Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури

Міжнародні відносини та світова політика

Повстання 31 травня – 2 червня 1793. р. призвело до повалення панування жирондистів у Конвенті до встановлення якобинської диктатури, що спиралася на блок найбільш революційних груп дрібної буржуазії та на плебейські маси міст і сіл. Зовнішня політика якобинців була підпорядкована завданню захисту революції від інтервентів і гаслу розвитку революційно-визвольної війни до повної перемоги. Міністром закордонних справ був призначений ставленик Ж. Дантона Дефорг, а жирондист Лебрен був заарештований. Сам Ж. Дантон залишався в Комітеті громадського порятунку. До 10 липня 1793 р. він продовжував свої спроби розчленувати коаліцію. Це було безнадійною справою в умовах військових поразок, коли європейські держави ще не переконалися в здатності революційної Франції відстояти своє існування.

У період якобинської диктатури дантоністам так і не вдалося розпочати справжні переговори з державами коаліції. У серпні 1793 р. якийсь Матьюс, що видавав себе за агента англійського уряду, неофіційно передав французькому МЗС мирні умови Англії. Франція повинна була відмовитися від всіх територіальних приєднань, зроблених під час революції (територій Авіньйону, Савойї і Ніцци), поступитися островом Тобаго й евакуювати з Франції королівську родину. У Комітеті громадського порятунку Дефорг зробив доповідь про ці пропозиції, хоча особа Матьюса і не заслуговувала ніякої довіри. Комітет, який став уже на шлях рішучої політики, наказав заарештувати Матьюса.

У грудні 1793 р. Ж. Дантон обхідним шляхом отримав відомості від іншого англійського агента – Майлза про бажання англійського уряду почати переговори про мир. Як видно, в Англії розраховували на прихід до влади Ж. Дантона, щоб нав'язати Франції принизливі умови миру. Подібні ж непрямі пропозиції були зроблені агентам комітету від Голландії, Іспанії і Австрії.

Взимку 1793-1794 pp. дантоністи остаточно зблизилися з багатою новою буржуазією. Нерішучість Ж. Дантона у внутрішній політиці та його спроби почати переговори про мир з агентами коаліції на основі поступок з боку Франції остаточно позбавили його популярності та довіри. У липні вія уже не був обраний до Комітету громадського порятунку і перестав керувати зовнішньою політикою. До грудня 1793 р. дантоністи безповоротно перейшли в табір супротивників якобинської диктатури. Дантоністи до кінця зберігали утопічні надії на перемогу опозиції в Англії на чолі з Фоксом. Проте навесні 1794 р. вибори в Англії пройшли сприятливо для У. Пітта і це зіпсувало стан Ж. Дантона. М. Робесп'єр переміг. Ж. Дантон був заарештований на другий день після отримання в Парижі вістей про парламентську перемогу У. Пітта. Жирондист Лебрен ще взимку був відданий революційному трибуналу і страчений.

Зовнішня політика Комітету громадського порятунку з осені 1793 р. до перевороту 9 термідора (27 липня 1794 р.).

Конституція 1793 р. встановила принципи революційної дипломатії якобинців. Згідно з Конституцією, французи признавалися природними союзниками всіх вільних народів. Французький народ не втручається у форми правління інших народів, але й не допускає втручання у свої справи. Франція надавала притулок борцям за свободу, але відмовляла в ньому тиранам і не укладала миру з ворогом, що займає її територію. Конституция 1793 р. не була здійснена, оскільки обстановка вимагала режиму революційної диктатури. Проте дипломатія М. Робесп'єра багато в чому відповідала її принципам, які заперечували і війну за межами Франції зі всією Європою з метою всесвітньої революції, і капітулянський мир, але вимагали звільнення країни від інтервентів.

Надаючи дипломатії великого значення як засобу боротьби з коаліцією, М. Робесп'єр одночасно пригнічував дві протилежні течії: пропаганду революційної війни, що проводилася Клоотцом і ебертистами, і спроби дантоністів укласти капітулянтський мир. Влітку 1793 р. М. Робесп'єр провів проти дантоністів декрет про смертну кару всякому, хто запропонує укласти мир з ворогом, що займав французьку територію. У своїх промовах про зовнішню політику він закликав малі держави Європи до союзу і об'єднання з Францією. Проте він вважав, що цей союз може бути досягнутий тільки на основі вільного волевиявлення народу, а не шляхом примусу і завоювань. М. Робесп'єр прагнув до звільнення Франції, а не до революції' за її межами. Комітет відкликав агентів, посланих до Швейцарії жирондистами для збудження там революції.

