Повстання 31 травня – 2 червня 1793. р. призвело до повалення панування жирондистів у Конвенті до встановлення якобинської диктатури, що спиралася на блок найбільш революційних груп дрібної буржуазії та на плебейські маси міст і сіл. Зовнішня політика якобинців була підпорядкована завданню захисту революції від інтервентів і гаслу розвитку революційно-визвольної війни до повної перемоги. Міністром закордонних справ був призначений ставленик Ж. Дантона Дефорг, а жирондист Лебрен був заарештований. Сам Ж. Дантон залишався в Комітеті громадського порятунку. До 10 липня 1793 р. він продовжував свої спроби розчленувати коаліцію. Це було безнадійною справою в умовах військових поразок, коли європейські держави ще не переконалися в здатності революційної Франції відстояти своє існування.
У період якобинської диктатури дантоністам так і не вдалося розпочати справжні переговори з державами коаліції. У серпні 1793 р. якийсь Матьюс, що видавав себе за агента англійського уряду, неофіційно передав французькому МЗС мирні умови Англії. Франція повинна була відмовитися від всіх територіальних приєднань, зроблених під час революції (територій Авіньйону, Савойї і Ніцци), поступитися островом Тобаго й евакуювати з Франції королівську родину. У Комітеті громадського порятунку Дефорг зробив доповідь про ці пропозиції, хоча особа Матьюса і не заслуговувала ніякої довіри. Комітет, який став уже на шлях рішучої політики, наказав заарештувати Матьюса.
У грудні 1793 р. Ж. Дантон обхідним шляхом отримав відомості від іншого англійського агента – Майлза про бажання англійського уряду почати переговори про мир. Як видно, в Англії розраховували на прихід до влади Ж. Дантона, щоб нав'язати Франції принизливі умови миру. Подібні ж непрямі пропозиції були зроблені агентам комітету від Голландії, Іспанії і Австрії.
Взимку 1793-1794 pp. дантоністи остаточно зблизилися з багатою новою буржуазією. Нерішучість Ж. Дантона у внутрішній політиці та його спроби почати переговори про мир з агентами коаліції на основі поступок з боку Франції остаточно позбавили його популярності та довіри. У липні вія уже не був обраний до Комітету громадського порятунку і перестав керувати зовнішньою політикою. До грудня 1793 р. дантоністи безповоротно перейшли в табір супротивників якобинської диктатури. Дантоністи до кінця зберігали утопічні надії на перемогу опозиції в Англії на чолі з Фоксом. Проте навесні 1794 р. вибори в Англії пройшли сприятливо для У. Пітта і це зіпсувало стан Ж. Дантона. М. Робесп'єр переміг. Ж. Дантон був заарештований на другий день після отримання в Парижі вістей про парламентську перемогу У. Пітта. Жирондист Лебрен ще взимку був відданий революційному трибуналу і страчений.
Зовнішня політика Комітету громадського порятунку з осені 1793 р. до перевороту 9 термідора (27 липня 1794 р.).
Конституція 1793 р. встановила принципи революційної дипломатії якобинців. Згідно з Конституцією, французи признавалися природними союзниками всіх вільних народів. Французький народ не втручається у форми правління інших народів, але й не допускає втручання у свої справи. Франція надавала притулок борцям за свободу, але відмовляла в ньому тиранам і не укладала миру з ворогом, що займає її територію. Конституция 1793 р. не була здійснена, оскільки обстановка вимагала режиму революційної диктатури. Проте дипломатія М. Робесп'єра багато в чому відповідала її принципам, які заперечували і війну за межами Франції зі всією Європою з метою всесвітньої революції, і капітулянський мир, але вимагали звільнення країни від інтервентів.
Надаючи дипломатії великого значення як засобу боротьби з коаліцією, М. Робесп'єр одночасно пригнічував дві протилежні течії: пропаганду революційної війни, що проводилася Клоотцом і ебертистами, і спроби дантоністів укласти капітулянтський мир. Влітку 1793 р. М. Робесп'єр провів проти дантоністів декрет про смертну кару всякому, хто запропонує укласти мир з ворогом, що займав французьку територію. У своїх промовах про зовнішню політику він закликав малі держави Європи до союзу і об'єднання з Францією. Проте він вважав, що цей союз може бути досягнутий тільки на основі вільного волевиявлення народу, а не шляхом примусу і завоювань. М. Робесп'єр прагнув до звільнення Франції, а не до революції' за її межами. Комітет відкликав агентів, посланих до Швейцарії жирондистами для збудження там революції.
