У першій половині XIX ст. завершився процес добровільного входження Казахстану до складу Роси і було покладено початок приєднанню Середньої Азії. Численні племінні об'єднання казахів у той час становили 3 жузи. На території Середнього і Старшого жузів склалася низка феодальних ханств, що постійно ворогували між собою. Старший жуз до середини XIX ст. знаходився в залежності то від Хивінського, то від Кокандського ханства. Зміцнення позицій Росії в Казахстані в першій половині XIX ст. дозволило їй здійснити наступ на ханства Середньої Азії.
На території Середньої Азії в першій половині XIX ст. існувало 3 феодальні ханства – Кокандське, Бухарське і Хивінське. Наступ Росії на них диктувався причинами економічними, політичними і воєнно-стратегічними. У зв'язку зі зростанням промисловості, переважно текстильної, Середня Азія набувала для російських фабрикантів особливого значення як джерело сировини і ринок збуту промислової продукції. Диктувалося це й необхідністю протидії англійської експансії в цьому регіоні.
Початок наступу Росії було покладено невдалим походом В. А. Перовського на Хіву в листопаді 1839 р. з Оренбурга. Але хан Хіви злякався й почав переговори з Росією про укладення торговельної угоди, відпустив усіх полонених росіян. Територія Старшого жуза Казахстану періодично страждала від набігів кокандського хана і тяжіла приєднатися до Росії. Вона увійшла до її складу в 1845-1854 pp. Це викликало конфлікт з Кокандом. У 1853 р. війська під командуванням В. А. Перовського розбили війська хана при АкМечеті, а в 1854 р. було засновано м. Вірний (нині м. Алма-Ати). У результаті був створений плацдарм для подальшого наступу в 60-х – 70-х pp. на Середню Азію.
Взаємні суперечності між державами Середньої Азії заважали Англії і Туреччині використовувати їх проти Росії. Коканд шукав союзу з Афганістаном і Хівою проти Бухари. Бухара ворогувала з Хівою і Кокандом. Вона побоювалася завойовницької політики Афганістану й Англії, у той же час бухарський емір приділяв велику увагу зміцненню політичних і релігійних зв'язків з Туреччиною. У 1857 р. до Хіви і Бухари була відправлена російська місія полковника Η. П. Ігнатьєва, якому належало вивчити там обстановку, добиватися припинення втручання англійських агентів у справи ханств, а також добитися дозволу на плавання російських торговельних суден по Аму-Дар'ї. У Бухарі Η. П. Ігнатьєву вдалося отримати від еміра обіцянки, що він не вступатиме в переговори з англійцями, торгівля Росії з Бухарою була, на його думку, вигідною для останньої. У Хіві йому нічого не вдалося добитися, хоча він наочно переконався в зростанні активності англійських агентів у Середній Азії.
Після реформи 1861 р. завоювання Середньої Азії відповідало потребам зростання російського капіталу "вшир". Росія прагнула встановити панування у середньо азійських ханствах, щоб: 1) розширити свої володіння; 2) запобігти подальшому проникненню економічного і політичного впливу Англії в Середній Азії; 3) з Середньої Азії Росія хотіла здійснювати в разі потреби тиск на Англію військовими демонстраціями в бік Індії. При цьому царизм не мав жодних планів стосовно вторгнення до Індії або її завоювань.
Восени 1864 р. царський уряд перейшов до агресивних дій у Середній Азії. Росія для завоювань у Середній Азії вибрала такий момент, коли Англія не могла перешкодити їм, оскільки була зв'язана національно-визвольною боротьбою ірландського народу, напруженим становищем у Індії і загостренням відносин з Францією і США. Завданням же російської дипломатії в цей час було послабити враження від цих дій у Англії. Росія мотивувала завоювання в Середній Азії "охороною безпеки кордонів" і захистом російської торгівлі від "набігів і пограбувань". О. М. Горчаков порівнював експансію Росії в Середній Азії з розширенням території США і колоніальними захопленнями Англії, Франції і Голландії, підкреслюючи, що Росія не є винятком і прямує шляхом, уже прокладеним цими державами. Росія використовувала суперечності між ханствами і в міру можливості діяла проти кожного з них окремо. Першого удару було завдано по Коканду. У вересні 1864 р. Росія захопила Чимкент, а в червні 1865 р. – Ташкент.
Сподіваючись на змову з місцевими феодалами і духівництвом царизм вважав за доцільне не прямі приєднання місцевих феодальних держав, а перетворення їх у васальні. У лютому 1868 р. хан Коканда Худояр дав згоду на це. Для російських купців дозволялася вільна торгівля з 2,5 % мита від вартості товарів. Подібний договір підписав у червні того ж року й емір Буха-ри Музаффар, але тільки після взяття російськими військами Самарканда. Він позбавлявся права вести самостійні зовнішні зносини, російські судна плавали по Аму-Дар'ї, в Бухарі облаштовувалася російська поштова служба і проводилася телеграфна лінія. Наступним важливим кроком Росії по завоюванню Середньої Азії було започаткування будівництва в 1869 р. міста Красноводська з метою зміцнення її позицій на південно-східному березі Каспію. Не зважаючи на те, що на ці землі почав розповсюджуватися колоніальний гніт царизму, в цілому приєднання Середньої Азії до Росії мало прогресивне значення.
Англо-російська боротьба на Середньому Сході в 50-х – 70-х pp. XIX ст.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Завоювання Росії в Середній Азії“ на сторінці 1. Приємного читання.
