Міжнародні події під час близькосхідної та мексиканської авантюр Наполеона III
Спроба Наполеона III утвердитися в Сирії
У травні 1860 р. Наполеон III розпочав свою колоніальну авантюру на Близькому Сході. У турецькій Сирії цього місяця між мусульманами-друзами і маронітами (християнами, що примикали з XIII ст. до католицької церкви) відбулася кривава сутичка. Англіканські і частково пресвітеріанські місіонери тайно підбурювали друзов, серед яких вели свою пропаганду, проти маронітів. Тих, у свою чергу, наставляли відповідним чином католицькі місіонери. Найгірше для друзов і для маронітів було те, що за англіканськими і пресвітеріанськими місіонерами стояла англійська дипломатія, а за католицькими – французька.
Більше S тисяч маронітів було вирізано 1860 р. в Дамаську при найдіяльнішій участі турецьких солдатів і поліцейських чинів. Була різанина і в Бе-йруті, і в інших містах. Міністр закордонних справ Франції Тувенель, запро-сивши англійського посла в Парижі лорда Каулі, запропонував йому негайно скликати комісію з представників великих держав і перш за все послати збройний загін для припинення звірств і вбивств; які вчиняли друзи. Будучи в курсі справи, лорд Каулі прикинувся було, що не вірить в розміри різанини (що йшла вже два місяці з перервами), і намагався відбутися гумористичними і скептичними зауваженнями. Але Тувенель проявив велику наполегливість, а Наполеон III велів йому зв'язатися, крім того, з О. М. Горчаковим. Лордові Па-льмерстону було дано знати, що справа так залишена не буде і що якщо Англія буде зволікати, то французи і росіяни виступлять спільно. Лорд Пальмерстон на цю вудку й попався. Лорду Каулі було наказано негайно проявити найживіше і тепле ставлення до маронітів. Після всієї цієї тяганини лорд Па-льмерстон підписав у Лондоні 3 серпня 1860 р. угоду з французьким урядом.
Він боявся, що французам удасться захопити Сирію. Але й тоді Наполеон III не вивів із Сирії своїх військ під приводом, що не може бути впевнений за маронітів. Нарешті, справа дійшла до неприємних пояснень. Лорд Россель, міністр закордонних справ у кабінеті лорда Пальмерстона, оголосив у парламенті, що Англія не дозволить створювати в Сирії таке становище, яке існує з 1849 р. у Римі, де французькі війська стоять уже одинадцять років. Ця заява, зроблена 21 лютого 1861 р. після семимісячних марних англійських спроб примусити французькі війська піти з Сирії, справила велике враження. Наполеон III зовсім не збирався воювати з Англією через Сирію. У червні 1861 р. французькі війська були звідти виведені. Цього разу спроба захопити Сирію закінчилася невдачею.
Мексиканськая авантюра Наполеона III (1862-1864 pp.)
Сирійська експедиція виявилася колоніальною пригодою, яка не мала серйозних наслідків. Але 1862 р. Наполеон Ш затіяв нову, значно більшу і складнішу колоніальну авантюру – завоювання Мексики й перетворення її у васальну імперію, залежну від Франції. Вона, яку лестивці, прибічники і царедворці називали "великою думкою царювання" Наполеона III, не повинна була обмежитися однією тільки Мексикою. У разі міцного закріплення там французів передбачалося поставити на чергу питання про захоплення в тій або іншій формі всієї Південної Америки або хоча б деяких з південноамериканських держав і про створення васальної "Латинської імперії".
Безцеремонне колоніальне пограбування під маскою туманних фантазій про майбутнє романських народів, про латинську цивілізацію, про провідну роль "кельтсько-латинської" раси становило істотний елемент політики Наполеона III. Захоплення Мексики наперед підхвалювали фабриканти і банкіри, сподіваючись на великі бариші. Лаяти цю авантюру велика буржуазія почала лише тоді, коли вона не вдалася.
На початку все, здавалося, йшло як по маслу. Основною умовою, що зробила взагалі можливою цю авантюру, була наполеглива і всезростаюча громадянська війна у США. Президент США А. Лінкольн, починаючи з 1862 р. і до самої своєї смерті, був позбавлений можливості скільки-небудь дієво протестувати проти такого волаючого порушення доктрини Монро, якою була мексиканська авантюра Наполеона III. Другою умовою, що полегшила спочатку Наполеонові здійснення його наміру, була та позиція, яку зайняв англійський уряд. Лорд Пальмерстон вважав для Англії і в політичному, і в економічному відношенні украй бажаною перемогу південців над мешканцями півночі і як прямий наслідок перемоги – розпад США на дві незалежні федерації. Наполеон III вів точнісінько таку ж політику стосовно міжусобної війни, що роздирала США. При такому збігу позицій Англії і Франції в цьому питанні, проводити ворожу Наполеону III лінію лорд Пальмерстон явно не хотів.
Отже, дипломатичних перепон не передбачалося, і напад на Мексику міг здійснитися. Привід був знайдений нікчемний. Ще в час смути 1860 р., що відбувалася в Мексиці (припиненою мексиканським президентом Беніто Хуаресом до кінця того ж року), вождь повстанців, консерватор і ярий клерикал Мірамон, отримав позику від паризького банкіра Жеккера, у справах і прибутках якого брав найдіяльнішу участь всемогутній улюбленець Наполеона III герцог де Морні. Брали участь у цій позиці також банкіри Англії і Іспанії. Коли Беніто Хуарес придушив повстання, він спочатку зовсім відмовився сплатити борг, а потім пішов на компроміс і вніс нікчемну частину суми. За пропозицією Наполеона III, три держави – Франція, Англія і Іспанія – організували морські демонстрації близько берегів Мексики. Але продовжувалися спільні дії трьох держав недовго.
Лорд Пальмерстон, що був одним з головних ініціаторів мексиканської експедиції, дізнався вже в кінці 1861 р., що Наполеон III, заручившись підтримкою могутніх в Мексиці клерикалів, веде переговори з братом австрійського імператора Франца Йосипа І ерцгерцогом Максиміліаном, якого хоче посадити на мексиканський престол. Тоді лорд Пальмерстон вирішив відступитися від цієї мексиканської авантюри. Таку ж позицію зайняв і іспанський уряд. Але Наполеонові III їх подальша участь і не була потрібна: вона могла тільки йому перешкодити.
1862 р. почалася затяжна війна в Мексиці. Людей і грошей вона поглинала дуже багато, і вже з 1863 р. Наполеон III став явно холонути до своєї фантастичної авантюри. У нього були дуже істотні причини вже тоді розкаюватися в своєму задуму, який відволікав його добірні війська з Європи, де вони якраз могли б стати в нагоді для істотної підтримки французької дипломатії.
Таким чином, ці та деякі інші загарбницькі спроби Наполеона III призвели до того, що з середини 60-х pp. XIX ст. міжнародний вплив зовнішньополітичної діяльності Французької імперії послаб. Провал авантюр у зовнішній політиці та зростання невдоволеності народних мас бонапартистським режимом підривали її силу. Падіння брехливої могутності імперії Наполеона III було також пов'язано і з зовнішніми причинами в Європі – посиленням Пруссії й Італії.
Політика західних держав і Росії щодо Японії, Кореї, Китаю
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 9. Міжнародні відносини під час колоніальної політики країн Заходу і Росії в Азії та Америці у др. пол. XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
