Основним питанням зовнішньої політики в той час була те, що зростала загроза війни. Двір і аристократична военщина хотіли війни, сподіваючись на перемогу союзників, на контрреволюцію внаслідок іноземного вторгнення до Франції. Фельяни і жирондисти головне завдання зовнішньої політики Франції вбачали в тому, щоб не допустити утворення коаліції і роз'єднати Австрію і Пруссію, використовуючи їх одвічну взаємну ворожнечу. Головним ворогом Франції одні та інші вважали Австрію. Але якщо фельяни сподівалися запобігти війні і досягти компромісу, то жирондисти, навпаки, хотіли полегшити собі військову перемогу, ізолювавши Австрію від Пруссії. Фельяни і жирондисти намагалися зблизитися з Пруссією й добитися від неї якщо не союзу, то хоч би нейтралітету. Прагнули вони й до того, щоб на випадок австро-французької війни заручитися нейтралітетом Англії. До Пруссії безуспішно були направлені дві дипломатичні місії. Колишній отенський єпископ, герцог де Талейран-Перігор Шарль Моріс, посланий до Англії, також не добився ніякої ясної відповіді від англійського міністерства. Всі ці дипломатичні спроби виявилися марними. Успіху їх частково заважала таємна дипломатія Людовіка XVI і королеви. їх секретні агенти таємно протидіяли французьким місіям, що були направлені до прусського короля.
Представники якобинців М. Робеспьер и Марат розуміли, що війна неминула. Але вони різко виступали проти наміру жирондистів почати її раніше знищення внутрішніх ворогів – аристократії і реакційної воєнщини.
Але головна причина неуспіху французьких представників була в тому, що європейські уряди ще не вірили в силу революційної Франції і не зважали на її пропозиції. Вони хотіли поновлення абсолютизму і мріяли відібрати у Франції низку володінь як "винагороду" за свої контрреволюційні послуги.
15 березня 1792 р. король був вимушений призначити міністром закордонних справ близького до жирондистів генерала Дюмур'є. Головного ворога він бачив у Австрії і мріяв після її розгрому оточити Францію поясом із залежних від неї держав. У цей час головну роль у дипломатичному комітеті грав жирондист Жак П'єр Бріссо. Багато старих чиновників Міністерства закордонних справ Франції були прихильниками короля й "австрійської системи". Дюмур'є замінив їх новими людьми, близькими до жирондистів, багато колишніх послів було замінено новими.
У брошурах про дипломатію, які розповсюджувалися в той час жирондистами і Дюмур'є, розвивалася думка, що дипломатія революції повинна спиратися на принципи декларації прав і відмови від завоювань, бути простою і ясною та обходитися без всіляких хитрувань і подібних їм прийомів, а самі посли повинні однаково називатися "нунціями Франції".
У березні 1792 р. помер імператор Леопольд II. Його наступник Франц І явно горів бажанням почати війну з Францією. Він відкинув її вимогу розірвати союз із Пруссією і припинити заступництво озброєним загонам емігрантів, які готували похід на Францію. Не чекаючи ворожого нападу, 20 квітня 1792 р. Законодавчі збори Франції прийняли пропозицію короля про оголошення війни Австрії та Пруссії. Почався період революційних воєн, який продовжувався до початку термідоріанської реакції.
Слабка французька армія, успадкована від абсолютної монархії й керована дворянським офіцерством, не могла і не хотіла дати рішучу відсіч інтервентам. Королева в таємних листах наголошувала на публікації коаліцією погрозливого маніфесту, сподіваючись, що він залякає революціонерів. Але маніфест герцога Брауншвейгського, який загрожував Франції руйнацією Парижа й винищуванням революціонерів, тільки погіршив стан двору. Перші військові невдачі та явна зрада короля послужили поштовхом до падіння монархії у Франції.
Міжнародні відносний в Європі в 1789-1792 pp.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3. Міжнародні відносини та світова політика під час Великої французької революції та наполеонівських воєн (1789-1814 pp.).“ на сторінці 2. Приємного читання.
