Після придушення повстання в Індії Англія, використовуючи Афганістан і Туреччину, продовжувала підбурювати середньоазійські ханства до війни з Росією. 1862 р. англійські агенти в Бухарі вели переговори про створення пароходства, що викликало неспокій царського уряду. На початку 1869 р. почалися переговори між Росією і Англією про розмежування сфер їх впливу в Середній Азії. Англія запропонувала зберегти між ними "пояс, який би оберігав їх від усякого зіткнення". Англія боялася, що зіткнення з Росією порушить у народів Індії надію на підтримку Росії і сприятиме повстанню на півночі Індії.
Росія погоджувалася вважати нейтральною зоною Афганістан, визнати його незалежність і не втручатися в його внутрішні справи. Але Англія не приймала цих умов. Вона розглядала Афганістан як державу, залежну від неї, і абсолютно довільно визначала північні кордони володінь Афганістану. Для переговорів з цього питання до Росії прибув представник віце-короля Індії Д. Форсайт, і з ним була досягнута згода за трьома пунктами: 1) територією Афганістану є ті землі, якими на цей час володіє емір Шер Алі-хан; 2) емір не намагатиметься поширювати свої володіння за рахунок Бухари, і Англія ухилятиметься від подібних спроб; 3) Росія не допустить порушення недоторканності Афганістану з боку бухарського еміра.
Англо-російські суперечності в 50-х – 60-х pp. були центральною ланкою в міжнародних відносинах в Ірані, Афганістані й Середній Азії. Англія прагнула тією чи іншою мірою підпорядкувати собі та використовувати в своїх цілях Кашгарію, Афганістан, ханства Туркестану, Іран і Туреччину. Ці широкі задуми були їй під силу, бо британські колонізатори залучили в свої агресивні плани і поставили в залежність від себе Афганістан і зміцнили свої позиції в Ірані. Вони прагнули сприяти створенню залежної від Англії мусульманської держави на Заході Китаю, посилали своїх емісарів до Хіви та піших ханств Середньої Азії. Росія продовжувала зберігати сильний вплив в Ірані та зміцнила свої позиції в Середній Азії приєднанням величезних територій і підпорядкуванням Кокандського і Бухарського ханств своєму протекторату. Боротьба Англії й Росії за середньоазійські ринки, плацдарми та за переважання в Ірані продовжувала загострюватися.
Таким чином, у 50-х – 60-х pp. міжнародні відносини Ірану, Афганістану і ханств Туркестану розвивалися під знаком нового загострення англо-російських суперечностей, в основі яких було посилення боротьби за ринки збуту, джерела сировини, стратегічні рубежі та плацдарми для подальшої експансії. Величезний вплив у цій частині Азії на політичне становище справили дві події: Кримська війна 1853-1856 pp. і визвольне повстання в Індії в 1857-1859 pp.
Англо-російська боротьба в Середній Азії в 70-х pp. XIX ст. наочно ілюструє те становите, що "наступала" зовсім не одна Росія. У грудні 1873 р., через декілька місяців після заняття Хіви російськими військами, англійський кабінет доручив британському послу в Петербурзі заявити царському уряду, що завоювання Хіви загрожує добрим відносинам між Росією й Англією. Якщо сусідні з Хівою туркменські племена спробують шукати порятунку від росіян на афганській території, легко може виникнути зіткнення між російськими військами й афганцями. Англійській кабінет виражав надію, що російський уряд не відмовиться визнати незалежність Афганістану однією з найважливіших умов безпеки Британської Індії.
О. М. Горчаков запевнив англійців, що Росія вважає Афганістан таким, що знаходиться поза сферою її впливу. Проте при цьому було підкреслено, що російський уряд не визнає й за Англією права на втручання у відносини між Росією і туркменами. При подальших переговорах з Англією О. М. Горчаков підтримав висунуту раніше нею пропозицію, що для усунення суперництва між Росією й Англією було б бажано залишити між ними "проміжний пояс", або буфер, який зберіг би їх від безпосереднього зіткнення. Таким буфером міг би бути Афганістан, необхідно лише, щоб його незалежність була визнана обома сторонами. Тут же російський канцлер підтверджував, що Росія не має намірів далі розширювати свої володіння в Середній Азії.
Британський уряд відмовився підтвердити визнання незалежності Афганістану. Він заявив у жовтні 1875 р., що зберігає відносно цієї держави повну свободу дій. Зважаючи на таку позицію Англії, цар видав 17 лютого 1876 р. указ про приєднання до Росії Кокандського ханства Росія, таким чином, сама скористалася "свободою дій" стосовно країн "проміжного поясу". Англії було незрівнянно важче досягти намічених нею цілей. Зокрема, завоювання Афганістану натрапляло на величезні природні перепони. До того ж афганці розраховували на підтримку Росії у своїй боротьбі за незалежність. Афганський емір вже шукав зв'язків з російським урядом.
Тема 10. Міжнародні відносин 70-х pp. XIX ст. в Європі.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Англо-російська боротьба на Середньому Сході в 50-х – 70-х pp. XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
