Франкфуртський мирний договір від 10 травня 1871 р. підтверджував ті основні умови, які були встановлені ще у версальських прелімінаріях від 26 лютого. Франція поступилася Німеччині Ельзасом і частиною Лотарингії, зобов'язувалася сплатити 5 млрд, контрибуції. Проте допомога пруссаків проти Паризької Комуни була куплена Л. Тьєром ціною погіршення умов сплати контрибуції та відстрочення виведення німецьких військ з французької території. Це був грабіжницький мир. І причини, які спонукали О. фон Бісмарка здійснити захоплення французької території, були такі.
Головною причиною анексії стали міркування стратегічного порядку. І О. фон Бісмарк, і Г. Мольтке були переконані, що війна 1870-1871 pp. не ліквідовує вікового антагонізму між Німеччиною і Францією. Будучи упевненими в неминучості нової війни з Францією, вони намагалися використати свою перемогу для забезпечення Німеччини найбільш вигідним стратегічним кордоном.
"Я не будую жодних ілюзій, – відверто пояснював О. фон Бісмарк французькому дипломатові через три місяці після підписання Франкфуртського миру. – 3 нашого боку було б абсурдом брати у вас Мец, який є французьким.
Я не хотів залишати його за Німеччиною. Ллє генеральный штаб запитав ме-не, чи можу я гарантувати, що Франція не стане брати реванш. Я відповів, що навпаки, я цілком переконаний, що ця війна є лише першою з тих, які вибухнуть між Німеччиною і Францією, і що за нею послідує ціла низка інших. Мені відповіли, що в такому разі Мец стане гласисом, за яким Франція може розмістити сто тисяч осіб. Ми повинні були його зберегти. Те ж саме я скажу і про Ельзас з Лотарингією: брати їх у вас було б помилкою, якби миру судилося бути міцним, оскільки ці провінції є для нас тягарем". – "Вони стануть на кшталт нової Польщі, – відповів француз, – Польщі з Францією, що стоїть за нею". – "Так", – погодився німецький канцлер.
Захоплення Ельзасу й Лотарингії, за умовами того часу, справді давало Німеччині серйозні стратегічні переваги. Поки французи володіли Ельзасом, вони могли звідти порівняно легко здійснити вторгнення в Південну Німеччину. Католицький південь був найвразливішим місцем тільки що створеної єдиної німецької держави. Його вірність імперській єдності увлялася тоді досить сумнівною. Після переходу Ельзасу до Німеччини французи виявлялися відкинутими за Вогези. Тепер між Францією і Німеччиною, окрім лінії Рейну, височів ще ланцюг Вогезьких гір, важкопрохідних для великої армії. Таким чином, Ельзас мав серйозне оборонне значення.
Навпаки, стратегічне значення Лотарингії було швидше наступальним. У Лотарингії німці здобували плацдарм, який наближав їх до Парижа і значно полегшував повторення "досвіду" 1870 р., – удару на Париж через так звану "вогезьку дірку", тобто рівнинний простір між Вогезами на півдні та Арденами на півночі. Стратегічним ключем до нього була фортеця Мец, яка тепер опинилася в руках Німеччини.
Один із сучасників у той час писав, що якщо французький шовінізм поки дотримувався старого державного порядку, знаходив відоме матеріальне виправдання в тому, що з 1815 р. столиця Франції – Париж, а тим самим і сама Франція ставала після небагатьох програних битв беззахисною, то яку багату їжу отримає цей шовінізм, як тільки кордон пройде на сході біля Вогезів, а на півночі біля Меца?
За умовами прелімінарного договору від 26 лютого 1871 р., багаті рудою райони Лотарингії, розташовані на захід від Тіонвіля, залишилися за Францією. Під час переговорів про остаточний мирний договір О. фон Бісмарк, враховуючи значення рудних багатств, запропонував французам такий обмін: Німеччина погодиться на виправлення межі біля Бельфора, якого зі стратегічних міркувань, надзвичайно добивалися французи, а за це вони поступляться Німеччині рудним басейном на захід від Тіонвіля. Спочатку він дістав відмову. Цікаво, що О. фон Бісмарк, який нещадно торгувався про терміни сплати кожного мільярда, поставився до цієї відмови спокійно. "У разі потреби, – писав він, – я краще відмовлюся від розширення нашого кордону, ніж зірву через це всю угоду".
