Говорячи про російсько-американські відносини, слід зазначити, що дипломатичні відносини між Росією і США були встановлені ще на самому початку XIX ст. Вони з'явилися продовженням прояву дружніх зв'язків між двома державами, що склалися з часу війни за незалежність США. Громадянська війна в США викликала велику зацікавленість у Росії. Ця зацікавленість пояснювалася, перш за все, масштабністю самої події. З початку Громадянської війни російський уряд зайняв підтримувальну позицію стосовно мешканців Півночі.
Лояльні відносини між Росією і США пояснювалися низкою причин, головною з яких була зацікавленість у збереженні єдиних і сильних Сполучених Штатів, що були б противагою Англії і Франції, з якими у Росії були гострі економічні і політичні протиріччя. На позицію Росії великий вплив мав і той факт, що саме уряд США в період Кримської війни не тільки проголосив про свій нейтралітет, але і своєчасно попередило Росію про підготовлювану атаку спільної англо-французької ескадри на її далекосхідні порти. Упродовж усієї історії США між Росією і заокеанською республікою існували хороші, можна навіть сказати, дружні відносини.
Не зважаючи на цілком доброзичливі стосунки з Росією, у США були вельми невисокої думки про неї. Причиною тому був абсолютизм російської монархії. Але коли почалася Громадянська війна, президент А. Лінкольн і держсекретар Сьюард усвідомлювали, що можливості США протистояти ворожості з боку Англії і Франції багато в чому залежать від підтримки Росії. І Росія стала однією з двох європейських країн, які беззастережно стали на бік Півночі (другою була Швейцарія).
В основі російсько-американських офіційних відносин лежали не тільки політичні, але й економічні інтереси. Не тільки приватні компанії, але й офіційні кола США вельми наполегливо добивалися від російського уряду згоди на прокладення міжконтинентальної телеграфної лінії між Америкою і Європою через Сибір. У відповідь на повідомлення американського посланника в Петербурзі Кассіуса Клея про те, що відносини Росії "продовжують носити найсердечніший характер", Сьюард нагадував йому про необхідність вирішити питання про міжконтинентальну телеграфну лінію. "Президент надзвичайно задоволений доброзичливістю Росії, – писав Сьюард, – але лише позитивне вирішення цього питання російським урядом послужить доказом того, наскільки щиро воно бажає підгримувати близьку дружбу".
Представники ділових кіл більше всього говорили про розвиток торгівлі між обома країнами, про військове суднобудування і виробництво воєнного спорядження в США, про можливості будівництва залізниць у Росії і т. д. Зрозуміло, економічні зв'язки і зацікавленість у їх розвитку були позитивними чинниками у взаєминах обох країн.
Дружні запевнення Росії не можна було розглядати тільки як дипломатичні акти ввічливості. Вони підкріплювалися відповідними діями з боку Росії. На початку червня 1861 р. за вказівкою глави уряду Росії князя О. М. Горчакова управління морського міністерства віддало накази не салютувати прапору суден конфедеративних штатів і не визнавати їх документи чинними. Це фактично означало невизнання прапора Конфедерації як держави.
Найважливішим зовнішньополітичним актом, що визначив ставлення Росії до громадянської війни в США, була депеша князя О. М. Горчакова російському посланникові в США Е. Стеклю від 16 (28) червня 1861 р. У ній говорилося: "Протягом понад 80 років свого існування Американський союз зобов'язаний своєю незалежністю, своїм розвитком і своїм прогресом злагодою між його членами... Це об'єднання було плідним. Воно дало миру зразок безприкладного в анналах історії процвітання".
Значну увагу князь О. М. Горчаков приділяв у ній також традиційній російсько-американській дружбі: "Цей Союз в наших очах є не тільки істотним елементом світової політичної рівноваги, але він, крім того, представляє націю, до якої наш государ і вся Росія мають найбільш дружній інтерес, оскільки дві країни, розміщені на кінцях двох світів, у попередній період їх розвитку були б покликані до природної солідарності інтересів і симпатій, чому вони вже давали взаємні докази...". У депеші підкреслювалося, що уряд Росії виступає проти втручання у внутрішні справи США. "Я не хочу, – писав Горчаков О. М., – зачіпати жодного з питань, які ведуть до відділення конфедеративних штатів. Не наша справа висловлюватися з приводу цієї суперечки".
Це була спроба достовірно мирного посередництва, що базувалося на невтручанні у внутрішні справи США. На тлі ворожих дій Англії, Франції та Іспанії ініціатива Росії стала дружньою демонстрацією стосовно федерального уряду. Так вона й була сприйнята офіційними колами США і американською громадськістю.
