Б. Дізраелі прагнув якось знівелювати турецькі звірства. Щоб ще більше підбурити Порту до непоступливості, він послав до проток англійський флот. Британські кораблі стали на якорі в Безикській бухті, недалеко від входу до Дарданелл. Було ясно, що маючи підтримку Англії, Порта відхилить Берлінський меморандум. Незважаючи на це, О. М. Горчаков усе-таки хотів вручити його Порті. Проте Д. Андраші та О. фон Бісмарк умовили його відмовитися від цієї думки.
Тим часом Сербія і Чорногорія підписали союз і вже готувалися до озброєного втручання на користь слов'янських повстанців у Боснії і Герцеговині. Представники Росії і Австрії в Белграді і Цетині офіційно застерігали проти цього. Але там не надавали цим дипломатичним застереженням особливого значення. Серби були дуже впевнені, що у випадку, якщо Сербія і Чорногорія почнуть війну, Росія, незважаючи на офіційні застереження, не допустить їх разгрому турками.
30 червня 1876 р. сербський князь Мілан IV Обренович оголосив війну Туреччині. Російське суспільство співчувало слов'янським народам і хотіло допомогти їм у визвольній боротьбі. Були зібрані великі пожертви, багато хто хотів добровольцями поїхати воювати до Сербії (письменник-демократ Гліб Успенський, письменник В. М. Гаршин та ін.) Внутрішньополітичні обставини й економічні інтереси – прискорений капіталістичний розвиток Півдня Росії, розширення чорноморської торгівлі – також підштовхували Росію до війни. Росія надавала не тільки дипломатичну, але й військову допомогу повсталим слов'янам. У Сербії знаходилося близько 4 тисяч російських добровольців, зокрема багато офіцерів, на чолі з генералом Черняєвим, який був призначений головнокомандувачем сербської армії.
Для Росії, яка хотіла вступити у війну проти турків, міжнародна обстановка була не дуже прийнятною. Рішучим супротивником посилення впливу Росії на Балканах була Англія, з якою Росія воювала в Середній Азії, а також Австро-Угорщина. Дипломатичним партнером Росії в діях проти Туреччини був канцлер Німеччини О. фон Бісмарк. Німеччина не хотіла надавати допомогу Росії, а переслідувала свої інтереси – усунути Росію від участі в європейських справах і залишити свого головного супротивника в Європі – Францію, без надійного союзника в особі Росії.
Зі свого боку Росія докладала всіх зусиль, щоб не допустити вступу у війну Австро-Угорщини. У липні 1876 р. в Рейхштадті в Богемії (Чехія) відбулася зустріч Олександра II і Франца Йосипа І, між якими не було підписано ні угоди, ні конвенції, ні навіть протоколу про спільні дії на Балканах. Підсумки авсіро-російської змови були записані під диктовку Д. Андраші російським послом у Відні, який там був присутній. Результати цього були продиктовані О. М. Горчаковим комусь із чиновників, що супроводжували його. Ці два записи, ніким не завірені і притому, що розходилися один з одним у низці пунктів, були єдиними документами, в яких були закріплені результати рейхштадської зустрічі. Згідно з обома записами, в Рейхштадті було домовлено "зараз" дотримуватися "принципу невтручання". Якщо ж обстановка зажадає активних виступів, вирішено було діяти за взаємною домовленістю. Рейхштадтська угода таїла в собі зародки безлічі непорозумінь і конфліктів.
У серпні 1876 р., після того як серби потерпіли декілька поразок, Горчаков О. М. запропонував О. фон Бісмарку взяти на себе ініціативу скликання міжнародної конференції для вироблення умов сербо-турецького миру. Але О. фон Бісмарк зовсім не бажав, щоб Росії вдалося без війни розіграти роль покровительки слов'ян. Навпаки, він дуже хотів, щоб Росія чим глибше загрузла у східних справах. Тому він відхилив пропозицію О. М. Горчакова. Він всіляко провокував ускладнення між Росією і Англією, з одного боку, і Туреччиною – з іншого.
У жовтні 1876 р. сербська армія потерпіла серйозну поразку. Становище Сербії стає критичним. Росія під загрозою розриву дипломатичних відносин примусила Туреччину піти на перемир'я і тим самим врятувала Сербію від вторгнення на її територію турецьких військ. На настійну вимогу Росії в Костянтинополі зібралася конференція європейських держав, на якій був прийнятий проект автономії Боснії, Герцеговини і Болгарії. Цю автономію повинен був створити турецький уряд. Проте Туреччина, що підбурювалася Англією, відмовилася виконати рішення конференції під приводом проголошення загальнодержавної конституційної реформи. Росія ще раз зробила спробу добитися від Туреччини вирішення балканської проблеми мирним шляхом. Але Туреччина, підбурювана Англією, і цього разу відмовилася і продовжувала провокувати війну.