Разом з цим, при якобинській диктатурі була проведена повна внутрішня реорганізація дипломатичного апарату. З осені 1793 р. Бертран Барер і М. Робесп'єр відали зовнішніми стосунками республіки в Комітеті громадського порятунку. Ці стосунки украй скоротилися. Комітет підтримував напівофіційні дипломатичні відносини з Туреччиною, Генуєю, Швецією, США, Данією, Женевою, Швейцарією і Алжиром. Політичне значення міністра закордонних справ було нікчемне. Конвент ухвалював декрети і рішення з питань зовнішньої політики, навіть його не вислуховуючи. З літа 1793 р. усі важливі дипломатичні питання: переговори, призначення агентів і спостереження за ними були зосереджені в руках Комітету громадського порятунку. У вересні 1793 р. Комітет прийняв "Тимчасові дипломатичні підстави", за якими тільки в США і Швейцарії зберігалися посади офіційних послів республіки. Фактично й там вони діяли неофіційно, оскільки республіка не була формально визнана. В інших державах Комітет повинен був мати тільки таємних агентів. Ці "підстави" лише підтверджували фактичний стан речей.

Дипломатичний персонал був очищений від контрреволюціонерів. Спеціальні спостерігачі посилалися стежити за малонадійними агентами, яких поки що не було ким ким замінити. З вересня 1793 р. Комітет зупинив усілякі переговори з емісарами воюючих держав. Нарешті, декрет від 5 грудня 1793 р. формально передав усю дипломатію до рук Комітету. У березні 1794 р. Комітет ухвалив, що він сам підписує грамоти послам, дає їм спеціальні повноваження і директиви для переговорів. На основі їх міністр пише свої інструкції. Численні перехоплення депеш агентами коаліції і розбійне викрадення Семонвіля австрійцями примушували Комітет по можливості утримуватися від письмових інструкцій. Чиновникам міністерства було надано суворі вказівки про дотримання дипломатичної таємниці.

У зв'язку з ідеєю блокади англійської промисловості, що зародилася 1793 р., зовнішні митниці були передані у ведення міністерства закордонних справ. Тоді ж Конвент скасував міністерства і замінив їх 12 комісіями, підлеглими Комітету громадського порятунку. Саме слово "міністр" визнане було непідходящим для революційного уряду. МЗС було перетворене в Комісію із закордонних справ на чолі з комісаром Бюшоттом, який цілком залежав від Комітету. Остаточна організація комісії була завершена лише після 9 термідора 1794 р., коли практично постало питання про мирні переговори. До того часу на комісію мало звертали уваги.

Комітет не мав у своєму розпорядженні підготовлених дипломатів-якобинців. Відправлення спеціальних осіб для спостереження за ненадійними агентами іноді призводила до суперечок. До Костянтинополя приїхав агент Енен, присланий спостерігати за Декоршем. Між ними почалася відкрита ворожнеча. Декорша підгримувала місцева поміркована буржуазія французької колонії, а Енена – місцеві якобинці. їх відкриті взаємні звинувачення й зіткнення дискредитували республіку в очах турецької влади.

Велику роль в організації дипломатії Комітету повинна була відігравати мережа агентів, що була створена Бартелемі. У цій мережі спочатку значилось до 45 агентів. Потім їх кількість дійшла до 120, але з часом діяльність їх послабла Для широкої організації такої роботи не вистачало грошей. Взагалі в умовах революційної війни до повної перемоги діпломатія, природно, залишалася відтісненою на другий план військовими завданнями. Велика частина цих агентів залишилася в середині Франції, багато з тих, хто знаходився за кордоном, зовсім не присилали донесень.

