарешті, до керівництва зовнішньою політикою Франції. За пропозицією Дипломатичного комітету Національні збори залишили в силі союз з Іспанією, оскільки він міг знадобитися проти Англії. Проте він вилучив з договору всі статті, які мали наступальний характер. Були залишені тільки оборонні і торговельні зобов'язання. Основами зовнішньої політики Франції були проголошені "загальний мир і принципи справедливості".

Коли в 1789 р. в австрійських Нідерландах (Бельгії) відбулася революція, Національні збори були проти втручання з метою захисту Бельгії від Австрії, боячись конфлікту з феодально-монархічною Європою. Не зважаючи на ентузіазм газет і клубів з приводу бельгійської революції, бельгійська нотифікація (офіційне повідомлення) про проголошення незалежності Бельгії за рішенням короля і міністра закордонних справ була повернена назад у нерозвитому вигляді. Національні збори не протестували.

Не зважаючи на миролюбність Національних зборів, відміна частини феодальних повинностей залучала Францію до зіткнень з монархічною Європою. У Франції, в Ельзасі, знаходилася низка дрібних володінь німецьких імперських князів. Революція знищила там старі феодальні права сеньйорів. Князі скаржилися німецькому імперському сейму й добивалися втручання Австрії і Пруссії, а також Росії і Швеції для поновлення своїх привілеїв. Швеція ще за Вестфальським миром 1648 р. стала гарантом устрою Священної Римської імперії. Росія гарантувала його за Тешенським миром 1779 р.

Бажаючи уникнути конфлікту, Національні збори вирішили винагородити князів за збитки як приватних осіб. МЗС Франції почало з ними переговори, які затягнулися до початку війни з коаліцією. Операція врешті-решт все ж таки не відбулася. Австрія, Росія і Пруссія спонукали князів до опору в надії мати в руках зайвий привід для війни з Францією. Катерина Q підбурювала князів вимагати австрійського і прусського втручання, розраховуючи швидше втягнути ці держави у війну з Францією. Конвент відмінив рішення про винагороду ельзаських князів тільки тоді, коли війна з коаліцією вже почалася.

Конфіскація церковних земель, проведена Національними зборами, і проект цивільного устрою духівництва викликали конфлікт Франції з Папою Римським. Намагаючись залагодити справу, міністерство зав'язало з Римом таємні переговори, тільки що в принципі засуджені Національними зборами. Проте угода не була досягнута. Революція поширилася на територію Авіньйону, населену французами, що належала Папі. У квітні 1791 р. населення Авіньйону зажадало возз'єднання його з Францією. Дипломатичний комітет запропонував Національним зборам застосувати на практиці новий принцип територіальних приєднань на підставі виявлення волі самим населенням. Декретом Національних зборів від 14 вересня 1791 р. Авіньйон було приєднано до Франції, "згідно з бажанням, вільно й урочисто виявленим більшістю комун і громадян".

Приєднання Авіньйону ще більш загострило відносини не тільки з Римом, але і з сусідніми монархічними державами, які побоювалися, щоб їх населення не побажало приєднатися до революційної Франції. З того часу на принцип суверенітету нації, введений у європейську міжнародну політику Французькою революцією, посилалися при виданні всіх декретів про територіальні приєднання в ході революційних воєн Франції з коаліцією. До неї цей принцип був застосований тільки в дипломатії США в період боротьби за незалежність.

У Національних зборах стали лунати вимоги очищення дипломатичного персоналу від прихильників абсолютизму. Під тиском цих вимог навіть граф Мірабо, що таємно продався двору, вимушений був у січні 1790 р. визнати необхідність майже повної зміни послів Франції при іноземних дворах. У березні 1791 р. було змінено сім послів. Збори встановили для послів спеціальну присягу. Деякі зі старих дипломатів відмовилися її прийняти й були відкликані. Таким чином, у період Національних установчих зборів влада буржуазії була ще нестійкою. Войовничі дії могли її похитнути, і Національні збори до свого розпуску восени 1791 р. зберігали миролюбний напрямок у зовнішній політиці та дипломатії.

Тоді як офіційна дипломатія знаходилася під наглядом Дипломатичного комітету Національних зборів, двір вів свої таємні інтриги з метою викликати втручання іноземних держав для поновлення абсолютної монархії. Чутки про це поширились і в Національних зборах, і в клубах росла недовіра до колишнього дипломатичного персоналу, який таємно допомагав королю зноситися з іноземними дворами. Старий дипломатичний персонал сильно скомпрометувала невдала спроба втечі короля з Франції влітку 1791 р. Міністра закордонних справ звинувачували у співучасті в цій справі. Після своєї втечі король був тимчасово усунений від влади, і майже всі іноземні двори припинили зносини з послами Франції. Проте боячись подальшого розгортання революції, Національні збори знов відновили владу короля. За конституцією 1791 р. вони надали йому ведення всіх зовнішніх стосунків з правом укладати договори за умови подальшої ратифікації їх законодавчим корпусом.

