До колоніальних захоплень з боку Англії європейські держави панували в Африці лише в Капській області (англійці) і в Алжирі (французи). Внутрішні області Африки довго залишалися не дослідженими, і колоніальні загарбники туди не проникали. Захоплення Єгипту Англією і Тунісу Францією слугували поштовхом до боротьби між капіталістичними хижаками за загальний поділ ще не поділених районів Центральної та Західної Африки. Англо-французьке суперництво за поділ Африки було головним упродовж 80-х – 90-х pp. XIX ст.
Услід за ними до Африки направилися німецькі, бельгійські, португальські та італійські загарбники.
Початок німецької експансії в Африці
Із зростанням могутності Німеччини з боку торговельних судноплавних фірм Гамбурга і Бремена до уряду все частіше стали висуватися вимоги про необхідність придбання Німеччиною колоній. Міжнародні відносини, що до того ж склалися в 80-х pp., спонукали О. фон Бісмарка до захоплення колоній. Цьому сприяли і суперечності, що загострилися, між великими державами за колонії.
У 1882 р. агент бременського купця Людеріца висадився в бухті Ангра- Пекена на південно-західному узбережжі Африки. За 200 застарілих рушниць і 2 тисячі марок він купив у вождя місцевого племені готтентотів значну територію. Людеріц звернувся до О. фон Бісмарка з проханням узяти під захист держави куплену ним територію на південно-західному узбережжі Африки. Той не забарився послати до Африки чиновників і війська. Одночасно О. фон Бісмарк звернувся із запитом до Міністерства закордонних справ Англії про ставлення її до здійсненої Німеччиною акції. Англія не змогла обгрунтувати за міжнародним правом свої права на ці території, і О. фон Бісмарк 24 квітня 1884 р. проголосив протекторат Німеччини над Ангра-Пекеною і прилеглою до неї територією. Так з'явилася на карті світу перша німецька колонія – Німецька Південно-Західна Африка.
Поставлені перед фактом, Англія та інші держави примирилися, а це, у свою чергу, підбадьорило німецьких колоніальних загарбників. Вони різними шляхами, у тому числі й кривавими розправами над місцевим населенням, значно розширили свої володіння в Південно-Західній Африці. У 1884-1885 pp. подібним шляхом заснували свої колонії в Камеруні, Того і в Німецькій Східній Африці. У подальшому Німеччина заволоділа північною частиною острова Нова Гвінея і довколишніми Маршаловими островами.
Експансія європейських держав у Центральній Африці. Захоплення Конго (1879-1884 pp.)
Боротьба великих держав за поділ Африки не обмежилася північною частиною материка. Ще 1876 р. бельгійський король Леопольд II, великий підприємець і ділок, створив під своїм головуванням так звану Міжнародну асоціацію для дослідження і цивілізації Африки. Виражене в цьому найменуванні і в публічних деклараціях філантропічне і наукове завдання Асоціації була не більш як ширмою. Справжньою метою Асоціації було захоплення басейну річки Конго. Леопольд залучив до себе на службу знаменитого дослідника цих областей американця Стенлі. 1879 р. Стенлі на чолі експедиції знову відправився в басейн Конго. Він заснував там низку опорних пунктів і уклав близько 400 договорів з тубільними вождями. Ця діяльність колонізаторів тривала до літа 1884 р., коли велика частина басейну Конго опинилася під контролем Леопольда II і його Асоціації.
Проте в Леопольда II і Стенлі в Конго знайшлися суперники. Французький уряд теж вирішив накласти руку на багатства Центральної Африки. На Нижнє Конго була надіслана експедиція на чопі з морським офіцером де Браза, який заснував там низку французьких укріплених фортів.
Побачивши, що Франція і Бельгія близькі до того, щоб захопити все Конго, англійський уряд на початку 1884 р. уклав договір з Португалією, за яким визнавало її "права" на гирло Конго. Мета цієї операції була зрозумілою. Англія передавала гирло Конго, головну торгову артерію Центральної Африки, в руки держави, яка ще з XVII ст. була її супутником.
У цей час у Франції до влади повторно прийшов Жуль Феррі, який вже здійснив захоплення Тунісу. Він заявив протест проти англо-португальського договору. Англо-французькі суперечності перекидалися, таким чином, і на Центральну Африку. О. фон Бісмарк не забув використати сприятливий випадок, щоб ще більше розпалити це суперництво. До того ж у нього самого виник гострий конфлікт з Англією. Зважаючи на все це, О. фон Бісмарк приєднався до протесту Феррі.
Під тиском Франції і Німеччини Англія і Португалія були вимушені анулювати свій договір щодо гирл річки Конго. Вони погодилися передати питання про Конго міжнародній конференції. Остання відкрилася в Берліні в листопаді 1884 р. і отримала назву Африканської конференції. Німеччина і Франція спільно підтримали претензії короля Леопольда П. У лютому 1885 р. Берлінська конференція закінчилася підписанням угоди. Вона встановлювала кордони території, що відходили до Міжнародної асоціації Леопольда II, яка відтепер отримувала визнання держав. Незабаром вона була перейменована в "Незалежну державу Конго", пов'язану з Бельгією особистою унією, тобто спільним королем.
Проте після цього суперечності між Англією і Францією не припинились, а продовжувалися далі, затягнувшись до кінця 90-х pp. XIX ст. в іншій, західній, частині Африки через поділ територій у басейні р. Нігер. Тоді ж, у 80-і – 90-і pp., Франція розповсюдила свої володіння на сусідню з Алжиром пустелю Сахару. 1886 р. Франція захопила о. Мадагаскар. На кінець XIX ст. у боротьбі з колоніальними загарбниками відстояла свою незалежність Ефіопія (Абіссінія). У 1895 р. на неї напала Італія, але в 1896 р. потерпіла поразку.
Фашодський інцидент
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародні відносини під час колоніальних захоплень західних держав у Африці. Наслідки англо-бурської війни“ на сторінці 1. Приємного читання.