У той же час іноземні шпигуни та емігранти всіляко роздували і перебільшували революційну пропаганду якобинців поза Францією, щоб налякати європейські держави і спонукати їх рішучіше воювати з Францією. Так була сфабрикована і надрукована за кордоном підроблена доповідь Луї Антуана Сен-Жюста, що містила фантастичні дані про якобинську пропаганду в Європі і здійснених на цю справу витратах.

На відміну від Ж. Дантона, М. Робесп'ср бачив головного ворога в Англії. Щоб припинити дантоністські інтриги з Англією і здійснити переворот у принципах зовнішньої торговельної політики, Б. Барер 21 вересня виступив від Комітету з великою промовою проти Англії. Конвент прийняв проти неї Навігаційний акт, подібний до знаменитого акту Кромвеля, що забороняв доступ англійським суднам до Франції. Цим принциповим актом, направленим проти англійської торгівлі, якобинська диктатура покінчила з фритредерською політикою жирондистів, наблизила торговельну політику Франції до інтересів промислової буржуазії і завдала удару планам дантоністів. Надалі, вже після падіння якобинців, принципи Навігаційного акту були поширені на всі заво-йовані Францією області, а Б. Наполеон перетворив їх на ідею континентальної блокади Англії.

Дії Комітету громадського порятунку, очолюваного М. Робесп'єром, ставили перед собою три головні завдання: 1) вивести Францію з економічної і політичної ізоляції і розширити імпорт продовольства; 2) створити на противагу контрреволюційній коаліції угрупування з інших держав; 3) посіяти всередині коаліції ворожнечу і прискорити її розпад.

М. Робесп'єр бачив важливе джерело постачання армії в імпорті прододовольства з-за кордону. Щоб послабити економічну і политичну ізоляцію Франції, він зберігав хороші відносини зі Швейцарією, США, Данією і ганзейськім: містами. У цих державах були зроблені великі закупівлі провіанту. М. Робесп'єр рішуче відмовився від жирондистських намірів захоплення прикордонних районів Швейцарії. Комітет також відкликав жирондиста Е. Жене – посла в США, що викликав своєю пропагандою невдоволення уряду цієї країни.

Для виконання другого дипломатичного завдання М. Робесп'єр пропонував створити коаліцію зі Швеції, Данії, Генуї і Туреччини. Ще при Ж. Дантоні до Костянтинополя і в італійські міста були направлені дипломатичні агенти Марі й Семонвіль. Але при поїздці не були прийняті необхідні запобіжні засоби. Агенти були розбійницьким чином захоплені в полон австрійцями на нейтральній швейцарськії території. Напад у дорозі на дипломатичних агентів і кур'єрів було звичайною практикою держав коаліції для отримання відомостей про плани революційного уряду. Інструкції, що доручали Семонвілю штовхнути Туреччину на військову диверсію проти Росії, потрапили до рук віденського двору. Вважаючи Туреччину противагою коаліції і не бажаючи викликати роздратування і тривогу в турецькому уряді, Комітет вирішив утриматися від революційної пропаганди на Сході, у французьких торгових колоніях.

Разом з тим якобинці виявили повну байдужість до польського повстання під керівництвом Т. Костюшка 1794 р. Коли агент Т. Костюшка з'явився в Парижі просити підтримки, то він не отримав тут навіть словесного схвалення. М. Робесп'єр і Л. Сен-Жюст вирішили ухилитися від допомоги полякам, вважаючи польський рух недостатньо демократичним і революційним. До того ж вони розраховували, що розділ Польщі відволіче від Франції увагу і сили коаліції.

Для здійснення свого третього завдання – прискорення розвалу коаліції, Комітет восени 1793 р. вирішив створити цілу мережу спеціальних таємних агентів. Ці агенти повинні були сприяти виникненню взаємних підозр і ворожнечі серед держав, що входили до коаліції. Крім того, їм доручено було встановити стосунки з міністрами та іншими довіреними особами при іноземних дворах. Підбиралися агенти з іноземців, відданість яких Французькій республіці була перевірена. Пошук відповідних осіб, листування з ними і збирання всієї інформації Комітет поклав на посла Франції в Швейцарії Бартелемі. Базель, де знаходився Бартелемі, був зручною наглядовою позицією. Там можна було зосередити в своїх руках усі джерела інформації, що отримувалася Комітетом з-за кордону. Вже в листопаді Бартелемі підшукав двох агентів – одного в Голландії, а іншого в Берліні.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Міжнародні відносини та світова політика пер. пол. XVII ст. – пер. пол. XVIII ст.