Особливим декретом, прийнятим у грудні 1791 р., було встановлено, що "французька нація назавжди відмовляється від усякої війни з метою завоювання і ніколи не застосує своєї сили проти свободи будь-якого народу". Завойовницькі прагнення самої французької буржуазії виявилися пізніше, коли в результаті революції влада її зміцнилась.

Продовження становлення зовнішньої політики Франції в період Законодавчих зборів (з осені 1791 р. до 10 серпня 1792 р.)

У вересні 1791 р. Людовік XVI прийняв конституцію і знов офіційно повідомив європейським дворам про свою солідарність з Національними установчими зборами. В той же час королева в таємних листах повідомляла монархам про те, що Людовік XVI не вільний у своїх діях. За таких умов відкрилися Законодавчі збори в жовтні 1791 р. Загроза війни зростала. Законодавчі збори, боячись, що король використовує дипломатичні стосунки з метою підготовки контрреволюції, примусили короля замінити міністра закордонних справ, скомпрометованого під час невдалої втечі Людовіка XVI.

Побоювання Законодавчих зборів мали підстави. Декілька наближених до короля аристократів (з найбільш активних роялістів) утворили таємний комітет, який допомагав йому готувати контрреволюцію і складався з прихильників "австрійської системи". На них король таємно витрачав секретні фонди Міністерства закордонних справ. Восени 1791 р. Законодавчі збори обрали Дипломатичний комітет з 12 членів для спостереження за діяльністю міністрів і ознайомлення з найважливішим листуванням з іноземними державами. Він повинен був оновлюватися щомісяця на одну третину. До нього разом з поміркованими депутатами обрали і ватажків жирондистів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Міжнародні відносини та світова політика пер. пол. XVII ст. – пер. пол. XVIII ст.

  • Міжнародні відносини під час Тридцятирічної війни. Вестфальський мир.

  • Європейська рівновага (сер. XVII – сер. XV III ст.)

  • Тема 2. Міжнародні відносини та світова політика др. пол. XVIII ст.

  • Зовнішня політика Росії др. пол. XVIII ст. "Польське" питання

  • "Польське" питання

  • Другий поділ Польщі

  • Міжнародні відносини під час боротьби північноамериканських колоній Англії за незалежність

  • Укладення союзного і торгового договорів між Францією та США

  • Позиція Росії в період боротьби США за незалежність

  • Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).
  • Міжнародні відносний в Європі в 1789-1792 pp.

  • Рейхенбахські угоди від 27 липня 1790 р.

  • Невдала втеча короля та утворення контрреволюційної коаліції

  • Спроби створення альтернативної антифранцузької коаліції

  • Роль Англії у розширенні контрреволюційної коаліції

  • Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури

  • Міжнародні відносини у світі за часів термідоріанської реакції та Директорії у Франції (1794-1799 pp.)

  • Англо-російсько-австрійський союз 1795 р.

  • "Дипломатія" французьких генералів

  • Міжнародні відносини та світова політика під час наполеонівських воєн (1799-1814 pp.)

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Росії

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Англії Ам'єнський мнр (27 березня 1802 г.)

  • Перелом у стосунках Н. Бонапарта та Олександра І

  • Підготовка до війни з Пруссією. Розгром Пруссії

  • Тема 4. Міжнародні відносини в 1812-1815 pp. Крах імперії Н. Бонапарта. Віденська система міжнародних відносин: "концерт європейських держав".

  • Поразка Н. Бонапарта в Росії. Шоста коаліція

  • Шомонський трактат. Паризький мир і реставрація Бурбонів

  • Віденський конгрес і розкладка сил на ньому (1814-1815 pp.). "Сто днів Наполеона". Сьома антифранцузька коаліція. Крах Н. Бонапарта

  • Принцип легітимізму

  • Таємна угода Австрії, Франції та Англії проти Росії та Пруссії

  • "Сто днів Наполеона" (20 березня – 28 червня 1815 р.). Сьома антифранцузька коаліція

  • Рішення Віденського конгресу та їх наслідки для міжнародних відносин та світової політики в першій половині XIX ст.

  • Тема 5. Міжнародні відносини в 1815 – поч. 30-х pp. XIX століття.

  • Внутрішні протиріччя у Священному союзі

  • Конгреси в Троппау (1820 р.) і Лайбаху (1821 р.)

