Захоплення Тунісу було не тільки епізодом боротьби за переважання на Середземному морі. Воно здійснило вплив і на угрупування сил у Європі. Заохочуючи французький уряд до захоплення Тунісу, О. фон Бісмарк зробив спритний дипломатичний маневр. Він залучив Італію і Францію в запеклу боротьбу через цей шматок Північної Африки. Як не парадоксально це звучить, але надаючи Франції дипломатичну підтримку проти Італії, О. фон Бісмарк робив скривджених ним італійців своїми союзниками. Він, можна сказати, стусанами заганяв дрібного італійського хижака у свій політичний табір. У момент захоплення Тунісу французами в Італії перебувало при владі міністерство Б. Кайролі. Б. Кайролі був ярим поборником приєднання Трієста і Трентіно, так званої "неспокутої Італії", що залишалася під владою Габсбургов. Ненависть до Австрії робила "ірредентистів" франкофілами. Адже лише в Парижі, необхідно було шукати підтримки проти країни, що була союзником Берліна.
Незадовго до вторгнення французьких військ до Тунісу Б. Кайролі публічно запевняв стривожений парламент, що ніколи Франція не здійснить такого "віроломного" акту. Коли ж цей крок був усе ж таки зроблений, Б. Кайролі подав у відставку. Йдучи, він заявив, що в його особі зі сцени сходить останнє франкофільське міністерство в Італії. Конфлікт із Францією примушував Італію шукати зближення з австро-німецьким блоком. Де вже було такій державі, як Італія, з фінансами, що вічно знаходяться на межі банкрутства, і з армією з "героїв" Кустоцци, змагатися відразу і з Францією, і з центральними державами? Та і надолужити де-небудь у іншому місці те, що вона втратила в Тунісі, Італія могла, тільки спираючись на сильну військову державу. О. фон Бісмарк зневажливо, але влучно назвав італійців шакалами, які крадуться за більшими хижаками. Особливо наполегливо прагнув до союзу з Німеччи-ною італійський король. Гумберт І вважав, що зближення з монархічними країнами зміцнить становище монархії в Італії. Тому франко-італійське суперництво також набуло напруженого характеру після приєднання до Франції Тунісу. Це й спонукало Італію на шлях співпраці з Німеччиною і Австрією.
Ще до оформлення Бардоського договору італійський уряд послав до О. фон Бісмарка таємного агента, щоб прозондувати грунт відносно союзу. О. фон Бісмарк прийняв посланця досить сухо. Все ж таки він йому відзначив, що з Рима шлях до Берліна пролягає через Відень. Італійський уряд зрозумів натяк. Як не важко йому це було, але він вирішив зробити спробу зблизитися з Австрією. У січні 1881 р. до Відня також з'явився італійський таємний агент.
Для Австрії зближення з італійцями обіцяло забезпечення тилу на випадок війни з Росією. Тому Відень, після низки зволікань, погодився на союз з Італією всупереч тому, наскільки сильно зневажав цю країну австрійський двір. О. фон Бісмарку ж Італія була потрібна для ізоляції Франції. Все це привело до того, що 20 травня 1882 р. був підписаний союзний договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією, відомий під ім'ям Троїстого союзу. Він був укладений на 5 років, а потім неодноразово продовжувався і проіснував до 1915 р.
Згідно з цією угодою, два його учасники (Німеччина і Австрія) обіцяли Італії військову підтримку в разі "неспровокованого" нападу Франції. Таке ж зобов'язання покладалося на Італію в разі "невикликаного" прямого нападу Франції на Німеччину. Що стосується Австрії, то вона й тепер, також як і за австро-німецьким договором 1879 р., звільнялася від надання Німеччині допомоги проти Франції.
Далі всі три учасники Троїстого союзу обіцяли один одному доброзичливий нейтралітет у разі війни з будь-якою іншою великою державою, окрім Франції, і військову допомогу, якби один із них піддався нападу відразу з боку двох великих держав. Практично пункт про нейтралітет означав перш за все гарантію для Австрії нейтралітету Італії в разі австро-російської війни.
Договір від 20 травня 1882 р. існував паралельно з австро-німецьким союзом 1879 р., спрямованим проти Росії, і з угодою трьох імператорів 1881 р. У сукупності вони утворили цілу систему союзів, у центрі якої стояла Німеччина. Участь Італії в антифранцузькому воєнному блоці мало і глибшу причину. Такою причиною було бажання молодої італійської буржуазії, що швидко розвивалася в північній частині країни, звільнитися від засилля французького капіталу на італійському ринку. Щось подібне спостерігалося і в Іспанії.
Таким чином, наявність такого сусіда, як Німеччина, вселяла тривогу і породжувала гонку озброєнь. Під прикриттям "озброєного" миру, що встановився в Європі в 1871 р., йшла безперервна підготовка до неминучої нової війни. У справі підготовки майбутньої війни дипломати не відставали від військових. Почин належав все тій же Німеччині. Вона перша приступила до створення військової коаліції, центром якої став Берлін. Так 1882 р. виник Троїстий союз. До нього увійшли Німеччина, Австро-Угорщина та Італія.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загострення протиріч між Францією та Італією. Укладення Троїстого союзу“ на сторінці 1. Приємного читання.
