Протиріччя між Англією та Францією в Південно-Східній Азії
50-і – 60-і pp. XIX ст. ознаменувалися новим посиленням колоніальної експансії розвинених капіталістичних держав на Сході Азії. Війни Англії і Франції в Китаї і Індокитаї, інтервенція європейських держав проти тайпінського повстання, примусове "відкриття" Японії для зовнішніх зносин вели до того, що все більше населення Азії насильницькі залучалося до колоніальної системи капіталістичного світу, у світову економіку, міжнародний розподіл праці і світову торгівлю.
Для проведення своєї колоніальної політики метрополії, як і раніше, використовували всі засоби: 1) військові дії, 2) торгове проникнення, 3) фінансову кабалу, 4) місіонерську діяльність, 5) розвідницьку діяльність 6) дипломатію та ін.
До останньої належали: направлення офіційних і неофіційних дипломатичних місій у країни Сходу, переговори і укладення нерівноправних договорів, діяльність консульств, що нерідко виконували на Сході політичні і розвідувальні функції, угоди між учасниками колоніальної агресії про поділ сфер впливів і про спільні дії – таким був зміст діяльності дипломатії капіталістичних країн на Сході. В галузі колоніальної політики методами міжнародних відносин особливо часто слугували погрози і провокації, втручання у внутрішні справи країн Сходу, віроломство, свідомо помилкове тлумачення договорів, маскування агресії фразами про захист "рівноправ'я" нації, "честі", свого прапора, про розповсюдження "цивілізації" і християнства, заяви про охорону "життя і майна" своїх підданих та інші ліцемірні приводи. Розширення колоніальної експансії призводило до посилення ролі міжнародних відносин як одного із знарядь боротьби розвинутих капіталістичних держав за колоніальне закабаления країн Азії, за оволодіння в них політичними позиціями, у тому числі і плацдармами для подальшої агресії.
Провідною силою в цій колоніальній експансії була Англія, що досягла в середині XIX в. вищого ступеня своєї світової і промислово-торгівельної монополії, а також свого панування на морі. За Англією слідували у Східній і Південно-Східній Азії Франція і США, а на Північному Сході Азії зміцнилися позиції царської Росії.
Найбільш загальною і характерною рисою зовнішньої політики урядів феодальних держав Сходу і Південно-Східної Азії в середині XIX в. була вимушена відмова від політики збереження замкнутості своїх країн. В умовах натиску розвинених капіталістичних держав зовнішня політика країн Сходу намагалася йому протистояти, використовуючи суперечності між колонізаторами. Вона прагнула ослабити або частково нейтралізувати вимоги розвинених держав, протиставляючи їх один одному і намагаючись зіштовхнути їх між собою. У той же час зовнішня політика країн Сходу нерідко використовувалася правителями цих держав для укладення нерівноправних договорів за рахунок власного простого народу, з тим щоб правлячі кола понесли при цьому мінімальний збиток і щоб операції й угоди з розвиненими державами полегшували придушення виступів або революційного руху власного народу й були при цьому опорою для їх перебування при владі.
Політика Англії щодо Японії
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політика західних держав і Росії щодо Японії, Кореї, Китаю“ на сторінці 1. Приємного читання.