  • Веронський конгрес

  • Політика Англії щодо південноамериканських держав

  • “Східне” питання у 20-х pp. XIX ст. і міжнародні відносини з ним пов'язань Андріанопольський договір 1829 р.

  • Зближення Миколи I з Англією та Францією і подальший розвал Священного союзу

  • Російсько-турецька война. Адріанопольський мир 1829 р.

  • Ставлення провідних держав світу до змін у Європі кін. 20-х – поч. 30 pp. XIX ст.

  • Позиція великих держав у питанні про Польське повстання 1830- 1831 pp.

  • Спроба дипломатичного втручання Англії та Франції в польське питання

  • Тема 6. Міжнародні відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.

  • Ункіар-Іскелеський договір (8 липня 1833 р.)

  • З'їзд монархів у Мюнхен греці (1833 р.)

  • Позиція Франції відносно східного питання

  • Лондонська конвенція 1841 р. щодо режиму чорноморських проток

  • Ставлення провідних країн світу до національно-об'єднавчих процесів у Європі в 30-х – 40-х pp. XIX ст. і революційних подій 1848- 1849 pp. “Німецьке” питання і пункти 1850 р.

  • Національно-об'єднавчі процеси в Німеччині й міжнародні відносини

  • Микола І і подальші події в Європі 1848-1849 pp.

  • Втручання держав у австро-прусський конфлікт і поновлення Німецького союзу

  • "Оломоуцьке приниження" Пруссії

  • "Східне'' питання в 1848-1849 pp. Вплив революційних подій 1848-1849 pp. на світову політику

  • Вплив на світову політику революційних подій 1848-1849 pp.

  • Тема 7. Колоніальна політика європейських країн кін. ΧVIII – пер. пол. XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході пер. пол. XIX ст. Англо-французькі протиріччя в Ірані поч. XIX ст. Стосунки Росії та Ірану.

  • Місія Жобера. Фінкенштейнський договір 1807 р.

  • Англо-французька дипломатична боротьба в Ірані в 1807-1811 pp. Місії Гардана і Джонса.

  • Початок російсько-іранської війни 1804-1813 pp. Гулістанський мир 1813 р.

  • Міжнародні відносини навколо ханств Середньої Азії

  • Міжнародні відносини навколо Афганістану

  • Англо-афганська війна 1832-1842 pp. і міжнародні відносини

  • Політика країн Заходу щодо Китаю. Нанкінський договір і початок загарбання Китаю. Політика Росії відносно Китаю

  • Причини і розв'язування першої опіумної війни 1838-1842 pp.

  • Нанкінський договір 1842 р.

  • Наслідки договорів Китаю з країнами Заходу

  • Російсько-китайські відносини на поч. XIX ст.

  • Кульджинський торговий договір 1851 р. між Росією і Китаєм

  • Тема 8. Міжнародні відносини 50-х- 60-х pp. XIX ст.

  • Переговори Миколи І з Англією щодо питання про розподіл Туреччини

  • Російсько-французькі чвари в Туреччині

  • Місія Меншикова в Туреччині

  • Контрманеври англійського посла в Костянтинополі

  • Позиція Пруссії в російсько-турецькому конфлікті

  • Оголошення Туреччиною війни Росії

  • Місія О. Ф. Орлова у Відні

  • "Чотири пункти" Наполеона III (18 липня 1854 р.)

  • Позиція Швеції

  • Таємні переговори Наполеона III з Олександром II про мир

  • Австрійський ультиматум Росії

  • Позиція Англії на конгресі

  • Міжнародні події навколо "польського" і "німецького" питань у 60-х pp. XIX ст. Утворення Австро-Угорщини

  • Відмова Англії від втручання у польські справи

  • Позиція Росії з питання об'єднання Німеччини

  • Створення Північнонімецького союзу

  • Міжнародні відносини під час об'єднання Італії.

  • Зближення Наполеона III з Олександром II

  • Угода між Францією і К. ді Кавуром у Пломб'срі (20 липня 1858 г.)

  • Війна Франції та Італії з Австрією (1859 р.)

  • Тема 9. Міжнародні відносини під час колоніальної політики країн Заходу і Росії в Азії та Америці у др. пол. XIX ст.

  • Політика західних держав і Росії щодо Японії, Кореї, Китаю

  • Політика Англії щодо Японії

  • Політика держав Заходу щодо Китаю в середині та другій половиш XIX ст.

  • Політика Росії щодо Китаю другої половини XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході. Політика Роси щодо Середньої Азії

  • Завоювання Росії в Середній Азії

  • Англо-російська боротьба на Середньому Сході в 50-х – 70-х pp. XIX ст.

