9 січня 1853 р. на вечорі у великої княгині Олени Павлівни, на якому був присутній дипломатичний корпус, цар підійшов до Сеймура Гамільтона і повів з ним ту розмову, з якої починається політична історія 1853 р., першого з трьох кривавих років, що поклали край царювання Миколи І і відкрили нову еру в історії Європи. Цар заговорив з С. Гамільтоном так, ніби не пройшло майже дев'яти років з тих пір, як він розмовляв у червні 1844 р. у Віндзорі з Пілем і лордом Ебердіном. Відразу ж цар перейшов до теми про те, що Туреччина – "хвора людина". Микола І не змінював усе життя своєї термінології, коли говорив про Турецьку імперію.
"Тепер я хочу говорити з вами як інший джентльмен, – продовжував Микола І. – Якщо нам вдасться прийти до згоди – мені і Англії – останнє мені неважливо, мені байдуже, що роблять або зроблять інші. Отже, кажучи відверто, я вам прямо заявляю, що якщо Англія думає в близькому майбутньому утвердитися в Костянтинополі, то я цього не дозволю. Я не приписую вам цих намірів, але в подібних випадках краще говорити ясно. Зі свого боку, я повною мірою налаштований прийняти зобов'язання не встановлюватися там, певна річ як власник; якості тимчасовий охоронець – справа інша. Може трапитися, що обставини змусять мене зайняти Костянтинополь, якщо нічого не виявиться передбаченим, якщо потрібно буде все надати випадку. Ні росіяни, ні англійці, ні французи не оволодіють Костянтинополем. Так само не отримає його і Греція. Я ніколи не допущу цього".
Далі цар продовжував; "Хай Молдавія, Валахія, Сербія, Болгарія підуть під протекторат Росії. Що стосується Єгипту, то я цілком розумію важливе значення цієї території для Англії. Тут я можу тільки сказати, що якщо при розподілі оттоманського спадку, після падіння імперії, ви заволодієте Єгиптом, то у мене не буде заперечень проти цього. Те ж саме я скажу і про Кандії [острів Крит]. Цей острів, можливо, підходить вам, і я не бачу, чому йому не стати англійським володінням".
При прощанні з С. Гамільтоном Микола І сказав; "Добре. Так спонукайте ж ваш уряд знову написати про цей предмет, написати більш повно, і хай він зробить це без вагань. Я довіряю англійському уряду. Я прошу в нього не зобов'язання, не угоди: це вільний обмін думок, і в разі потреби – слово джентльмена. Для нас цього досить".
Є. Гамільтон був запрошений до Миколи І вже через п'ять днів. Друга розмова відбулася 14 січня, третя – 20 лютого, четверта і остання – 21 лютого 1853 р. Сенс цих розмов був ясний: цар пропонував Англії розділити удвох з Росією Турецьку імперію, причому не передбачав участі Аравії, Месопотамії, Малої Азії.
Починаючи ці розмови в січні-лютому 1853 р., цар допустив три великі помилки: по-перше, він дуже легко скинув з рахунків Францію, переконавши себе, що ця держава ще дуже слабка після пережитих у 1848-1851 pp. хвилювань і переворотів і що новий імператор Франції не стане ризикувати, вплутуючись у непотрібну йому далеку війну; по-друге, Микола І на питання С. Гамільтона про Австрію відповів, що Австрія – це те саме, що він, Микола І, тобто з боку Австрії анінайменшої протидії не буде; по-третє, він зовсім неправильно уявив собі, як буде сприйнята його пропозиція англійським урядом.
Миколу І збивало з пантелику завжди дружнє ставлення до нього королеви Вікторії; він до кінця своїх днів не знав і не розумів англійської конституційнної теорії і практики. Його заспокоювало, що на чолі кабінету в Англії у цей момент, у 1853 р., стояв той самий лорд Ебердін, який так ласкаво його вислуховував у Віндзорі ще 1844 р. Все це, здавалося, дозволяло Миколі І сподіватися, що його пропозицію зустрінуть з розумінням. 9 лютого з Лондона прийшла відповідь, дана від імені кабінету статс-секретарем у закордонних справах лордом Джоном Росселем.
Відповідь була різко негативною. Лорд Д. Россель не менш підозріло ставився до російської політики на Сході, як сам лорд Пальмерстон. Лорд Д. Россель заявляв, що він не бачить зовсім, чому можна думати, ніби Туреччина близька до падіння. Взагалі він не бачить можливим укладати які б то не було угоди відносно Туреччини. Навіть тимчасовий перехід Костянтинополя в руки царя він вважав неприпустимим. Нарешті, лорд Д. Россель підкреслив, що і Франція, і Австрія поставляться підозріло до подібної англо-російської угоди.
Після отримання цієї відмови К. В. Нессельроде прагнув у бесіді з С. Гамільтоном пом'якшити сенс первинних заяв царя, завіряючи, нібито цар не хотів загрожувати Туреччині, а лише бажав би разом з Англією гарантувати її від можливих замахів з боку Франції. Перед Миколою І після цієї відмови відкривалися два шляхи: або просто відкласти цю затію, або йти напролом. Якби цар думав, що на сторону лорда Д. Росселя стануть Австрія і Франція, тоді потрібно було б вибирати перший шлях. Якщо ж визнати, що Австрія і Франція не приєднаються до Англії, тоді можна було йти напролом, оскільки цар добре розумів, що Англія без союзників воювати з ним не зважиться.
Микола І вибрав другий шлях. "Що стосується Австрії, то я в ній упевнений, оскільки наші договори визначають наші відносини", – таку позначку зробив цар власноруч на полях наданої йому копії листа лорда Д. Росселя до С. Гамільтона. Тобто, він знехтував Австрією.
Російсько-французькі чвари в Туреччині
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Переговори Миколи І з Англією щодо питання про розподіл Туреччини“ на сторінці 1. Приємного читання.
