Меншиков був призначений до Туреччини царем як надзвичайний посол і повноважний представник. К. В. Нессельроде велено було виготовити для від'їжджаючого Меншикова інструкцію, основне положення якої було таке: "Розпад Оттоманської імперії став би неминучим при першому ж серйозному зіткненні з нашою зброєю". Йому офіційно доручалося різко й рішуче покінчити суперечку про святі місця, добившися від султана спеціального договору з російським імператором, причому до цього договору потрібно було включичитя і визнання права царя заступатися за всіх підданих султану православних.
Микола І чекав успіху від місії Меншикова з огляду на те, що незадовго до прибуття російського посла султан погодився на категоричну вимогу представника Австрії Лейнінгена усунути турецьку армію з васального володіння султана – Чорногорії. Але різниця була в тому, що Австрія і не думала після цього займати Чорногорію, тому що турбувалася тільки про спокій у близьких до Чорногорії районах Австрійської імперії. А місія його полягала в пред'явленні до Туреччини вимог, які спонукали б до підриву суверенної влади султана у всіх тих його володіннях, де було православне населення. При цьому Меншикову було дано зрозуміти, що на нього в Зимовому палаці не розсердяться, якщо навіть наслідком його дипломатичних дій стане війна Росії з Туреччиною.
Прибувши до Костянтинополя, Меншиков був зустрінутий з незвичною шаною. Турецька поліція не посміла навіть розігнати натовп греків, які влаштували князеві вражаючу зустріч. Меншиков повівся із зухвалою пихатістю. Він відразу ж заявив, що не бажає мати справу з міністром закордонних справ Фуад-Ефенді, який стояв на стороні французів з питання про святі місця, – і султан, переляканий звісткою про зосередження двох російських корпусів в Бессарабії, звільнив Фуада і призначив бажаного Меншикову Ріфаат-пашу.
У Європі звернули велику увагу навіть на чисто зовнішні провокаційні витівки Меншикова. Писали про те, як він здійснив візит великому візиреві, не знімаючи пальта, як різво говорив із султаном Абдул-меджидом. З перших же кроків Меншикова стало ясно, що в двох центральних пунктах він ні за що не поступиться: по-перше, він бажає визнання за Росією права на заступництво не тільки православної церкви, але й православним підданим султана; по-друге, він вимагає, щоб згода Туреччини була затверджена султанським сенедом, а не фірманом, тобто щоб вона носила характер зовнішньополітичного договору з царем, а не була простим указом султана, зверненим до його підданих, і повідомляла їх про нового покровителя і про права православної церкви.
Що стосується питання про (єрусалимський і віфлеємський храмах, то за цими претензіями Абдул-меджід був готовий піти на всі поступки. Але тепер це царя вже не цікавило. 10 (20) березня 1853 р. Меншиков прочитав уголос Ріфаат-паші таку вербальну [без підпису] ноту: "Вимоги імператорського [російського] уряду категоричні". А через два дні він прочитав йому нову ноту, яка вимагала припинення "систематичної і злісної опозиції". Тут же він надав проект "конвенції", яка робила Миколу І, як відразу ж заявили дипломати інших держав, "другим турецьким султаном".
Контрманеври англійського посла в Костянтинополі
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Місія Меншикова в Туреччині“ на сторінці 1. Приємного читання.