  • Тема 10. Міжнародні відносин 70-х pp. XIX ст. в Європі.

  • Позиція Австро-Угорщини

  • Франкфуртський мирний договір

  • Союз трьох імператорів 1873 р. Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Угода трьох імператорів

  • Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Місія Радовиця і військова тривога 1875 р.

  • Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес

  • Тема 11. Міжнародні відносини та зовнішня політика США напр. XVIII – поч. XX ст.

  • "Друга" війна США за незалежність

  • Придбання США Великої Луїзіани у Франції

  • Початок експансіонізму США (кін. XVIII – поя. XIX ст.). Загарбницька політика США в Америці. "Доктрина Монро".

  • Розширення території США за рахунок захоплення земель у Мексики. Захоплення Флориди

  • Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро"

  • Експансія США у 30-х pp. XIX ст.

  • Експансія США у 40-х pp. XIX ст.

  • Американо-мексиканська війна (1846-1848 pp.) і захоплення Каліфорнії США

  • Політика США в тихоокеанському регіоні пер. пол. XIX ст.

  • Ставлення провідних країн світу до громадянської війни в США

  • Інтервенція Англії, Франції та Іспанії в Мексиці

  • Громадянська війна в США і позиція Росії

  • Іспано-американська війна 1898 р.

  • Політика США в Тихоокеанському басейні сер. XIX – поч. XX ст.

  • Доктрина Хея ("відкритих дверей" у Китай)

  • Тема 12. Міжнародні відносини під час утворення Троїстого союзу

  • Костянтинопольський договір Росії з Туреччиною

  • Поновлення союзу "Трьох імператорів" (1881 р.)

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Підписання у Відні Троїстого Союзу (1882 р.).

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Укладення Троїстого союзу

  • Тема 13. Протиріччя Франції, Росії та Англії з Німеччиною. Створення франко-російського союзу

  • Крах Союзу трьох імператорів

  • Військова тривога в січні 1887 р.

  • "Договір перестраховки" 1887 р. і погіршення російсько-німецьких стосунків

  • Середземноморська Антанта

  • Лорд Солсбері та англійська політика "блискучої ізоляції"

  • Франко-російський союз (1891-1893 pp.). Гаазька конференція 1899 р.

  • Гаазька конференція

  • Новий курс німецької політики. "Пангерманізм". Англо-німецькнй морський та колоніальний антоганізми

  • Переговори про англо-німецький союз

  • Німецький військово-морський закон 1898 р.

  • Тема 14. Завершення боротьби за колоніальний поділ світу між провідними державами (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Закабалення Туреччини

  • Захоплення Англією Єгипту (1882 р.)

  • Росія і Близький Схід на початку 80-х pp. XIX ст.

  • Захоплення Францією Індокитаю. Початок загарбницької політики Японії у Східній Азії в 70-х – 80-х pp. XIX ст.

  • Міжнародні відносини під час колоніальних захоплень західних держав у Африці. Наслідки англо-бурської війни

  • Фашодський інцидент

  • Міжнародні наслідки південноафриканської кризи

  • Тема 15. Міжнародні відносини на Далекому Сході (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Союз Росії з Китаєм 1896 р.

  • Суперництво між провідними країнами світу на Далекому Сході

  • Подальше загострення далекосхідного питання. Англо- японський договір 1902 р.

  • Ставлення західноєвропейських країн та США до російсько- японської війни 1904-1905 pp. Портсмутський мир

  • Тема 16. Міжнародні відносини під час утворення Антанти

  • Англо-французька "сердечна" згода 1904 р.

  • Подальша військова співпраця Англії та Франції

  • Спроби Німеччини укласти російсько-німецький союз у 1904 р.

  • Марокканська криза 1905-1906 pp. Алхесираська конференція

  • Англо-російська угода 1907 р. та утворення Троїстої згоди

  • Тема 17. Міжнародні відносний напередодні та під час Першої світової війни (1914-1918 pp.)

  • Боснійська криза 1908-1909 pp.

  • Революція в Туреччині та міжнародні відносини

  • Потсдамська зустріч

  • Франко-німецький конфлікт у Марокко (Агадир)

  • Італо-турецька війна

  • Місія Р. Холдена

  • Подальше посилення англо-французької Антанти

  • Друга Балканська війна

  • Балканське питання в кін. 1913 – на поч. 1914 pp.

  • Міжнародні відносний на Далекому Сході (поч. XX ст. -1914 р.)

  • Міжнародні відносини на початку Першої світової війни. Світова політика під час війни. "21 вимога до Китаю"

  • США на початку Першої світової війни

  • Вступ у війну Туреччини

  • Угода Англії та Франції про розподіл Туреччини