Не тільки Туніс опинився в кабалі у французького капіталу. Весь басейн Середземного моря, включаючи Іспанію й Італію, став ареною його діяльності.
Крім Тунісу, в найбільш важку залежність від французького капіталу потрапили країни Близького Сходу – Єгипет і Туреччина.
Після банкрутства 1875 р. і російсько-турецької війни турецькі фінанси зазнали в щонайповнішого розладу. Туреччина повторно оголосила банкрутство. Це дозволило банкірам-кредиторам нав'язати Туреччині іноземний фінансовий контроль. Два роки йшли переговори між Портою і кредиторами. Нарешті, 1881 р. відбулася угода. Результати її були закріплені в так званому Мухарремському декреті, виданому султаном у грудні 1881 р., або в місяці мухарремі, за мусульманським календарем. Цей декрет був важливим кроком на шляху перетворення Туреччини в напівколонію європейського капіталу. Це перетворення полегшувалося наявністю режиму капітуляцій і посилювалося багаточисельними концесіями, що належали іноземним ділкам.
Сума зовнішнього державного боргу Туреччини була визначена в розмірі 2,5 мільярда франків. Для забезпечення сплати відсотків і погашення капітальної суми боргу було створено так зване Правління оттоманського державного боргу. Воно складалося з представників кредиторів різних національностей. Французьким банкірам фактично належала керівна роль.
Правлінню оттоманського боргу було передано цілу низку найважливіших джерел доходу турецької скарбниці, як наприклад, надходження від тютюнової і соляної монополій, частина митних зборів, податки з шовківництва і рибальства, гербовий збір та ін. З одного цього переліку ясно, який вплив могло справляти Правління боргу на оттоманский уряд. Французький капітал займав панівне місце і в Оттоманському банку, і в Правлінні тютюновою монополією.
Англо-французький фінансовий контроль у Єгипті Разом з Костянтинополем і протоками найважливішим об'єктом у боротьбі за панування на Середземному морі та над шляхами з Європи до Індії був Єгипет. До другої половини 70-х pp. в Єгипті панував французький капітал. Разом з ним переважав і політичний вплив Франції. У листопаді 1875 р. єгипетський хедив звернувся до англійського уряду з проханням рекомендувати йому двох фахівців з фінансових питань. Відповідь кабінету Дізраелі була досить несподіваною. Лорд Дербі відповів, що вважає за необхідне послати до Єгипту "спеціальну місію для переговорів з приводу прохання його вищості дати йому раду з фінансових питань". Хедив запросив двох чиновників до себе на службу, а йому збиралися викладати "поради", яких він, власне, і не питав. Уряд Дізраелі вирішив використати скрутне фінансове становище хедива, щоб нав'язати йому свій контроль і протекторат у обмін за надання позики. До Єгипту була відправлена місія на чолі з генеральним скарбником Кейвом.
Хедив дозволив Кейву перевірити свої фінанси. Але угода про позику досягнута не була. Французький уряд, стурбований місією Кейва, послав до Каїра свого фінансового уповноваженого. Йому було доручено протидіяти домаганням Кейва. Користуючись англо-французьким суперництвом, Хедив зумів позбутися від англійського "радника". До того ж із боку французьких банкірів уже були отримані прийнятніші пропозиції.
Англійський уряд, у свою чергу, вирішив зірвати французький проект "санування" (оздоровлення) єгипетських фінансів. Щоб добитися цього, він пригрозив хедиву опублікувати доповідь Кейва про жалюгідний стан єгипетських фінансів. Така загроза була явним шантажем і зловживанням державними таємницями, довіреними Кейву в Єгипті. Не дивно, що хедив заявив протест проти опублікування доповіді. Тоді Дізраелі, відповідаючи на парламентський запит, став у позу поборника гласності. Він заявив, що був би радий опублікувати доповідь Кейва, але, на жаль, проти цього заперечує хедив. Усі, звичайно, зрозуміли, що ці заперечення викликані несхвальними висновками доповіді. Курс єгипетських паперів негайно ж упав. "Допомога" і "поради" Кейва позбавили хедива всякого доступу до грошових ринків Європи. Незабаром хедив змушений був оголосити про своє банкрутство.
