Микола І раніше за багатьох інших представників реакції зрозумів, що на паризьких барикадах у червневі дні 1848 р. була придушена не тільки французька, але і всеевропейская революція і що небезпека минула. З цього часу, а особливо з пізньої осені 1848 р., поновлюється втручання Миколи І як у австрійські, так і в прусські справи.
Він лає поза очі свого шуряка Ф. Вільгельма IV і раздратовано "радить" йому в очі швидше ліквідувати сліди малодушшя, тобто конституцію, вирвану в короля прусською революцією в березні 1848 р.
У м'якших тонах він дає такі ж поради 18-річному Францу Йосипу І, який вступив на австрійський престол 2 грудня 1848 р. після зречення його дядька імператора Фердинанда. Франц Йосип І, безпорадний без підтримки Миколи І, з рабською покірністю вислуховував поради царя. А Микола І був украй задоволений і цією слухняністю, й тим, що фактичним диктатором Австрії, дійсним наступником К. Меттерніха став князь Фелікс фон Шварценберг, у якому Микола І довгий час бачив лише нібито свого генерал-губернатора, посадженого у Відні для виконання петербурзьких "порад".
Але Микола І помилився й у Ф. фон Шварценбергу, і у Францу Йосипу І. Перший його полонив тим, що за його наполяганням був розстріляний схоплений у Відні делегат Франкфуртського парламенту Роберт Блюм. Але Микола І не розгледів у ньому дипломата, який зробить все від нього залежне, щоб перешкодити цареві у всіх його східних планах, ледве тільки позбудеться остаточно страху перед революцією. Цар не розгледів і у Францу Йосипу I дуже самостійної, самолюбної і наполегливої молодої людини, яка підкоряється лише тому, що боїться революції, але надалі не відмовиться від боротьби проти Миколи І на Сході.
За цей період цар двічі, в 1849 і в 1850 pp., втрутився у справи Центральної Європи – і обидва рази на користь Австрії. Внаслідок цього втручання Австрія отримала рішучу перемогу на двох найбільш важливих для неї фронтах.
Придушення угорського повстання 1849 р.
Перше втручання Миколи було і дипломатичним, і воєнним. Воно відбулося 1849 р. у зв'язку з угорським повстанням. Втручання царя у справу придушення угорського повстання було обумовлене перш за все побоюваннями за спокій у Польщі у випадку, якби Угорщина стала міцною незалежною державою. Існування держави, якою б керував революціонер Л. Кошут, вважалося також загрозою впливу царської Росії на Балканському півострові. Нарешті, перемога всеєвропейської реакції була б неповною, якби існувала революційна Угорщина. Микола І вирішив виступити лише в самому кінці весни 1849 р., саме тоді, коли австрійські генерали потерпіли низку найганебніших поразок.
Генерал І. Ф. Паськевич, намісник Царства Польського, узяв на себе верховне керівництво цією інтервенцією. Австрійська імперія після приборкання Угорщини могла вважати себе врятованою. Зате серед усіх підданих Франца Йосипа І не було відтепер лютіших ворогів Росії, ніж угорці. З цієї миті габсбурзькая держава стояла міцно на ногах і своє "політичне одужання" вона незабаром використала проти тієї ж Росії. Цар зрозумів свою політичну помилку досить пізно – тільки 1854 р., коли цілком ясно стала позначатися ворожа позиція Австрії і вже нічого не можна було виправити.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Микола І і подальші події в Європі 1848-1849 pp.“ на сторінці 1. Приємного читання.
