Влітку 1831 р., коли для Польщі вже наближався час розв'язки, король Луї Філіпп і К. Пер'є зробили слабку спробу спонукати лорда Пальмерстона спільно, дипломатичним шляхом посприяти "припиненню кровопролиття". Ні король Луї Філіпп, ні К. Пір'є, ні Ш. Талейран, французький посол в Лондоні, через якого велися переговори з лордом Пальмерстоном, ні сам лорд Пальмерстон не вірили, по ці розмови ведуться всерйоз. Звичайно, з цього нічого не вийшло. До Миколи І західні держави звернутися не посміли. Зате Англія і Франція звернулися з протестом до К. Меттерніха з приводу того, що польський корпус Дверницького, який перейшов на австрійську територію, рятуючись від росіян, не тільки був роззброєний, але і його зброя була видана росіянам. К. Меттерніх ясно розумів, що подібним протестом обидві західні держави просто хочуть, нічим не жертвуючи, комусь продемонструвати своє співчуття Польщі. Він негайно відповів, що, по-перше, польська зброя належить королеві Польському, яким є Микола І, а не бунтівним його підданим; по-друге, хай поляки будуть вдячні, що він, К. Меттерніх, видав Миколі І тільки зброю, а не польських солдатів і офіцерів разом зі зброєю. На цьому й закінчилося "дипломатичне втручання" двох західних держав.
Після повторних штурмів б і 7 вересня Варшава капітулювала, і 8 вересня 1831 р. відбувся в'їзд генерала графа І. Ф. Паскевича-Єриванського в польську столицю. Все було скінчено.
Коли Луї Філіпп, відкриваючи 23 липня 1831 р. засідання палат, повідомив у тронній промові, що він зробив спробу організувати посередництво держав для припинення кровопролиття в Польщі і захисту польської нації, то вся Європа зрозуміла, що єдиною метою Луї Філіппа було саме отримати можливість вставити цю фразу у свою тронну промову. "Порядок панує у Варшаві", – заявив французький міністр закордонних справ Себастініані. Ця фраза порушила серед революційно налаштованих республіканців люте обурення. Справа дійшла до того, що бурхливі вуличні маніфестації в Парижі продовжувалися три дні (16-18 вересня). Але вони вже ні до чого привести не могли. Європа стояла перед новою ситуацією.
Бельгійська революція й великі держави
Одночасно з долею Польщі вирішувалася в 1830-1831 pp. і доля Бельгії. Для дипломатів монархічної Європи як французька Липнева революція, так і Серплева бельгійська були насильницьким попраниям актів Віденського конгресу 1815 р., які визнали единозаконною французькою династією династію Бурбонів і єдинозаконним для Бельгії урядом голландський уряд, очолювавшій голландським королем.
Бельгійська революція була новим викликом Священному союзу. Протягом усього вересня, жовтня, листопада 1830 р. Микола І, який ще не знав, що його чекає у Варшаві, проявляв кипучу енергію, закликав Австрію і Пруссію до свого роду хрестового походу проти бунтівних бельгійців. Але і тут цареві зовсім нічого не вдалося досягти. К. Меттерніх був згоден підтримати царя в його різких протестах проти вчиненого. Але про військовий виступ Австрії проти бельгійських революціонерів і мови бути не могло. З Ф. Вільгельмом III Микола 1 навіть не намагався серйозно говорити про Бельгію. Підбиваючи підсумки бурхливих 1830 і 1831 pp., Микола І змушений був визвати, що відтепер йому без щонайтіснішого об'єднання з Австрією і Пруссією не обійтися.
В Англії сам старий А. Веллінгтон вважав справу нідерландського короля в Бельгії безнадійно програною. Коли А. Веллінгтон звернувся до великих держав, запрошуючи їх направити представників до Лондона для вирішених "бельгійського питання", то головне, що він мав на увазі, не дати французам у тій або іншій формі захопити Бельгію. У Франції ліва опозиція проти Луї Фіпіппа на чолі з республіканцями вимагала приєднання Бельгії. У самій Бельгії мала місце думка на користь такого вирішення питання.
Луї Філіпп зробив боязку спробу висунути кандидатом на новий бельгійський престол свого сина, герцога Немурського. Але лорд Пальмерстон, вправно зманеврувавши, влаштував так, ніби він особисто нічого б проти цього не мав, а ось імператор Микола І, який ненавидить Луї Філіппа, протестуватиме. Ш. Талейрану, у той час французькому послу в Лондоні, було ясно, що лорд Пальмерстон ні за що не допустить царювання сина французького короля. Якщо так, то й самому Ш. Талейрану краще прикинутися, ніби він вірить, що вся справа в небажанні царя. Ш. Тапейран намагався, при визначенні Лондонською конференцією остаточних меж Бельгії, вигадать що-небудь для Франції. Але й це натрапило на наполегливий супротив лорда Пальмерстона.
На початку червня 1831 р. національним конгресом на бельгійський престол було обрано принца Леопольда Саксенкобурзького, на кандидатурі якого зійшлися всі держави. Ш. Талейран зажадав, щоб на французько-бельгійському кордоні були знищені всі фортеці, споруджені для захисту від Франції. Це йому вдалося провести. При визначенні кордону між Бельгією і Голландією Ш. Талейран опинився, на подив, досить доброзичливим до Голландії, і Бельгія отримала там дещо менше, ніж очікувала. Ця м'якість старого князя знайшла пояснення лише 100 років по тому, у 1934 р., коли голландський державний архів опублікував документи, які викривали Ш. Талейрана.
Він отримав на той час від голландського короля Вільгельма І хабар у 10 тисяч фунтів стерлінгів золотом.
Таким чином, якщо ще на початку XIX ст. монархічно-феодальна дипломатія проголошувала принцип втручання у внутрішні справи інших держав – для придушення революцій і гасло легітимізму – для відновлення скинутих династій, то нині ж. навпаки, буржуазна Англія і Липнева буржуазна монархія у Франції висунули принцип "невтручання" як засіб захисту своїх зовнішніх інтересів. Боротьба цих принципів являла собою характерну особливість міжнародних відносин в Європі та світі першої половини XIX ст.
Тема 6. Міжнародні відносини 30-х – 40-х pp. XIX ст.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спроба дипломатичного втручання Англії та Франції в польське питання“ на сторінці 1. Приємного читання.