Разом з цим, при якобинській диктатурі була проведена повна внутрішня реорганізація дипломатичного апарату. З осені 1793 р. Бертран Барер і М. Робесп'єр відали зовнішніми стосунками республіки в Комітеті громадського порятунку. Ці стосунки украй скоротилися. Комітет підтримував напівофіційні дипломатичні відносини з Туреччиною, Генуєю, Швецією, США, Данією, Женевою, Швейцарією і Алжиром. Політичне значення міністра закордонних справ було нікчемне. Конвент ухвалював декрети і рішення з питань зовнішньої політики, навіть його не вислуховуючи. З літа 1793 р. усі важливі дипломатичні питання: переговори, призначення агентів і спостереження за ними були зосереджені в руках Комітету громадського порятунку. У вересні 1793 р. Комітет прийняв "Тимчасові дипломатичні підстави", за якими тільки в США і Швейцарії зберігалися посади офіційних послів республіки. Фактично й там вони діяли неофіційно, оскільки республіка не була формально визнана. В інших державах Комітет повинен був мати тільки таємних агентів. Ці "підстави" лише підтверджували фактичний стан речей.
Дипломатичний персонал був очищений від контрреволюціонерів. Спеціальні спостерігачі посилалися стежити за малонадійними агентами, яких поки що не було ким ким замінити. З вересня 1793 р. Комітет зупинив усілякі переговори з емісарами воюючих держав. Нарешті, декрет від 5 грудня 1793 р. формально передав усю дипломатію до рук Комітету. У березні 1794 р. Комітет ухвалив, що він сам підписує грамоти послам, дає їм спеціальні повноваження і директиви для переговорів. На основі їх міністр пише свої інструкції. Численні перехоплення депеш агентами коаліції і розбійне викрадення Семонвіля австрійцями примушували Комітет по можливості утримуватися від письмових інструкцій. Чиновникам міністерства було надано суворі вказівки про дотримання дипломатичної таємниці.
У зв'язку з ідеєю блокади англійської промисловості, що зародилася 1793 р., зовнішні митниці були передані у ведення міністерства закордонних справ. Тоді ж Конвент скасував міністерства і замінив їх 12 комісіями, підлеглими Комітету громадського порятунку. Саме слово "міністр" визнане було непідходящим для революційного уряду. МЗС було перетворене в Комісію із закордонних справ на чолі з комісаром Бюшоттом, який цілком залежав від Комітету. Остаточна організація комісії була завершена лише після 9 термідора 1794 р., коли практично постало питання про мирні переговори. До того часу на комісію мало звертали уваги.
Комітет не мав у своєму розпорядженні підготовлених дипломатів-якобинців. Відправлення спеціальних осіб для спостереження за ненадійними агентами іноді призводила до суперечок. До Костянтинополя приїхав агент Енен, присланий спостерігати за Декоршем. Між ними почалася відкрита ворожнеча. Декорша підгримувала місцева поміркована буржуазія французької колонії, а Енена – місцеві якобинці. їх відкриті взаємні звинувачення й зіткнення дискредитували республіку в очах турецької влади.
Велику роль в організації дипломатії Комітету повинна була відігравати мережа агентів, що була створена Бартелемі. У цій мережі спочатку значилось до 45 агентів. Потім їх кількість дійшла до 120, але з часом діяльність їх послабла Для широкої організації такої роботи не вистачало грошей. Взагалі в умовах революційної війни до повної перемоги діпломатія, природно, залишалася відтісненою на другий план військовими завданнями. Велика частина цих агентів залишилася в середині Франції, багато з тих, хто знаходився за кордоном, зовсім не присилали донесень.
У той же час іноземні шпигуни та емігранти всіляко роздували і перебільшували революційну пропаганду якобинців поза Францією, щоб налякати європейські держави і спонукати їх рішучіше воювати з Францією. Так була сфабрикована і надрукована за кордоном підроблена доповідь Луї Антуана Сен-Жюста, що містила фантастичні дані про якобинську пропаганду в Європі і здійснених на цю справу витратах.
