Приєднання до США Великої Луїзіани і Західної Флориди викликало незадоволення Англії. Але особливо гострі зіткнення з Англією відбулися в США щодо питання про свободу морів. Шсля Трафальгарської перемоги над франко-іспанським флотом першість на морях перейшла до Англії. Відносини США з Англією залишалися натягнутими, і справа навіть дійшла до війни. Правлячі кола США зробили спробу захопити Канаду. У 1812 р., не оголошуючи війни, збройні сили США вторгайся до Канади з метою її захоплення.
Війна США з Англією в 1812-1814 pp. була викликана агресивними діями обох сторін. Англія захоплювала американські судна. 6 тисяч затриманих американських моряків, яких англійці примусили служити на англійських суднах, а буржуазія США прагнула скористатися скрутним становищем Англії у зв'язку з успіхами французьких військ у Європі для анексії Канади. "Я горю нетерпінням не тільки приєднати Флориду на Півдні, але й Канаду на Півночі нашої держави", – заявив Фелікс Гранді, один із членів палати представників. Член палати представників Гарпер напередодні англо-американської війни 1812-1814 pp. заявив, що творець світу визначив нашим кордоном на півдні – Мексиканську затоку, а на півночі – зону вічного холоду.
Обгрунтування для захоплень висувалися різні, що іноді взаємно виключали одне одне. Якщо одним американським експансіоністам було "вкрай необхідно" приєднати землі сусідніх держав нібито для поширеннях на них дії "американської свободи", то рабовласники головним завданням вважали введення на нових територіях рабства. Проте деякі відомі американські діячі розкривали справжні, загарбницькі цілі зовнішньої політики США. Голова палати представників США Генрі Клей відгукнувся про прагнення до захоплення Канади таким чином: "Ми замишляємо вторгнення на іноземну територію, на яку ... не маемо ніякого права, крім того, яку можна отримати завоюванням. Це повинна бути війна на суші, здійснена з метою отримати відшкодування за збитки, понесені на морі ... Ми воюємо з Канадою тому, що вона вважається беззахисною, принаймні настільки, що її легко завоювати". "Так, завоювання Канади, – а іноді, хоч і рідше, здалеку і скоса поглядають і на Нову Шотландію".
Канадців представляють "готовими до повстання, такими, що мріють звільнитися від тиранічного уряду і прагнуть насолодитися благами волі під дбайливою рукою Сполучених Штатів". Канадцям живеться не гірше, а то і краще, ніж мешканцям США, і вони зовсім не зацікавлені у приєднанні до них. Завоювати Канаду нелегко, стверджував Г. Клей. Він також говорив: "Почекаємо повернення миру до Європи, і тоді, якщо нам знадобиться Канада її можна буде, не сумніваюся, купити менш ніж за чверть тієї суми, якої тепер коштуватиме її завоювання".
На час початку війни між США і Англією міжнародна обстановка складалася сприятливо для Англії. Н. Бонапарт 1812 р. потерпів поразку в Росії; могутність французької буржуазної імперії була зломлена, і Англія змогла тепер направити до Північної Америки значні сили.
Військові дії американців проти англійців в 1812-1814 pp. були вкрай неуспішними. Американські війська терпіли одну за одною поразки. У 1814 р. 3-тисячний англійський загін висадився на узбережжі США і після невеликої сутички взяв Вашингтон. На морі війна теж була вельми невдалою для США. Американцям вдалося отримати тільки одну велику перемогу над англійцями – під Новим Орлеаном. У ході війни 1812-1814 pp. англійці висадили війська в Пенсаколі. Але 1814 р. генерал армії США Ендру Джексон, зібравши міцну міліцію, удерся до Флориди. За підтримки міліції він захопив цей пункт 8 січня 1815 р. Ця єдина велика перемога дісталася американцям уже після підписання миру, звістка про який ще не дійшла до Е. Джексона на той час.
Незабаром після початку війни Росія, займаючи дружню стосовно США позицію, запропонувала воюючим сторонам своє посередництво. Медісон, президент США, погодився його прийняти, але Англія відхилила російську пропозицію. Влітку 1813 р. Кестльрі, англійський міністр закордонних справ, запропонував почати безпосередні переговори представників воюючих сторін. Переговори відбулися в м. Генті, де 24 грудня 1814 р. і був підписаний мирний договір. Англійці були вимушені знову визнати незалежність США. В історію США ця війна увійшла під назвою "Друга війна за незалежність".
Надалі буржуазія північно-східних промислових штатів хотіла примусити англійців відмовитися від спільного володіння Орегоном і вимагала активної політики на Далекому Сході. Область Орегон тягнулася від Скелястих гір до Тихого океану між 42° і 54° 40' п. ш. Ще на початку XIX в. частина узбережжя Орегону належала Росії. Потім Орегон перебував в спільному володінні Англії і США. З 30-х pp. зацікавленість американських експансіоністів до Орегону, де були великі лісові масиви, посилилась. Вони почали кампанію з претензіями за приєднання всього Орегону до 54° 40' п. ш. до США. Заселення Орегону американськими поселенцями відбувалося на той час ду-же бурхливо. США почали рішуче вимагати, щоб Англія відмовилася від сво-їх прав на Орегон. 1846 р. виник гострий конфлікт між США і Англією з пи-тання про Орегон. У червні 1846 р. було укладено договір про розділ спірної області між США і Англією. До США відходила територія на південь від 49° п. ш., за винятком острова Ванкувер, який був включений до складу британської Колумбії. Англія була вимушена відмовитися від домагань на Орегон.