  • Міжнародні відносини під час Тридцятирічної війни. Вестфальський мир.

  • Європейська рівновага (сер. XVII – сер. XV III ст.)

  • Тема 2. Міжнародні відносини та світова політика др. пол. XVIII ст.

  • Зовнішня політика Росії др. пол. XVIII ст. "Польське" питання

  • "Польське" питання

  • Другий поділ Польщі

  • Міжнародні відносини під час боротьби північноамериканських колоній Англії за незалежність

  • Укладення союзного і торгового договорів між Францією та США

  • Позиція Росії в період боротьби США за незалежність

  • Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).

  • Міжнародні відносний в Європі в 1789-1792 pp.

  • Рейхенбахські угоди від 27 липня 1790 р.

  • Невдала втеча короля та утворення контрреволюційної коаліції

  • Спроби створення альтернативної антифранцузької коаліції

  • Роль Англії у розширенні контрреволюційної коаліції

  • Зовнішня політика Франції в період якобинської диктатури
  • Міжнародні відносини у світі за часів термідоріанської реакції та Директорії у Франції (1794-1799 pp.)

  • Англо-російсько-австрійський союз 1795 р.

  • "Дипломатія" французьких генералів

  • Міжнародні відносини та світова політика під час наполеонівських воєн (1799-1814 pp.)

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Росії

  • Позиція Н. Бонапарта щодо Англії Ам'єнський мнр (27 березня 1802 г.)

  • Перелом у стосунках Н. Бонапарта та Олександра І

  • Підготовка до війни з Пруссією. Розгром Пруссії

  • Тема 4. Міжнародні відносини в 1812-1815 pp. Крах імперії Н. Бонапарта. Віденська система міжнародних відносин: "концерт європейських держав".

  • Поразка Н. Бонапарта в Росії. Шоста коаліція

  • Шомонський трактат. Паризький мир і реставрація Бурбонів

  • Віденський конгрес і розкладка сил на ньому (1814-1815 pp.). "Сто днів Наполеона". Сьома антифранцузька коаліція. Крах Н. Бонапарта

  • Принцип легітимізму

  • Таємна угода Австрії, Франції та Англії проти Росії та Пруссії

  • "Сто днів Наполеона" (20 березня – 28 червня 1815 р.). Сьома антифранцузька коаліція

  • Рішення Віденського конгресу та їх наслідки для міжнародних відносин та світової політики в першій половині XIX ст.

  • Тема 5. Міжнародні відносини в 1815 – поч. 30-х pp. XIX століття.

  • Внутрішні протиріччя у Священному союзі

  • Конгреси в Троппау (1820 р.) і Лайбаху (1821 р.)

  • Веронський конгрес

  • Політика Англії щодо південноамериканських держав

  • “Східне” питання у 20-х pp. XIX ст. і міжнародні відносини з ним пов'язань Андріанопольський договір 1829 р.

  • Зближення Миколи I з Англією та Францією і подальший розвал Священного союзу

  • Російсько-турецька война. Адріанопольський мир 1829 р.

  • Ставлення провідних держав світу до змін у Європі кін. 20-х – поч. 30 pp. XIX ст.

  • Позиція великих держав у питанні про Польське повстання 1830- 1831 pp.

  • Спроба дипломатичного втручання Англії та Франції в польське питання

  • Тема 6. Міжнародні відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.

  • Ункіар-Іскелеський договір (8 липня 1833 р.)

  • З'їзд монархів у Мюнхен греці (1833 р.)

  • Позиція Франції відносно східного питання

  • Лондонська конвенція 1841 р. щодо режиму чорноморських проток

  • Ставлення провідних країн світу до національно-об'єднавчих процесів у Європі в 30-х – 40-х pp. XIX ст. і революційних подій 1848- 1849 pp. “Німецьке” питання і пункти 1850 р.

  • Національно-об'єднавчі процеси в Німеччині й міжнародні відносини

  • Микола І і подальші події в Європі 1848-1849 pp.

