Після виходу Пруссії, Голландії, Іспанії та інших держав з коаліції, тільки Англія й Австрія продовжували війну з Францією. Катерина II, звільнившись від польських справ, стала готувати 60-тисячний корпус військ для відправки проти Франції. 1795 р. вона уклала новий союз з Англією і Австрією, але її смерть (1796 р.) і ворожа позиція Пруссії знову заважали участі російської армії в контрреволюційній війні. Грабіжницькі плани коаліції стали в цей час особливо очевидними. Щоб не зв'язувати собі руки на випадок можливості розчленувування і пограбування Франції, У. Піїт та імператор відмовилися визнати королем Франції брата Людовіка XVI – графа Прованського. Лише Катерина II, яка не розраховувала на територіальні придбання за рахунок Франції, наполягала на цьому.
Зовнішня політика Директорії (1795-1799 pp.)
Головне завдання французької зовнішньої політики періоду Директорії було і найбільш вигідному використанні військових перемог і в створенні уздовж східних кордонів республіки паска із залежних держав, які б забезпечували панування Франції над Центральною Європою та Італією. Італія була для Директорії щедрим джерелом продовольства і грошей та зручним шляхом до ринків Сходу. Після втрати заатлантичних колоній завоювання цих ринків стало основною метою колоніальної політики французької буржуазії. Захоплення Іонічних островів у Середземному морі, зайняття острова Мальти та експедиція Н. Бонапарта до Єгипту були послідованими етапами цієї політики. Тим часом, Н. Бонапарт мав і інші плани. З Єгипту він хотів становити загрозу британським володінням в Індії. У зв'язку з цим султанові Майсора Типові-Сагибові, найсильнішому з індійських очільників, що боровся з англійцями за свою незалежність, французами було надіслано лист з пропозицією про союз із ним. Але лист був перехоплений і потрапив до рук англійців.
У роки Директорії відбувалося подальше пристосування інститутів і методів ведення зовнішньої політики до потреб буржуазії, що перемогла. Вони все більше нагадували ті, які використовували абсолютні монархи. Конституція 1795 р. передала керівництво зовнішньою політикою до рук Директорії. Оголошення війни могло бути санкційовано тільки Законодавчим корпусом з її пропозиції. За конституцією Директорія вела переговори, укладала договори, призначала дипломатичних агентів. Таємні договори не підлягали ратифікації і не повинні були містити пункти про відчуження французької території. Залишалися в силі рішення термідоріанського Конвенту відносно таємної дипломатії. Комісію з іноземних справ знов було перетворено на міністерство. На службу в міністерстві було повернуто багато колишніх чиновників. Але міністр як і раніше не мав політичного впливу. Дух продажності, що панував скрізь у роки Директорії, спекуляції і наживи проникав і в дипломатичне середовище. У міністерство пробралося багато спритних ділків. Чиновники отримували платню асигнаціями, що швидко знецінювалися. Це також підсилювало їх продажність. Часті циркуляри, що вимагали суворої дисципліни і збереження дипломатичної таємниці, також не допомагали.
У 1796 р. втома від війни неймовірно зросла і в Англії, і у Франції. У. Пітту і Директорії вже доводилося запевняти населення своїх країн, що уряд бажає миру. Нарешті, восени У. Пітт послав до Парижа лорда Малмсбері для мирних переговорів. Обидві сторони добре розуміли, що переговори нічим не можуть закінчитися. При цьому кожна зі сторін зволікала їх, сподіваючись виграти час для перепочинку і перекласти відповідальність за продовження війни на свого супротивника. У грудні 1796 р. Малмсбері ні з чим виїхав до Лондона.
Тільки з 1797 р. почалося поступове зміцнення апарату міністерства. Під час війни в Італії французька революційна фразеологія прикривала пряме розграбування і захоплення підпорядковуваних областей. Від суверенітету нації і плебісциту з питання про приєднання залишилася тільки порожня формальність, яка і не завжди дотримувалася. У переговорах мова йшла вже не про волю населення, а про військову й економічну цінність приєднуваних земель. Щонайменша непокора загрожувала населенню кривавою розправою. В Італії Н. Бонапарт велів перебити за непокору все населення Луго і Бінаско, наказав розстріляти весь муніципалітет у Пави, віддав місто своїм солдатам на пограбування на 24 години і спалював села, біля яких знаходили вбитих французів.
"Дипломатія" французьких генералів
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Англо-російсько-австрійський союз 1795 р.“ на сторінці 1. Приємного читання.
