У Петербурзі не було повної єдності поглядів на справу, затіяну О. фон Бісмарком. Олександр П високо цінував "послугу", надану Пруссією 1863 р. У тому, що Олександр II ні в якому випадку не перешкоджатиме Пруссії звести рахунки з Австрією, О. фон Бісмарк був цілком упевнений. На поведінку Франца Йосипа І під час Кримської війни, на глибоку образу, нанесену графом Буолем Росії на Паризькому конгресі, цар дивився як на зраду і цього не забував.
Але з О. М. Горчаковим справа йшла складніше. О. М. Горчаков розумів, що йдеться не про те, як розмежуються Пруссія і Австрія в Шлезвіг- Гольштейні, а про те, як Німеччина об'єднається навколо Пруссії. Він не тільки вважав це об'єднання невигідним для Росії, але і вважав, що рішуча протидія йому російської дипломатії може зіграти величезну роль. У О. М. Горчакова була манера в тих випадках, коли його співбесідник залежав від Росії, показати йому, не дуже церемонячись, що він, О.М. Горчаков, цілком враховує цю залежність. Але врешті-решт настрої царя взяли верх і російська небезпека уявлялася в цьому випадку такою, що відпала.
Позиція Франції з питання об'єднання Німеччини
Залишалася небезпека французька. О. фон Бісмарк усвідомлював, що потрібно піти навіть на великі жертви, лише б купити нейтралітет Наполеона III. Щоб забезпечити нейтралітет Франції, О. фон Бісмарк при особистих зустрічах з Наполеоном ІН обіцяв не заважати приєднанню до Франції частини Бельгії та інших земель по лівому берегу Рейну за її нейтралітет в австро-прусській війні. Франція ж розраховувала ослабити обидві сторони, а потім продиктувати їм свої умови.
Австро-прусська війна 1866 р.
Ще напередодні війни в 1865 р. О. фон Бісмарк з чіткою відвертістю визначив свою кінцеву зовнішньополітичну мету, заявивши про те, що не існує взагалі ніякого німецького народу, а його політика полягала в розчиненні Німеччини в Пруссії і, отже, в перетворенні Пруссії на Німеччину. Прусські порядки мали бути поширені на всю Німеччину. 8 квітня 1866 р. він уклав таємний союз з Італією, прагнучи швидше розбити Австрію, пообіцявши їй Венецію за допомогу проти Австрійської імперії. Тепер залишалося знайти зручний дипломатичний привід для початку війни з Австрією. І він був знайдений.
Навесні 1866 р. О. фон Бісмарк зажадав від Австрії згоди на корінну реформу Німецького союзу. Не отримавши бажаної відповіді, він повів свої війська в Гольштейн. Одночасно О. фон Бісмарк розіслав усім німецьким державам проект реформи Німецького союзу, що передбачав виключення з нього Австрії. Союзний сейм став на сторону Австрії. У відповідь на це Пруссія вийшла з Німецького союзу і 16 червня 1866 р. почала військові дії проти Австрії. її війська вступили в Саксонію, Ганновер, Гессен-Кассель.
Австро-прусська війна швидко призвела до розгрому Австрії. Прусські війська вторгайся до Чехії і 3 липня 1866 р. в битві при селищі Садова розгромили австрійську армію. Шлях на Відень був відкритий. Одночасно інші прусські частини розбили загони малих німецьких держав-союзників Австрії і зайняли Франкфурт-на-Майні. Імператорові Францу Йосипу І нічого не залишалося робити як укласти в Празі 23 серпня 1866 р. мирний договір з Пруссією, згідно з яким Австрія: 1) назавжди виходила з Німецького союзу; 2) відмовлялася від претензій на гегемонію в Німеччині; 3) погоджувалася на приєднання герцогств до Пруссії. Італія ж, у нагороду за свій виступ проти Австрії, отримала обіцяну Венеціанську область, не зважаючи на поразки від Австрії на суші і на морі.
Створення Північнонімецького союзу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Позиція Росії з питання об'єднання Німеччини“ на сторінці 1. Приємного читання.
