На конгресі, який розпочався в Троппау 20 жовтня 1820 р. і закінчився в Лайбаху 12 травня 1821 р., К. Меттерніху вдалося подолати вплив І. Каподістріх. К. Меттерніху допомогли дві обставини. По-перше, сам конгрес у Троппау зібрався внаслідок низки повстань, що відбулися 1820 р. у Неаполі, Іспанії і П'ємонті. По-друге, на щастя К. Меттерніха, тільки очільники й дипломати з'їхалися в Троппау, як туди прийшли вісті про так звану "семенівську історію", що відбулася в жовтні 1820 р., тобто про демонстративні виступи солдат Семенівського гвардійського полку в Петербурзі проти мерзотного ката й мучителя полковника Шварца, який мордував солдатів. К. Меттерніху вдалося отримати відомості про цю подію раніше, ніж доїхав до Олександра І посланий до нього кур'єром П. Я. Чаадаев. К. Меттерніх представив цю справу Олександру І так, що і в Росії вже починається щось подібне до іспанських і неаполітанських подій. Все це спонукало Олександра І відмовитися від якого б то не було дипломатичного втручання в грецькі справи. Відтепер керівником російського Міністерства закордонних справ, швидше верховним начальником у канцелярських справах міністерства, залишився один К. В. Нессельроде, вірний слуга К. Меттерніха.
Останній був дуже задоволений зміною в Олександрі І, але він йому не довіряв. Про всяк випадок там же, в Троппау, К. Меттерніх постарався змовитися з англійським представником Стюартом і влаштував так, що ворожа позиція Англії щодо втручання Росії в грецькі справи негайно стала відомою Олександрові 1. Лорд Р. Каслрі наказав Стюарту рішуче відхилити всяку участь Англії в наміченій Троппау-Лайбахським конгресом інтервенції Священного союзу в Неаполі та П'ємонті, але вітати направлення туди австрійських військ. Що ж до Греції, то лорд Р. Каслрі, не менше ніж К. Меттерніх, боявся мінливої вдачі Олександра І. 21 липня 1821 р. він писав до Петербурга своєму представникові для повідомлення Олександру І: "Греки утворюють розгалуження того організованого духу обурення, який систематично пропагується в Європі та який виявляється вибухом усюди, де слабшає з будь-якої причини рука правлячої влади".
Сам Олександр І твердо вирішив остаточно відійти від греків. К. Меттерніх торжествував. Австрійська інтервенція придушила революцію в Неаполі і в П'ємонті. Греки були кинуті напризволяще та як і раніше знаходилися під владою турецького султана. Залишалися ще вогнища національно-визвольного руху в Південній Америці та ще не був відновлений абсолютизм в Іспанії. Але і в цьому напрямі перед Священним союзом розгорталися найбільш райдужні перспективи. Для організації інтервенції в Іспанії було вирішено зібратися восени 1822 р. у Вероні, в Північній Італії, що належала тоді Австрії. Але ще раніше, ніж зібрався Веронський конгрес, у Англії відбулася подія, що стала надзвичайно важливою для всього подальшого розвитку міжнародних відносин у Європі.
Поворот у зовнішній политиці Англії в 1822 р. і початок розпаду Священого союзу
У вересні 1822 р. в Англії Джордж Каннінг став статс-секретарем у закордонних справах. Крутий поворот англійської дипломатії, пов'язаний з цим ім'ям, диктувався всією сукупністю внутрішніх обставин тодішньої Англії. Своїм ясним розумом Д. Каннінг розумів, що рано чи пізно аристократія повинна буде піти на поступки і дати буржуазії виборчу реформу, якщо не хоче революції, в якій пролетаріат буде підтримувати буржуазію проти аристократії. Він ясно усвідомлював і те, що ні його колеги по міністерству, ні король Георг, ні тодішня Палата лордів, ні навіть Палата общин ще не готові до ухвалення такого рішення. Д. Каннінг не міг або не хотів форсувати це рішення. Але він прийшов до влади з особливою програмою дій, вдале виконання якої могло, на його переконання, надати промисловій, торговій, банківській буржуазії такі можливості, відкрити перед цими колами такі перспективи економічного піднесення й розвитку, що загрозлива революційна небезпека не могла не послабнути, а боротьба за виборчу реформу не могла не втратити своєї гостроти.
У зв'язку з такою настановою слід було радикально змінити всю зовнішню політику, не боротися з національно-визвольними рухами в Європі та в Америці, а навпаки, всіляко допомагати цим рухам. Народи, що звільнялися, утворюючи нові держави, мали б потребу і в промисловості, в торговельному флоті та у фінансах, – нічого цього у них на перших порах не буде. І за всім цим вони звертатимуться перш за все до Англії, якщо вона стане їх покровителькою та визволителькою.
Не відразу К. Меттерніх і Олександр І зміркували, що почалася активна протидія всій політиці Священного союзу. Навесні 1822 р. К. Меттерніх постарався особисто побачитися з лордом Р. Каслрі в Німеччині, куди той приїхав лікуватися. Там вони дійшли згоди, що якщо цар на майбутньому конгресі у Вероні надумає заговорити про втручання в грецьке питання, то вони категорично цьому протистоятимуть. Крім того, Р. Каслрі цілком погодився з К Меттерніхом, що інтервенцію в Іспанію потрібно підтримати. Конституцію ж, яку 1820 р. переляканий революцією король Фердинанд VII погодився відновити, слід знищити збройною рукою. Р. Каслрі тільки попереджав, що Англія не візьме безпосередньої збройної участі в цій інтервенції. Після цієї угоди К Меттерніх розраховував, що габсбурзька держава може цілком спиратися на Англію. Але несподівана подія змінила все. У середині серпня Англія і Європа були приголомшені звісткою, що лорд Р. Каслрі перерізав собі складаним ножем сонну артерію. Британський кабінет вирішив призначити Д. Каннінга на посаду, що звільнилася.
Веронський конгрес
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Конгреси в Троппау (1820 р.) і Лайбаху (1821 р.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
