Політика США щодо Японії, Кореї та Китаю в середині та другій половині XIX ст.
У 1845 р. Когрес США дав повноваження президентові на встановлення торговельних відносин з Японією, щоб у подальшому використовувати морські бази Японії на користь експансії США на Тихому океані і для подальшого проникнення до Китаю. Після захоплення ними Каліфорнії й Орегони та перетворення США в тихоокеанську державу їх політика на Далекому Сході стала ще активнішою. 1851 р. уряд США прийняв рішення силою змусити Японію вступити зі США в торговельні та дипломатичні відносини і нав'язати їй нерівноправний договір. Крім усього, це було ще й бажання США змагатися з Європою і на Сході.
1853 р. до Японії прибула могутня на ті часи військова ескадра США під командуванням командора Перрі. Дії його були типовим прикладом "дипломатії" морських офіцерів США в країнах Сходу. В Японії Перрі мав повну можливість загрожувати країні війною і змусити сьогунський уряд до укладення договору зі США. Пред'явивши свої вимоги, він відбув назад і з'явився в Японії 1854 р., маючи більш ніж 250 гармат. Японська армія, хоча й була значною, але озброєна була примітивно і ніякої серйозної загрози флоту США не представляла. Продемонструвавши свою військову потужність, Перрі змусив Японію 31 березня 1854 р. підписати нерівноправний Канагавський договір.
Він надавав право американським суднам забезпечуватися в японських портах Сімода і Хакодате вугіллям і провіантом. Команди цих суден на березі продовжували перебувати під юрисдикцією США і підкорялися лише своїм законам. Договір також закріплював за США право найбільш сприятливої нації. Надалі США хотіли зробити Японію залежною від них, спираючись на яку, вони зможуть діяти проти Росії, Англії та інших європейських держав на Далекому Сході, активно проводити свою політику в Китаї.
США, виходячи з обмежених можливостей і враховуючи свою слабкість у військовому відношенні на Далекому Сході, узяли курс на підтримку японської агресії, бажаючи за допомогою слабкої в економічних відносинах Японії забезпечити проникнення свого промислового і торгового капітале в країни Східної Азії. Після невдалих спроб захопити острів Тайвань самостійно США 1874 р. допомогли Японії в нападі на цей острів і анексії китайських островів Рюккю в 1879 р.
Що ж до політики США стосовно Кореї, то спроби американських піратських суден проникнути до Кореї в середині XIX ст. в основному закінчувалися для них невдало. В кінці 60-х pp. XIX ст. США готовилися до насильницького закабаления Кореї за допомогою підписання з нею нерівноправних договорів. За допомогою Японії США 1882 р. нав'язали Кореї нерівноправний договір, добилися концесії на будівництво залізниці Сеул-Чемульпо і приступили до розроблення золотих копалень. У той же час США розглядали Корею як зручний плацдарм для подальшої експансії в південному і північному напрямах – проти Китаю і далекосхідних володінь Росії.
Експансія США проти Росії прийняла форму незаконних промислів риби і звіра в територіальних водах Росії в Охотському і Берінговому морях, в районі Командорських островів, але царський уряд не надавав особливого значення цим діям США, оскільки не бажав погіршення дружніх відносин, які склалися з північноамериканською республікою.
Щодо Китаю США в другій половині XIX ст. проводили двоїсту, а деколи і суперечливу політику. З одного боку, вони боялися відстати від інших розвинених країн світу в отриманні привілеїв на китайському ринку, а з другого – США прагнули перешкодити новим територіальним загарбанням інших держав у Китаї, всіляко показово підгримували імператорський китайський уряд у його протидії агресивним намірам західних держав у країні. Такою дипломатичною грою в "дружбу" США сподівалися отримати від Китаю всілякі пільги і вигідні концесії.
Проте заохочення японської агресії в Китаї, переслідування китайських емігрантів у США і протидія виступам китайського народу проти іноземних місіонерів різного толку привели в 80-х pp. до виникнення тертя між США і Китаєм.
У 90-х pp. уряд США почав активізовувати свою політику й на Тихому океані. У 1893 р. ними були зайняті Гавайські острови. За Паризьким договором 1898 р. від Іспанії до США в Тихому океані відійшли острови Гуам, Уейк, Мідуей, Уілкес та інші. Ці острови стали в подальші роки важливими ланками в ланцюзі стратегічних баз США на Тихому океані.
Відомо, що США в кін. XVIII – пер. пол. XIX ст. використовували, як правило, тактику захоплення земель, яка потім прикривалася актами "купівлі" їх заднім числом за вельми схожою ціною. В кінці XIX ст. така ж тактика застосовувалася США і при "купівлі" Філіппін та інших тихоокеанських острівних володінь у різних країн. Так вони відібрали в Іспанії і Філіппіни, сплативши їй 20 млн. дол. Народ Філіппін знов піднявся на боротьбу проти нових колонізаторів, що примусило тримати США на архіпелазі свою армію чисельністю 70-75 тис. чоловік.
Доктрина Хея ("відкритих дверей" у Китай)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Політика США в Тихоокеанському басейні сер. XIX – поч. XX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