Незабаром, втім, французи передумали, і обмін відбувся. Франція отримала виправлення кордону біля Бельфора і віддала Німеччині залізорудний район. Весь цей епізод показує, що рудні багатства Лотарингії враховувалися при укладенні миру. Але він же свідчить, що вирішальну роль відігравали не вони, а міркування стратегічного порядку. Це й не дивно: потрібно тільки пригадати, що в 1871 р. лотаринзька руда ще не мала свого нинішнього значення. Вона набула його тільки в кінці 70-х pp., після відкриття рентабельного способу перероблення руд, багатих фосфором.
О. фон Бісмарку було цілком ясно, що анексія французької території ще більше ускладнить франко-німецькі відносини. Об'єктивна обстановка, що створилася, примусила його вирішувати наступне політичне завдання – поклопотатися про створення максимально вигідного театру для майбутньої війни. О. фон Бісмарк вирішив питання саме в останньому сенсі.
Звичайно, не анексія двох провінцій породила франко-німецький антагонізм. І до цієї анексії найрізноманітніші французькі уряди віками боролися проти німецької національної єдності. Після того як у 1871 р. ця єдність була досягнута, буржуазна Франція мріяла б про послаблення Німеччини і в тому випадку, якщо б Ельзас і Лотарингія залишилися французькими. Але анексія додала руху за реванш певну оборонну видимість, а разом з нею дала йому таку силу всередині Франції, якої б він без цього ніколи не досяг.
Франкфуртський мир був актом великого історичного значення – в ньому були закладені перші зерна війни 1914-1918 pp. На самому початку війни науковцями вже був зроблений якнайглибший аналіз її наслідків. У ньому підкреслювалося, що військова верхівка, професура, бюргерство і трактирні політики стверджують, що захоплення Пруссією Ельзасу і Лотарингії є засобом назавжди захистити Німеччину від війни з Францією. Навпаки – надійний спосіб перетворити цю війну на європейську інституцію. Це дійсно найкращий засіб увічнити в оновленій Німеччині військовий деспотизм як необхідну умову панування над "західною" Польщею – Ельзасом і Лотарингією. Це безпомилковий спосіб перетворити майбутній мир на просте перемир'я до тих пір, поки Франція не зміцніє настільки, щоб вимагати територію, яку відняли у неї, назад. Той, хто не зовсім ще оглушений нинішнім галасом або не зацікавлений у тому, щоб приголомшувати німецький народ, повинен зрозуміти, що війна 1870 р. так само неминуче здатна викликати війну між Росією і Німеччиною, як війна 1866 р. була здатна викликати війну 1870 р.
Франко-прусська війна завершила цілу низку глибоких змін у політичному становищі Європи. Пруссія розгромила Французьку імперію, усунувши в її особі останню велику перепону до об'єднання Німеччини. Здійснилося національне об'єднання Німеччини, хоч і без німецьких областей Австрії. Закінчилося об'єднання Італії, втім, без Трієсту і Трієнту. Раніше східними сусідами Франції були безсилі дрібні держави, а західним сусідом Росії була порівняно невелика Пруссії, до того ж поглинена безперервним суперництвом з Австрією. Тепер біля кордонів Росії і Франції виникла могутня держава – Німецька імперія, яка набула вирішального впливу на континенті Європи. У її особі перед Англією виник новий, найнебезпечніший суперник.
Для Франції становище змінилося не тільки на східній, але й на південно-східній її межі. І тут після воєн 1859-1871 pp. замість восьми дрібних італійських держав, Франція опинилася в сусідстві з об'єднаним королівством під назвою Італія. Схожих змін зазнала і Австро-Угорщина.
Словом, раніше між великими державами континенту був рихлий прошарок із слабких, дрібних держав. То був свого роду буфер, що дещо пом'якшував поштовхи при зіткненні великих держав. Тепер території цих держав впритул наблизилися одна до одної. Тому міжнародне становище стало більш напруженим. Притому така напруженість не була тимчасовим явищем: вона стала невід'ємною властивістю нових міжнародних відносин. Таким чином, Франкфуртський мир 1871 р., що відобразив поразку Франції і висунення Німеччини в Європі на перший план, призвів до Першої світової війни 1914- 1918 pp., а Перша світова війна призвела до Версальського договору 1919 р., що відобразив поразку Німеччини і початок панівного становища Антанти в Європі і поза її межами.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Франкфуртський мирний договір“ на сторінці 1. Приємного читання.