  • Втручання держав у австро-прусський конфлікт і поновлення Німецького союзу

  • "Оломоуцьке приниження" Пруссії

  • "Східне'' питання в 1848-1849 pp. Вплив революційних подій 1848-1849 pp. на світову політику

  • Вплив на світову політику революційних подій 1848-1849 pp.

  • Тема 7. Колоніальна політика європейських країн кін. ΧVIII – пер. пол. XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході пер. пол. XIX ст. Англо-французькі протиріччя в Ірані поч. XIX ст. Стосунки Росії та Ірану.

  • Місія Жобера. Фінкенштейнський договір 1807 р.

  • Англо-французька дипломатична боротьба в Ірані в 1807-1811 pp. Місії Гардана і Джонса.

  • Початок російсько-іранської війни 1804-1813 pp. Гулістанський мир 1813 р.

  • Міжнародні відносини навколо ханств Середньої Азії

  • Міжнародні відносини навколо Афганістану

  • Англо-афганська війна 1832-1842 pp. і міжнародні відносини

  • Політика країн Заходу щодо Китаю. Нанкінський договір і початок загарбання Китаю. Політика Росії відносно Китаю

  • Причини і розв'язування першої опіумної війни 1838-1842 pp.

  • Нанкінський договір 1842 р.

  • Наслідки договорів Китаю з країнами Заходу

  • Російсько-китайські відносини на поч. XIX ст.

  • Кульджинський торговий договір 1851 р. між Росією і Китаєм

  • Тема 8. Міжнародні відносини 50-х- 60-х pp. XIX ст.

  • Переговори Миколи І з Англією щодо питання про розподіл Туреччини

  • Російсько-французькі чвари в Туреччині

  • Місія Меншикова в Туреччині

  • Контрманеври англійського посла в Костянтинополі

  • Позиція Пруссії в російсько-турецькому конфлікті

  • Оголошення Туреччиною війни Росії

  • Місія О. Ф. Орлова у Відні

  • "Чотири пункти" Наполеона III (18 липня 1854 р.)

  • Позиція Швеції

  • Таємні переговори Наполеона III з Олександром II про мир

  • Австрійський ультиматум Росії

  • Позиція Англії на конгресі

  • Міжнародні події навколо "польського" і "німецького" питань у 60-х pp. XIX ст. Утворення Австро-Угорщини

  • Відмова Англії від втручання у польські справи

  • Позиція Росії з питання об'єднання Німеччини

  • Створення Північнонімецького союзу

  • Міжнародні відносини під час об'єднання Італії.

  • Зближення Наполеона III з Олександром II

  • Угода між Францією і К. ді Кавуром у Пломб'срі (20 липня 1858 г.)

  • Війна Франції та Італії з Австрією (1859 р.)

  • Тема 9. Міжнародні відносини під час колоніальної політики країн Заходу і Росії в Азії та Америці у др. пол. XIX ст.

  • Політика західних держав і Росії щодо Японії, Кореї, Китаю

  • Політика Англії щодо Японії

  • Політика держав Заходу щодо Китаю в середині та другій половиш XIX ст.

  • Політика Росії щодо Китаю другої половини XIX ст.

  • Міжнародні відносини на Середньому Сході. Політика Роси щодо Середньої Азії

  • Завоювання Росії в Середній Азії

  • Англо-російська боротьба на Середньому Сході в 50-х – 70-х pp. XIX ст.

  • Тема 10. Міжнародні відносин 70-х pp. XIX ст. в Європі.

  • Позиція Австро-Угорщини

  • Франкфуртський мирний договір

  • Союз трьох імператорів 1873 р. Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Угода трьох імператорів

  • Франко-німецька військова тривога 1874-1875 pp.

  • Місія Радовиця і військова тривога 1875 р.

  • Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес

  • Тема 11. Міжнародні відносини та зовнішня політика США напр. XVIII – поч. XX ст.

  • "Друга" війна США за незалежність

  • Придбання США Великої Луїзіани у Франції

  • Початок експансіонізму США (кін. XVIII – поя. XIX ст.). Загарбницька політика США в Америці. "Доктрина Монро".

