Події, які послідували після підписання "сердечної угоди" між Англією і Францією, показали, що Франція небезпідставно побоювалася німецької агресії. Наприкінці 1904 р. Німеччина зробила спробу відірвати Росію від Франції, але їй це не вдалося. Все ж таки Росія, знесилена російсько-японською війною, що продовжувалася, і революцією, яка почалася на початку 1905 р., не могла надати достатню допомогу Франції.
Користуючись цим, німецький уряд виступив проти англо-французької Антанти. Канцлер Б. фон Бюлов і його співробітник Гольштейн, який фактично управляв тоді міністерством закордонних справ Німеччини, зробили спробу залякати Францію, примусити її відмовитися від співробітництва з Англією і від думки удвох з останньою завершити розділ останніх колоніальних територій.
Німеччина діяла через провокації й залякування. 31 березня 1905 р. Вільгельм II демонстративно відвідав марокканський порт Танжер і виступив там з промовою, в якій, указуючи на "незалежність Марокко", підкреслив, що Німеччина претендує там на рівні "права" з іншими державами. Услід за цим Б. фон Бюлов висунув вимоги скликання міжнародної конференції, яку він думав використати для анулювання англо-французської змови. У разі відмови прийняти німецьких вимог Франція опинялася перед загрозою війни з Німеччиною.
Британський консервативний уряд запропонував Франції свою військову допомогу. Він розраховував, що війна надасть йому, в усякому разі, можливість знищити німецький військовий флот, доки він був ще слабіший від англійського. Французький міністр закордонних справ Т. Делькассе був, зважаючи на це, готовий прийняти німецький виклик. Проте прем'єр Рув'е і президент республіки Лубе на це не пішли. Вони вважали, що допомога маленької англійської сухопутної армії ніяк не може компенсувати воєнного ослаблення Росії. Перемогла точка зору Рув'е. Т. Делькассе пішов у відставку, а Рув'е почав з Німеччиною переговори з марокканського питання. Франція погодилася передати питання про Марокко на обговорення міжнародної конференції.
Більше того, небезпека нападу з боку Німеччини спонукала англійський і французький уряди приступити до переговорів для того, щоб уточнити характер співпраці їх сухопутних і військово-морських сил, у випадку якби почалася війна і Англія зважилася б надати таку допомогу Франції. Безумовного зобов'язання надати таку допомогу Англія на себе, проте, не взяла. Ще одним із наслідків марокканської кризи було рішення Англії створити армію, придатну до перекидання у Францію і Бельгію для участі у великій європейській війні.
Міжнародна конференція з питання про Марокко почалася на початку 1906 р. в Іспанії в м. Альхесирасі. Якщо міркувати формально, то згода Франції на перегляд міжнародною конференцією долі Марокко, яка була визначена англо-французьким договором, було перемогою Німеччини. Фактично ж результати конференції були такі, що їх молена розглядати як поразку Німеччини. Англія, Росія, і навіть Італія, що формально залишалася союзником Німеччини, активно підтримували на конференції Францію. Точно так діяли і США. Німеччина опинилася на конференції ізольованою. Марокко залишалася формально незалежною державою, її фінанси, зокрема митниці, поступали під міжнародний контроль. Але організація марокканської поліції доручалася Франції та Іспанії (коленій у своїй сфері впливу), а разом з тим на них ніби лягав і обов'язок "підтримки порядку" в Марокко. Це полегшувало Франції можливість відновити свою експансію в Марокко під приводом "підтримки порядку" в Марокко. Усобиці марокканських феодалів завжди могли дати Франції такий привід. Потерпівши поразку в Альхесирасі, Німеччина не залишила надії на участь в остаточному поділі Марокко. Боротьба через Марокко ставала одним з найважливіших джерел військової небезпеки.
Англо-російська угода 1907 р. та утворення Троїстої згоди
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Марокканська криза 1905-1906 pp. Алхесираська конференція“ на сторінці 1. Приємного читання.