На відміну від Ж. Дантона, М. Робесп'ср бачив головного ворога в Англії. Щоб припинити дантоністські інтриги з Англією і здійснити переворот у принципах зовнішньої торговельної політики, Б. Барер 21 вересня виступив від Комітету з великою промовою проти Англії. Конвент прийняв проти неї Навігаційний акт, подібний до знаменитого акту Кромвеля, що забороняв доступ англійським суднам до Франції. Цим принциповим актом, направленим проти англійської торгівлі, якобинська диктатура покінчила з фритредерською політикою жирондистів, наблизила торговельну політику Франції до інтересів промислової буржуазії і завдала удару планам дантоністів. Надалі, вже після падіння якобинців, принципи Навігаційного акту були поширені на всі заво-йовані Францією області, а Б. Наполеон перетворив їх на ідею континентальної блокади Англії.
Дії Комітету громадського порятунку, очолюваного М. Робесп'єром, ставили перед собою три головні завдання: 1) вивести Францію з економічної і політичної ізоляції і розширити імпорт продовольства; 2) створити на противагу контрреволюційній коаліції угрупування з інших держав; 3) посіяти всередині коаліції ворожнечу і прискорити її розпад.
М. Робесп'єр бачив важливе джерело постачання армії в імпорті прододовольства з-за кордону. Щоб послабити економічну і политичну ізоляцію Франції, він зберігав хороші відносини зі Швейцарією, США, Данією і ганзейськім: містами. У цих державах були зроблені великі закупівлі провіанту. М. Робесп'єр рішуче відмовився від жирондистських намірів захоплення прикордонних районів Швейцарії. Комітет також відкликав жирондиста Е. Жене – посла в США, що викликав своєю пропагандою невдоволення уряду цієї країни.
Для виконання другого дипломатичного завдання М. Робесп'єр пропонував створити коаліцію зі Швеції, Данії, Генуї і Туреччини. Ще при Ж. Дантоні до Костянтинополя і в італійські міста були направлені дипломатичні агенти Марі й Семонвіль. Але при поїздці не були прийняті необхідні запобіжні засоби. Агенти були розбійницьким чином захоплені в полон австрійцями на нейтральній швейцарськії території. Напад у дорозі на дипломатичних агентів і кур'єрів було звичайною практикою держав коаліції для отримання відомостей про плани революційного уряду. Інструкції, що доручали Семонвілю штовхнути Туреччину на військову диверсію проти Росії, потрапили до рук віденського двору. Вважаючи Туреччину противагою коаліції і не бажаючи викликати роздратування і тривогу в турецькому уряді, Комітет вирішив утриматися від революційної пропаганди на Сході, у французьких торгових колоніях.
Разом з тим якобинці виявили повну байдужість до польського повстання під керівництвом Т. Костюшка 1794 р. Коли агент Т. Костюшка з'явився в Парижі просити підтримки, то він не отримав тут навіть словесного схвалення. М. Робесп'єр і Л. Сен-Жюст вирішили ухилитися від допомоги полякам, вважаючи польський рух недостатньо демократичним і революційним. До того ж вони розраховували, що розділ Польщі відволіче від Франції увагу і сили коаліції.
Для здійснення свого третього завдання – прискорення розвалу коаліції, Комітет восени 1793 р. вирішив створити цілу мережу спеціальних таємних агентів. Ці агенти повинні були сприяти виникненню взаємних підозр і ворожнечі серед держав, що входили до коаліції. Крім того, їм доручено було встановити стосунки з міністрами та іншими довіреними особами при іноземних дворах. Підбиралися агенти з іноземців, відданість яких Французькій республіці була перевірена. Пошук відповідних осіб, листування з ними і збирання всієї інформації Комітет поклав на посла Франції в Швейцарії Бартелемі. Базель, де знаходився Бартелемі, був зручною наглядовою позицією. Там можна було зосередити в своїх руках усі джерела інформації, що отримувалася Комітетом з-за кордону. Вже в листопаді Бартелемі підшукав двох агентів – одного в Голландії, а іншого в Берліні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури“ на сторінці 1. Приємного читання.