  • Розширення території США за рахунок захоплення земель у Мексики. Захоплення Флориди

  • Позиція США у південноамериканському питанні та "доктрина Монро"

  • Експансія США у 30-х pp. XIX ст.

  • Експансія США у 40-х pp. XIX ст.

  • Американо-мексиканська війна (1846-1848 pp.) і захоплення Каліфорнії США

  • Політика США в тихоокеанському регіоні пер. пол. XIX ст.

  • Ставлення провідних країн світу до громадянської війни в США

  • Інтервенція Англії, Франції та Іспанії в Мексиці

  • Громадянська війна в США і позиція Росії

  • Іспано-американська війна 1898 р.

  • Політика США в Тихоокеанському басейні сер. XIX – поч. XX ст.

  • Доктрина Хея ("відкритих дверей" у Китай)

  • Тема 12. Міжнародні відносини під час утворення Троїстого союзу

  • Костянтинопольський договір Росії з Туреччиною

  • Поновлення союзу "Трьох імператорів" (1881 р.)

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Підписання у Відні Троїстого Союзу (1882 р.).

  • Загострення протиріч між Францією та Італією. Укладення Троїстого союзу

  • Тема 13. Протиріччя Франції, Росії та Англії з Німеччиною. Створення франко-російського союзу

  • Крах Союзу трьох імператорів

  • Військова тривога в січні 1887 р.

  • "Договір перестраховки" 1887 р. і погіршення російсько-німецьких стосунків

  • Середземноморська Антанта

  • Лорд Солсбері та англійська політика "блискучої ізоляції"

  • Франко-російський союз (1891-1893 pp.). Гаазька конференція 1899 р.

  • Гаазька конференція

  • Новий курс німецької політики. "Пангерманізм". Англо-німецькнй морський та колоніальний антоганізми

  • Переговори про англо-німецький союз

  • Німецький військово-морський закон 1898 р.

  • Тема 14. Завершення боротьби за колоніальний поділ світу між провідними державами (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Закабалення Туреччини

  • Захоплення Англією Єгипту (1882 р.)

  • Росія і Близький Схід на початку 80-х pp. XIX ст.

  • Захоплення Францією Індокитаю. Початок загарбницької політики Японії у Східній Азії в 70-х – 80-х pp. XIX ст.

  • Міжнародні відносини під час колоніальних захоплень західних держав у Африці. Наслідки англо-бурської війни

  • Фашодський інцидент

  • Міжнародні наслідки південноафриканської кризи

  • Тема 15. Міжнародні відносини на Далекому Сході (кін. XIX – поч. XX ст.)

  • Союз Росії з Китаєм 1896 р.

  • Суперництво між провідними країнами світу на Далекому Сході

  • Подальше загострення далекосхідного питання. Англо- японський договір 1902 р.

  • Ставлення західноєвропейських країн та США до російсько- японської війни 1904-1905 pp. Портсмутський мир

  • Тема 16. Міжнародні відносини під час утворення Антанти

  • Англо-французька "сердечна" згода 1904 р.

  • Подальша військова співпраця Англії та Франції

  • Спроби Німеччини укласти російсько-німецький союз у 1904 р.

  • Марокканська криза 1905-1906 pp. Алхесираська конференція

  • Англо-російська угода 1907 р. та утворення Троїстої згоди

  • Тема 17. Міжнародні відносний напередодні та під час Першої світової війни (1914-1918 pp.)

  • Боснійська криза 1908-1909 pp.

  • Революція в Туреччині та міжнародні відносини

  • Потсдамська зустріч

  • Франко-німецький конфлікт у Марокко (Агадир)

  • Італо-турецька війна

  • Місія Р. Холдена

  • Подальше посилення англо-французької Антанти

  • Друга Балканська війна

  • Балканське питання в кін. 1913 – на поч. 1914 pp.

  • Міжнародні відносний на Далекому Сході (поч. XX ст. -1914 р.)

  • Міжнародні відносини на початку Першої світової війни. Світова політика під час війни. "21 вимога до Китаю"

  • США на початку Першої світової війни

  • Вступ у війну Туреччини

  • Угода Англії та Франції про розподіл Туреччини