Переговори про вступ Туреччини у війну на стороні Німеччини почалися ще до війни. 2 серпня 1914 р. Туреччина уклала союзний договір з Німеччиною, який зобов'язував її вступити у війну на боці Троїстого союзу. З серпня вона оголосила про свій "збройний нейтралітет" і одночасно оголосила мобілізацію. Німеччина почала активно забезпечувати турецьку армію зброєю, інсрукторами, навчати турецьких солдатів, зміцнювати протоки Дарданелли і Босфор. Туреччина через них пропустила в Чорне море німецькі крейсера "Гебеи" і "Бреслау" і заявила, що вона купила їх у Німеччини та підняла над ними турецький прапор. Наявність цих суден відразу змінила співвідношення сил на користь Туреччини. До середини жовтня військові приготування Туреччини були закінчені. Вироблений німецьким генералом Л. фон Сандером план передбачав: 1) оборону Дарданелл; 2) завоювання Єгипту з боку Суецького перешийку; 3) завоювання Кавказу; 4) вигнання Росії і Англії з Персії і загрозу Британській Індії.
27 вересня 1914 р. Туреччина замінувала протоки і закрила їх для торговельних суден. Туреччина для війни виставила 500 тис. своїх солдатів. 29 жовтня німецькі крейсери під турецьким прапором бомбардували Одесу і Феодосію. Після цього посли Антанти покинули Костянтинополь. Туреччина вступила у війну на стороні Німеччини. Поступово утворилося декілька нових фронтів – кавказький, месопотамський, дарданельський, палестино-сирійський.
Приєднання Італії до Антанти
2 серпня 1914 р. Італія, подібно багатьом країнам, офіційно оголосила, що у війні, яка почалася, вона дотримуватиметься нейтралітету. В той же час Італія заявила своїм союзникам Австрії і Німеччині, що вона зможе надати допомогу своїм союзникам, якщо заздалегідь будуть ними встановлені точні умови щодо Італії, що відповідають її інтересам.
У той же час італійський посол в Росії заявив про готовність вести переговори з Антантою, "зважаючи на малу надію отримати бажане від Німеччини і Австрії", і в такому разі Італія виступить проти Австро-Угорщини. В обмін на це вона зажадала розширення своїх земель в Адріатиці і на Балканах. На цій грабіжницькій основі і почалися переговори Антанти з Італією. Під тиском військових невдач Антанти Італія в 1914 р. перервала переговори і почала проводити вичікувальну політику.
• 1915 р. Англія і Франція вирішили задовільнити всі територіальні домагання Італії. Росія не погоджувалася на деякі з них, оскільки підтримувала територіальні домагання Сербії на частину балканських територій. Під тиском Англії і Франції Росія вимушена була дати згоду на переговори з Італією на її умовах. 26 квітня 1915 р. у Лондоні було підписано угоду 4-х держав, у якій вимоги Італії задовільнялися і вона через місяць повинна була вступити у війну проти своїх колишніх союзників (Австро-Угорщини і Німеччини).
• 3 травня 1915 р. Італія розірвала союзний договір з ними, а 23 травня Італія оголосила війну Австро-Угорщині. У той же час вступ Італії у війну на стороні Антанти мав для останньої не такі вигідні умови, як очікувалося. Солдати-південнослов'яни, які не хотіли воювати за Австро-Угорщину на східному фронті, зовсім інакше поводилися на італійському фронті. Італія не змогла домогтися істотних успіхів у ході бойових дій проти Австро-Угорщини, а навпаки – терпіла одну поразку за іншою.
Угода Англії та Франції про розподіл Туреччини
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вступ у війну Туреччини“ на сторінці 1. Приємного читання.
