У цій складній обстановці федеральний уряд надав дієву допомогу Росії, відмовившись приєднатися до демаршу європейських держав. Не зважаючи на доброзичливу позицію уряду США, Росія опинилася в дуже скрутному становищі. У липні 1863 р. в Петербурзі було ухвалено рішення про відсилання двох російських військових ескадр до США. План відправлення ескадр за океан був затверджений Олександром II, і в липні 1863 р. керівник морським міністерством вручив контр-адміралові Лєсовському таємну інструкцію. Відправлення ескадр у Атлантичний і Тихий океани була здійснена на основі сміливо задуманого плану наступальних операцій у війні, що неминуче очікувалися, з Англією і Францією. Як показав досвід конфедератського крейсера "Алабама", крейсери-капери могли завдати величезної шкоди торгівлі і військовому флоту ворога.
Одна ескадра під командуванням контр-адмірала Лєсовського вийшла з Кронштадта і взяла курс через Атлантичний океан до берегів США. Інша ескадра, якою командував контр-адмірал Попов, відправилася через Тихий океан у Сан-Франциско. 24 вересня 1863 р. перша ескадра у складі 3 фрегатів (флагманський корабель "Олександр Невський", "Пересвіт" і "Ослябя"), корветів "Варяг" і "Вітязь" і кліпера "Алмаз", загальна чисельність екіпажів яких перевищувала 3 тисячі осіб, прибула до Нью-Йорка. Майже одночасно з нею до Сан-Франциско прибула ескадра контр-адмірала Попова у складі 4 корветів ("Богатир", "Калевала", "Ринда", "Новік") і 2 кліперів ("Абрек" і "Гайдамак"). Загальна чисельність екіпажів цих кораблів становила 1200 осіб. Підготовка і здійснення візиту проводилися з дотриманням усіх вимог таємності.
Головним завданням відправлення ескадр було створити загрозу на шляхах англійської світової торгівлі, щоб вплинути цим на позицію Англії в польському питанні. У доповідній записці керівника морським міністерством Краббе на ім'я Олександра II вже намічався план обрати певні американські порти для зустрічі ескадр. При цьому Краббе нагадував про те, що каперський флот Союзу є величезною силою. Прибуття російських бойових кораблів у США виявилося вельми своєчасним, бо федеральний уряд побоювався втручання Англії і Франції в громадянську війну. Російських моряків зустріли в США винятково тепло і захоплено.
Перші тижні перебування росіян за океаном були повністю заповнені численними балами, пишними церемоніями і торжествами. У американській столиці на честь російських морських офіцерів відбувся прийом у Білому домі. Всі ці маніфестації цілком відповідали інтересам вашингтонського уряду. Оголошуючи святкування з нагоди прийому росіян загальними і щирими, державний секретар Сьюард писав американському послові в Росії К. Клею: "Президент щиро хотів, щоб їх прийом... міг відобразити щирість і дружбу, які нація відчувала до Росії... і я щасливий сказати, що це бажання було реалізоване". Візит російського флоту жваво обговорювався американською пресою.
Російські моряки не залишалися в боргу перед американцями. На кораблях обох ескадр перебували представники найрізноманітніших верств населення. Гостями російських моряків були механіки, заводчики, ливарники, які відкривали росіянам свої досягнення, свої фірми і заводи. Американські діячі медицини встановили дружній контакт з корабельними лікарями.
Американський дипломат і державний діяч, посланник у Росії з 1869 по 1872 pp., Ендрю Кертін і військовий міністр Росії Дмитро Мілютін стверджували у своїх спогадах, що існував таємний наказ Лєсовському про передання російської ескадри в розпорядження президента А. Лінкольна в разі вступу у війну Англії (інших вказівок на існування цього наказу не виявлено).
На знак особливої прихильності до своїх гостей американські власті ор- ганізовали поїздку групи російських моряків у діючу Потомакську армію. Російські офіцери на чолі з капітаном першого рангу Іваном Бутаковим були сердечно прийняті військами мешканців Півночі. Потім офіцерів ескадри дружньо прийняв генерал Джордж Мід, головнокомандувач цієї ж армії.
Спілкування російських моряків з американцями виходило за межі офіційних прийомів і церемоній. Офіцери обох ескадр за час восьмимісячного перебування за океаном обзавелися багатьма знайомими, зустрічали гостинний прийом у будинках мешканців Півночі. Серед учасників експедиції був молодий мічман російського флоту і майбутній композитор Микола Римський-Корсаков, який дав під час стоянки кліпера "Алмаз" у порту Бостона концерт у міському театрі.
Російські моряки заслужили подяку американців і за порятунок їх жител і майна. 23 жовтня 1863 р. в Сан-Франциско виникла велика пожежа. Контр- адмірал Попов віддав наказ команді корвета "Богатир" відправитися на берег і допомогти мешканцям справитися з вогнем. На знак подяки міська рада Сан-Франциско 26 жовтня 1863 р. прийняла спеціальну резолюцію, в якій відзначила велику допомогу росіян мешканцям міста. Добру пам'ять про себе у мешканців ще одного міста залишила й команда корвета "Варяг", що брала участь у гасінні пожежі 2 лютого 1864 року.