У Петербурзі уважно стежили за дипломатичними інтригами Лондона і Парижа навколо проблеми посередництва. Інтерес Росії до цього питання був викликаний тим, що посередництво могло мати серйозні наслідки, аж до розколу США. А це могло порушити всю систему світової рівноваги, спричинити до посилення міжнародних позицій Англії і Франції.
У квітні 1861 р. князь О. М. Горчаков запевнив повіреного США в Петербурзі Д. Епплтона, що Росія не думає визнавати Конфедерацію і зустріне відновлення США з великим задоволенням. Цими запевненими Д. Епплтон був вельми задоволений, а Сьюард сприйняв їх як дружні.
Позиція Росії мала певне значення і в запобіганні англійської інтервенції. Якщо вона безпосередньо з питання про інцидент із "Трентом" спочатку знаходилася на задньому плані, то в Лондоні були вимушені зважати на дружні відносини, що існували між Росією і США, і особливо побоювалися укладення військового союзу між ними.
Навряд чи можуть бути сумніви в тому, що політика Росії стримувала інтервенцію проти США і сковувала дії Англії і Франції не тільки в цей період, але і впродовж усієї громадянської війни. У зв'язку зі зростанням висту-пів у Англії проти інтервенції, і перш за все робітничого класу, правлячі кола Англії могли розраховувати на певний успіх своєї агресивної політики тільки за умови сприятливого для себе міжнародного стану, зокрема підтримки Росії.
Звичайно, дипломатична метушня Англії і Франції з приводу втручання в громадянську війну, який би не був її результат, підгримувала заколотників і їх прихильників на Півночі. Ще більше значення мало те, що ці країни озброювали Південь, надавали їм фінансову та іншу допомогу. Прихильникам втручання здавалося, що радикальні заходи А. Лінкольна можуть викликати зміну в політиці Росії, і що схилити Росію до втручання в справи США могла б скоріше Франція. При ситуації, що склалася, вважаючи неефективним втручання в американські справи без участі Росії, лорд Пальмерстон вважав за краще, щоб ініціативу в переговорах з Росією знов узяв на себе Наполеон Ш. Якби його в цих переговорах спіткала невдача, то англійський уряд залишався осторонь.
31 жовтня 1862 р. Наполеон Ш зробив офіційну пропозицію Англії та Росії про спільне посередництво з метою добитися шестимісячного перемир'я, зняття блокади і відкриття південних портів. О. М. Горчаков негайно відхилив цю пропозицію, мотивуючи свою відмову тим, що Росія знаходиться в дружніх відносинах з федеральним урядом і прагне уникати будь-якого тиску на нього. Така відповідь не була несподіванкою для США.
Всім було ясне велике міжнародне значення відмови Росії на пропозицію Наполеона ПІ взяти участь у посередництві. Цим актом було зірвано тиск на Союз. Позиція Росії справила певний вплив на позицію Англії, яка була вимушена відхилити посередництво в цей момент. Британський уряд у відповіді Наполеонові ІН повідомляв, що одним із мотивів, які змусили Англію відхилити французьку пропозицію, є відмова Росії брати участь у колективній акції проти США.
1863 р. відбулася важлива подія в зовнішньополітичній історії громадянської війни – візит двох російських ескадр до США. Цей візит був викликаний різким загостренням суперечностей між Росією, з одного боку, і Англією та Францією – з іншого.
У квітні 1863 р. Франція, Англія і Австрія направили протест уряду Росії у зв'язку з польським повстанням 1863 р. Доля польських повстанців мало турбувала Лондон, Париж та столиці інших держав. Але це був дуже зручний привід для тиску на царський уряд і далеко не в останню чергу саме в американському питанні. Для імператора Франції події в Польщі уявлялися якорем порятунку, реальною можливістю відвернути громадськість країни від важкої кризи, від труднощів, пов'язаних з мексиканською авантюрою, реалізація якої натрапляла на все серйозніші проблеми.
Росія відповіла на ноту європейських держав переведенням армії на воєнний стан і проведенням робіт щодо подальшого зміцнення Кронштадта. У червні 1863 р. європейські держави направили новий протест Росії і зажадали скликання конгресу європейських держав для вирішення польської проблеми. Це був серйозний тривожний сигнал: проти Росії складалася могутня коаліція європейських держав.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Громадянська війна в США і позиція Росії“ на сторінці 1. Приємного читання.