1850 р. США уклали з Англією угоду про контроль над майбутнім каналом через територію Центральної Америки.
Взаємовідносини Франції зі Сполученими Штатами Америки кін. ХVIII – поч. XIX ст.
США деякою мірою виявилися втягнутими в ті бурхливі події, які потрясли Європу в кінці XVIII ст. і на початку XIX ст. Договір, який США уклали з Англією, викликав велику незадоволеність у Франції. Була й інша причина напружених відносин між Францією і США на початку 90-х pp. XVIII ст.
Американські купці, скориставшись війною, що розпочалася 1793 р. між Англією і Францією, стали швидко захоплювати в свої руки торгівлю Франції з її вест-індськими колоніями і торгівлю Англії і Франції з іншими країнами. Американські кораблі з Нью-Йорка, а потім з Бостона й інших портів стали з'являтися в Китаї. Наскільки великих масштабів набула зовнішня торгівля США, видно з того, що ще 1790 р. в один тільки Кронштадтський порт прийшли з Америки 22 кораблі. У той же період зав'язувалися торговельні зв'язки Росії з Америкою через Тихий океан.
У січні 1795 р. у Франції дізналися про зміст договору Д. Джея і французький уряд, незадоволений англофільською політикою США, відкликав свого посла із США. У відповідь на це і США в листопаді 1795 р. відкликали свого посла Джемса Монро з Франції. Призначений у Францію новий посол США – федераліст, відомий своїми симпатіями до Англії, Чарлз К. Пінкні не був прийнятий, і йому довелося залишити Париж. У цей же час уряд Директорії видав ряд указів, спрямованих проти американської торгівлі. 1797 р. Конгрес, бажаючи підсилити шанси Ч. Пінкні на визнання його у Франції, призначив на допомогу йому ще двох членів дипломатичної місії – республіканця Елбріджа Джері і федераліста Джона Маршала. У жовтні того ж року всі троє зусірілися в Парижі.
18 жовтня 1797 р. до Ч. Пінкні з'явився хтось, що назвався паном X. Не вдаючись до подальших подробиць про себе, він повідомив, що діє від імені міністра закордонних справ Ш. Талейрана і що той висуває наступні три умови визнання американських послів. По-перше, деякі різкі випади проти Франції в президентському посланні Джона Адамса конгресу повинні дезавуювати. По-друге, США повинні надати Франції займ, розмір якого поки не визначався. По-третє, і це, мабуть, в даній ситуації було головним, Ш. Талейран вимагав особисто для себе 250 тисяч доларів. В ході подальших переговорів пана X підтримали ще двоє агентів Ш. Талейрана, які відрекомендувалися буквами як панове У і Z. Конгрес відкинув вимоги таємничих посередників, що діяли за дорученням Ш. Талейрана, і опублікував донесення Ч. Пінкні про цей випадок. Після цього посольська комісія була відізвана з Франції.
Відносини між США і Францією загострювалися все більше, головним чином через численні випадки захоплення американських торгових судів французькими під приводом наявності "військової контрабанди". У 1798-1801 pp. між США і Францією без оголошення війни відбувалися військові дії на морі. Конгрес наказав воєнним судам і озброєним купецьким кораблям атакувати і захоплювати озброєні французькі судна в західній частині Атлантики та у Карібському морі.
Договір 1778 р. з Францією фактично не дотримувався з 1793 р., коли Франція оголосила війну Англії, а США не виконали своїх зобов'язань як союзника в мирі й війні. США заклали нові військові кораблі, заснували морське міністерство, створили "тимчасову" армію в 10 тис. осіб, на додаток до регулярної. Д. Вашингтона, який пішов у відставку, відкликали, щоб покласти на нього командування військовими силами. У війні на морі з 1798 по 1801 р. взяло участь з боку США більше 50 військових кораблів і близько тисячі "прайваторів" – озброєних комерційних суден, які захоплювали французькі торговельні кораблі.
Проте морська війна між США і Францією не розгорнулася повною мірою. Англія достатньо зв'язувала руки Франції, і США могли вести широкі торговельні операції в Європі і на Сході. Коли ж у Європі з'явилися російські війська на чолі з О. В. Суворовим, то для Франції зникла всяка можливість війни проти США. 30 вересня 1800 р. було відновлено дипломатичне представництво США у Франції.
Під час неоголошеної війни на морі проти Франції сухопутна армія США, значно посилена на той час, так і не була задіяна. Проте заступник головнокомандувача Гамільтон, що знаходився у контакті з південноамериканським революційним діячем Мірандою, склав грандіозний план воєнних дій для захоплення земель, що належали тоді Іспанії – Луїзіани, Західної і Східної Флориди. Таким чином, ще в останні роки XVIII ст. існував план нападу США на Іспанію для захоплення Луїзіани і Флориди. Ця обставина важлива для розуміння того, як відбулося "приєднання" цих обширних областей до США.
Придбання США Великої Луїзіани у Франції
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Друга" війна США за незалежність“ на сторінці 1. Приємного читання.
