Відтепер війна була, по суті справи, програна. З висадкою союзних військ у Криму з наступальної вона ставала чисто оборонною. Ще доти, як висадка була фактично здійснена, Наполеон Ш наказав сформулювати "чотири пункти", повідомити їх Австрії, Пруссії і, звичайно, Англію – і потім від імені чотирьох держав пред'явити їх Миколі І. Пункти були прийняті Англією і Австрією. Але прусський король довго не хотів брати участі в цьому ворожому виступі всіх великих держав проти царя. Коли ж він дізнався, що Австрія почала поступово займати своїми військами ті частини Молдавії і Валахії, що звільнялися російською армією, яка виводилася з них, Ф. Вільгельм IV раптово відчув розкаяння і переметнувся на сторону царя, оголосивши, що розриває підписану з Австрією 20 квітня угоду. Тоді на нього знову натиснули з Парижа і Лондона, і король, хоч і не підписав "чотирьох пунктів", погодився не протестувати проти того, що мовилося в них про Пруссію. Нота була відправлена до Петербурга. Ось ці пункти, сформульовані остаточно 18 лилия 1854 г.: "1) Дунайські князівства поступають під загальний протекторат Франції, Англії, Австрії, Росії і Пруссії, причому тимчасово скуповуються австрійськими військами; 2) всі ці п'ять держав оголошуються колективно покровителями всіх християнських підданих султана; 3) ці ж п'ять держав отримують колективно верховний нагляд і контроль над гирлами Дунаю; 4) договір держав з Туреччиною про прохід суден через Босфор і Дарданелли, укладений в 1841 р., повинен бути корінним чином переглянутий".
Цар отримав "чотири пункти", але відповіді не давав. Термін йому не був визначений. Наполеон ПІ і Англія вирішили перевести армію з Варни до Криму і з того часу до певної міри послабили свій вирішальний вплив на Австрію. У Відні скаржилися, що відвізши свої сили до Криму, союзники залишають Австрію віч-на-віч із грізним російським сусідом. У Австрії продовжували боятися Росії, не зважаючи ні на що. Там вважали, що Росію можна розбити, але не можна її послабити на тривалий час. Горе тим сусідам, які спокусяться її тимчасовою слабкістю.
Восени 1854 р. почалися кровопролитні битви на річці Апьмі, біля Балаклави, під Інкерманом, перші бомбардування Севастополя. Дипломатія не працювала. Союзники зі стурбованістю стежили за несподівано тривалою облогою Севастополя.
Розпочалися листопадові шторми, хвороби, колосальна смертністю в таборі союзників. У Відні російським послом був вже не Мейендорф, а Горчаков О. Μ. І граф Буоль, у міру зростання лих, які французам і англійцям доводилося взимку випробовувати під Севастополем, ставав усе більш дружнім і сердечнішим до О. Μ. Горчакова. Раптова звістка про смерть Миколи І у лютому 1855 р. ненадовго пожвавила надії на мир. Франц Йосип І і граф Буоль отримали дуже дивну і неприємну звістку з Парижа, яка їх збентежила. Виявилось, що як тільки Наполеон ПІ отримав звістку про смерть Миколи І, він негайно ж запросив до палацу саксонського посланника фон Зеєбаха, одруженого на дочці російського канцлера К. В. Нессельроде, і висловив своє співчуття для передання новому цареві – Олександру П. У Петербурзі, звичайно, вхопилися за це. Через посередництво того ж фон Зеєбаха негайно було доведено до відома Наполеона III лист К. В. Нессельроде до Зеєбааха, в якому К. В. Нессельроде передавав подяку Олександра II Наполеонові III і тут же висловлювався про те, що Росії і Франції рішуче нема через що воювати і що мир настане того ж дня, коли цього забажає Наполеон IIІ.
Все ці несподівані і неприйнятні в дипломатичному вжитку воюючих країн люб'язності, здавалося, відкривали прірву перед Австрією, та й перед Пруссією. Там уже давно з занепокоєнням говорили, що страшніше за все для держав Центральної Європи можливий у майбутньому союз між Французькою і Російською імперіями.