Завершальним акордом гостинності, яку надали американці російським морякам, стали святкування, організовані в їх честь у Бостоні 19 червня 1864 року. На прощальному обіді мер Бостона сказав: "Російська ескадра не привезла нам ні зброї, ні бойових снарядів для придушення повстання, але вона принесла з собою більше за це – відчуття міжнародного братства, своє моральне сприяння". "Росія, – говорив інший оратор, – показала себе відносно нас мудрим, постійним і надійним другом".
Російські ескадри пробули в США близько дев'яти місяців. За це час відбувся корінний перелом у ході війни, зміцнилися позиції федерального уряду, покращилося зовнішньополітичне становище Союзу, чому значною мірою сприяло перебування в США російських військових ескадр.
Існував наказ контр-адмірала Попова кораблям, що знаходилися в його підпорядкуванні, відкрити вогонь у разі ворожих дій збройних сил Конфедерації проти російських кораблів. Цей факт викликав у Європі сильну стурбованість, і князеві О. М. Горчакову довелося виступити з заявою: "Росія зберігає строгий нейтралітет. Я вимушений утриматися від схвалення пропозиції адмірала Попова". Отриманий Поповим наказ ескадрі залишити американські води можна було вважати свідченням невпевненості Санкт-Петербурга в тому, що адмірал проявлятиме стриманість.
Ця подія на якийсь час прикувала до себе увагу не тільки США, але і всієї Європи. Одні вітали прибуття російських ескадр, інші висловлювали побоювання, а в третіх, головним чином у реакційних колах Англії і Франції, воно викликало роздратування і ненависть. При цьому поширилися вельми суперечливі версії і тлумачення, висувалися різні припущення й домисли про цілі прибуття ескадр. Тим паче, що в цей же час були зосереджені в Нью-Йоркському порту також англійські та французькі військові кораблі. Ще більше говорили про спільну боротьбу США і Росії проти Англії і Франції, а деякі стверджували про наявність таємного союзу між Вашингтоном і Петербургом.
Проте безперечним було одне: візит російських ескадр сприяв вирішенню труднощів, що виникли у взаєминах Росії із західними державами. Вивівши свої кораблі до вразливих шляхів європейських морських держав, Росія отримала важливий додатковий засіб тиску на Англію і Францію. Це давало тим більший дипломатичний ефект, що обидві російські ескадри базувалися в дружній державі.
Візит російських військових ескадр у США перетворився на переконливе свідчення дружнього ставлення Росії до Союзу в період кризи, яку він переживав. Візит ескадр сприяв зміцненню міжнародних позицій федерального уряду, що створило додаткові перепони на шляху реалізації інтервенціоністських планів Англії і Франції.
Хоча візит російських ескадр до Америки не мав прямого відношення до громадянської війни в США, він зіграв важливу роль у зміцненні міжнародного становища Півночі. Державний секретар США Сьюард заявляв, що хоча "російський флот прийшов через його власні причини, перевага від його присутності була в тому, щоб переконати Англію і Францію, що він з'явився, щоб захистити Сполучені Штати від втручання". Уряд США продемонстрував свою далекоглядність при визначенні і реалізаціях зовнішньополітичного курсу відносно Росії. Федеральний уряд розумів, що позиція Росії визначається не кон'юнктурними міркуваннями, а державними інтересами, які спонукали Петербург шукати зближення з Вашингтоном на довготривалій, взаємовигідній основі.
1866 р. відбувся у відповідь дружній візит американської воєнно-морської ескадри під командуванням заступника військово-морського міністра Густавуса Фокса.
Зовнішня політика США др. пол. ХЇХ ст. – поч. XX ст. Політика США у Латинській Америці др. пол. XIX – поч. XX ст.
У перші 15-20 років після громадянської війни всі дії уряду США були поглинуті освоєнням західних земель і бурхливим господарським будівництвом. Але вже тоді почалися заяви про те, що США покликані оволодіти всім американським континентом і встановити контроль над усім світом. Лише військова слабкість і економічна залежність від Європи, що залишалася, обмежували їх загарбницькі помисли і заважали США розвернути таку ж колоніальну експансію на материках, яку проводили Англія, Франції і Німеччина в 70-х – 90-х pp. XIX ст. Тому основну увагу в ці роки США приділяли Латинській Америці і басейну Тихого океану.
У боротьбі за зміцнення свого впливу в Латинській Америці США поруч із "доктриною Монро" використовували ідеї панамериканізму про те, що географічне розташування нібито зумовлює економічну і політичну спільність інтересів усіх країн Америки. Панамериканізм служив ідеологічним обгрунтуванням домагань США на економічну і політичну гегемонію над усім американським континентом. Основним суперником США в Латинській Америці була Англія, яка вже давно хазяйнувала в багатьох латиноамериканських країнах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Громадянська війна в США і позиція Росії“ на сторінці 2. Приємного читання.