Банкрутство змусило хедива прискорити переговори з французькими банкірами. У травні 1876 р. між хедивом і кредиторами була досягнута угода про організацію в Єгипті інституту міжнародного финансового контролю, так званої Каси єгипетського державного боргу, і про консолідацію єгипетських позик.
Важке становище Єгипту було використане англо-французькими банкірами для подальшого підпорядкування країни. У серпні 1878 р. адміністрація Каси державного боргу примусила хедива створити нове міністерство на чолі з Нубар-пашею. При цьому на низку міністерських посад були призначені іноземці.
Увесь план створення міністерства Нубара був вигаданий англійцями. Його автором був віце-голова Каси сер Ріверс Вільсон, який припускав ввести в міністерство тільки одного іноземця, саме самого себе. Він призначав собі портфель міністра фінансів. Але французи зуміли розладнати плани Р. Вільсона. Вони добилися того, що міністром громадських робіт був призначений француз. Крім того, до кабінету Нубара увійшли один австрієць і один італієць. Таким чином, завдяки гнучкості французької дипломатії, перепон на шляху захоплення Єгипту Англією ще збільшилося.
18 лютого 1879 р. в Каїрі єгипетські офіцери зупинили карету Нубар- паші, коли він їхав разом з Р. Вільсоном. Обидва були заарештовані. Обурення офіцерів частково було викликано тим, що прагнучи зберегти більше грошей для задоволення кредиторів, Нубар, з метою економії, скоротив штати армії і багатьох військовослужбовців відправив у відставку. Безсумнівно, що обурення офіцерів розділялося широкими прошарками народу.
Нубар і Р. Вільсон були звільнені тільки завдяки втручанню хедива. За деякими даними, він сам був причетний до виступу офіцерів. За їх підтримки він розраховував повернути собі владу. Кабінет Нубара був звільнений, включаючи і міністрів-іноземців. Так закінчився в лютому 1879 р. перший досвід іноземного контролю над Єгиптом, установлений 1876 р.
Французький уряд був украй збентежений. Зацікавлених банкірів охопило сум'яття. Щоб чинити тиск на Єгипет, паризький Ротшильд відмовився виплатити єгипетській скарбниці залишок по останню позику, реалізованою ним ще при Нубарі. Цей залишок призначався спеціально для задоволення претензій утримувачів короткострокового єгипетського боргу. Серед останніх було багато німецьких ділків. У їх числі опинився і особистий банкір О. фон Бісмарка Блейхредер. О. фон Бісмарк негайно звернувся до хедива з різким протестом. Він був підтриманий і австро-угорським урядом. Таким чином Англія опинилася ізольваною. Перед нею утворився єдиний фронт – Франції, Німеччини й Австро-Угорщини.
Англійський уряд не зважився виступати один проти всіх. Хедива примусили відректися від престолу (26 червня 1879 р.). Замість нього хедивом був проголошений його син Тевфік. Його тут же примусили відновити подвійний англо-французький контроль із зобов'язаннями не звільняти іноземних фінансових комісарів інакше, як з відома їх урядів.
Результатом відновлення іноземного режиму в Єгипті стало подальше розорення країни і нове національне повстання 9 вересня 1881 р. під керівництвом полковника Ахмета Арабі. Націоналісти досягли того, що хедив, хоч і проти волі, певною мірою підкорявся їх впливу. Таким чином, тимчасово перемогла політика, ворожа іноземним контролерам і міжнародній біржі, що стояла за ними.
Захоплення Англією Єгипту (1882 р.)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закабалення Туреччини“ на сторінці 1. Приємного читання.