Що буде, якщо обидва імператори, як давно радив О. Ф. Орлов, примиряться і потім удвох роздеруть Австрію на частини? А тут наздогнало й інше повідомлення, ніби Наполеон ПІ, збентеженийй героїчною обороною Севастополя, подумує зняти облогу міста. Насправді, як потім з'ясувалося, у французького імператора був момент, коли він дійсно почав вагатися в кінцевому успіху облоги.
Але тут допомогло йому несподіване повідомлення, що разом вдихнуло і нього нову бадьорість. Річ у тому, що не тільки при петербурзькому дворі і у великосвітських салонах столиці зі злочинною легковажністю базікали при кому завгодно про відчайдушне становище Севастополя, про страхітливі донесення головнокомандувачів: спочатку Меншикова, потім М. Д. Горчакова. Навіть сам Микола І був украй необережний і перед своєю загадковою смертю часто падав духом і схильний був відверто ділитися своїм жалем і тривогами і з прусським послом фон Роховим, і з прусським військовим аташе графом Мюнстером, яких продовжував вважати кращими друзями.
Граф Мюнстер писав про все, що чув у Зимовому палаці та інших палацах Петербургу, своєму другу генералові Леопольду фон Герлаху, улюбленцю короля Ф. Вільгельма IV. Але за Герлахом шпигував інший улюбленець короля, перший міністр Пруссії Мантейфель, а його таємний агент Техен акуратно викрадав з письмового столу Герлаха ці листи. Проте Техен, незадоволений дуже скромною винагородою, що отримував від Мантейфеля, вирішив підшукати ще й іншого покупця: такого, і притому незрівнянно щедрішого, він знайшов у особі маркіза де Мустьє, французького посла в Берліні. Все це з'ясувалося лише через багато часу потому.
Якимось чином французький імператор, на свою радість, дізнався, як безнадійно дивиться головнокомандувач М. Д. Горчаков на перспективи оборони, наскільки мало новий цар сподівається відстояти фортецю, як, власно, йде справа з постачанням російських військ боєприпасами і т. і. Зважаючи на все це, всякі спроби укласти мир до падіння Севастополя були припинені: вирішено було з подвоєною силою добиватися здачі Севастополя.
27 серпня (8 вересня) 1855 р. Севастополь був узятий. Знову поновилася велика дипломатична гра. Росія не укладала миру, а переговори у Відні велися на конференції послів, у якій брав участь і О. М. Горчаков, російський посол у Австрії. Але справа не рухалася з мертвої точки.
Лорд Пальмерстон, який став на початку лютого 1855 р. вже першим міністром Англії, зовсім не був зацікавлений у тому, щоб війна скінчилася негайно після взяття Севастополя. В Англії і у всьому світі лорда Пальмерстона взагалі вважали одним з головних винуватців довгої, кровопролитної, руйнівної війни. Запити в парламенті і матеріали розслідування, проведеного парламентською комісією Робака, з'ясували немало упущень у матеріальній частині англійської армії під Севастополем. Особливих лаврів під час облоги англійці собі не здобули. Узяли Севастополь не вони, а французи. Словом, лорд Пальмерстон вважав, що тільки після падіння Севастополя і потрібно розгорнути велику війну. Це для нього означало, по-перше, що необхідно привернути нових союзників; по-друге, що слід заохотити французького імператора до посилення своєї армії шляхом нових і нових наборів. Тільки тоді можна буде "поставити Росію на коліна" і здобути для Англії плоди цих нових французьких перемог.
А що у Відні засідає конференція послів, яка ніяк не може домовитися щодо "чотирьох пунктів", це, з погляду лорда Пальмерстона, навіть добре: завзятість російської дипломатії веде до продовження війни на невизначений термін, що дасть можливість британському прем'єрові здійснити свою програму відторгнення від Росії низки територій. У перший час після падіння Севастополя йому здавалося, що все йде чудово. І Наполеон III також думав не про мир і вів переговори зі шведським королем Оскаром І про вступ Швеції у війну проти Росії.
Позиція Швеції
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Чотири пункти" Наполеона III (18 липня 1854 р.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
