Після успішних дій проти Австрії Н. Бонапарт приступив до виконання плаву, який становив головну мету його зовнішньої політики протягом 1800-1812 pp.: з одного боку, перемогти Англію, з іншого – укласти військовий наступальний і оборонний союз з Росією. Без союзу з Росією вплив, а потім і панування Франції на континенті Європи завжди було б неміцним, а без міцності цього панування не можна було думати про нищівний удар по Британських островах.
Щоб остаточно посварити Павла І з англійцями, Н. Бонапарт запропонував цареві стати великим магістром ордена мальтійських лицарів і "подарував" йому острів Мальту, який було забрано у французів після дворічної облоги його англійським десантом у жовтні 1800 р. До цього часу після нового розгрому австрійської армії при Гогенліндене і укладення Люневільського миру, перший консул став посилено проводити почату завчасно політику зближення з Павлом І. Для виконання цього плану перший консул звелів повернути до Росії полонених росіян , узятих у боях у 1798-1799 pp., і повернути їм полкові прапори, навіть не зажадавши в обмін повернення французьких полонених. Ш. Талейрану наказано було довести про це до царя, підкресливши, що не англійці і не австрійці, а тільки росіяни перемагали французів у Італії. І він досяг цього, як і розраховував, тонкими лестощами, люб'язними вчинками, а головне, постійними запевненнями, які передавалися царю через третіх осіб, що війна потрібна тільки Англії, що перший консул жорстоко покарав віроломну Австрію, яка так низько обдурила найблагороднішого царя в 1799 р., і т. д.
Позиція Росії стосовно Франції у цей період
Уже з кінця 1800 р. Павло І не приховував свого захоплення діяннями Н. Бонапарта. Врешті-решт Павло І послав до Парижа вже на початку березня уповноваженого вести переговори про мир і, зважаючи на обставини, також про союз. Павло І ставився співчутливо до такого союзу, оскільки леліяв план нашестя франко-російської об'єднаної армії на Індію. Він вже розпорядився про виступ козачих частин чисельністю в 24 тисячі осіб до Середньої Азії для розвідки шляхів на Індію.
У дипломатичних колах Європи з великим неспокоєм стежили за зближенням двох сильних держав континенту. Австрійський імператор не тільки усно, але й письмово заявляв, що покладає всі надії на можливу "недовговічність" Павла І і Н. Бонапарта. Ще більше були занепокоєні очільники англійської політики. Першим з англійських дипломатів, який став замислюватися над способами усунення російського царя засобами британського дипломатичного відомства, був англійський посол у Петербурзі Уітворт. З цією метою він через світську даму О. О. Жеребцову завів таємні стосунки з її братом князем П. О. Зубовим, Μ. П. Паніним і деякими іншими керівниками назріваючої змови, яка й закінчилася вбивством Павла І.
На російський престол вступив Олександр І, 24-річний молодий чоловік. У нього був гнучкий і виверткий розум. Він любив прикидатися ідеалістом, який ніби-το схильний забувати про свої безпосередні вигоди. Він сам підтримував свою репутацію здатного захоплюватися фантазера, зручну при дипломатичних переговорах. На цю вудку не раз попадалися посли, міністри і государі. Вже з 1801 р. Олександр І почав говорити про захоплення Н. Бонапарта і про "загальний мир", який повинен, нарешті, покінчити з бідами, що переживаються людством. При цьому цар давав зрозуміти, що такий мир може бути досягнутий тільки шляхом утворення проти Франції коаліції, очолюваної саме ним, імператором Олександром І.
Позиція Н. Бонапарта щодо Англії Ам'єнський мнр (27 березня 1802 г.)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Позиція Н. Бонапарта щодо Росії“ на сторінці 1. Приємного читання.