У квітні 1877 р. Росія оголосила Туреччині війну. Бойові дії розгорнулися на двох театрах – Балканському і Закавказькому. Основний театр воєнних дій – Балканський, де Росія мала 250-тисячну армію, а турки – 200 тисяч солдатів і офіцерів. У Закавказзі Росія мала 70-тисячну армію. В історії цієї війни – оборона Шипки від турків, узяття Плевни (3 штурми), визволення Софії, узяття Пловдива і Андріанополя, успішні дії болгарської армії під командуванням російських офіцерів та ін. На кавказькому фронті – взяття російськими військами фортець Каре, Баязет і вихід їх до фортеці Ерзерум. Туреччина запросила миру. Російська армія, просуваючись до Костянтінополя, зайняла містечко Сан-Стефано в 12 км. від столиці Туреччини. Від захоплення столиці російська армія утрималась, оскільки Англія і Австро-Угорщина погрожували розірвати дипломатичні відносини з Росією, якщо вона її захопить.
З березня 1878 р. в містечку Сан-Стефано Росія підписала мирний договір з Туреччиною, за яким: 1) Туреччина визнавала повну незалежність Чорногорії, Сербії і Румунії, при цьому Чорногорія і Сербія збільшували свої території; 2) створювалася нова держава – князівство Болгарія. До неї включалися всі території з болгарським населенням від Дунаю до Егейського моря (Болгарія, Східна Румелія і частина Македонії). 3) Російські війська залишалися на цих територіях протягом двох років. 4) Боснія і Герцеговина отримували автономію; 5) Росії віддавалася частина Бессарабії, яка 1856 р. була приєднана до Румунії; 6) на Кавказі Росії передавалися такі великі міста і фортеці: Ардаган, Батум, Каре, Баязет з околицями навколо них, не рахуючи дрібних; 7) Туреччина виплачувала Росії також контрибуцію в розмірі 310 млн. крб. золотом. Договір значно посилював позиції Росії на Балканах, а Болгарія ставала на них російським плацдармом.
Англія і Австро-Угорщина не бажали подібного посилення Росії і заявили різкий протест проти цього договору. Росія, побоюючись продовження цієї війни, тільки вже з новими супротивниками, погодилася на скликання міжнародної конференції (конгресу) з перегляду Сан-Стефанського мирного договору. Росія розраховувала на підтримку Німеччини на цьому конгресі, проте ще до його скликання О. фон Бісмарк дав зрозуміти, що на ньому він буде грати роль "чесного маклера". Таким чином, Росії розраховувати на підгримку Німеччини вже більше не доводилося.
На Берлінському конгресі Росія залишалася в ізоляції. Найбільшу непримиримість проявляла Англія, яка підкріплювала свої вимоги військовими демонстраціями. О. фои Бісмарк і його "чесне маклерство" на конгресі проявилося в тому, що у всіх найважливіших питаннях він підтримував супротивників Росії (тобто Англію і Австро-Угорщину). Підсумком роботи конгресу став Берлінський трактат 1787 р., який значно обмежував інтереси Росії і південних слов'ян на Балканах, а саме: 1) князівство Болгарія визнавалося автономним і територія його обмежувалася на півночі від Балкан до Дунаю. На південь від Балкан створювалася автономна область Східна Румелія під владою султана, але на чолі з генерал-губернатором із християн; 2) Македонія продовжувала залишатися за Туреччиною. 3) Румунію, Чорногорію і Сербію визнавали незалежними, проте території Чорногорії і Сербії зменшувалися; 4) Австро-Угорщина отримувала Боснію і Герцеговину, навіть не зробивши жодного пострілу проти турків у війні. 6) На Кавказі фортеця Баязег переходила до Туреччини; 7) підтверджувалися попередні розміри контрибуції від Туреччини на користь Росії.
Таким чином, особливі вигоди за Берлінським трактатом отримали Англія і Австро-Угорщина, які взагалі не воювали з Туреччиною. За таємним договором Англія скуповувала о. Кіпр і почала перетворювати його на свою військово-морську базу. Підсумки війни для Росії були дуже скромними, а плани її на Балканах потерпіли поразку.
Берлінський трактат порушував інтереси слов'янського населення на Балканському півострові і призвів надалі до нових гострих конфліктів на Балканах. Австрійська окупація Боснії і Герцеговини заважала національному об'єднанню сербського народу, який надовго залишався роз'єднаним. Рішення Берлінського конгресу викликали протести і повстання в Боснії і Герцеговині, які були жорстоко придушені австрійцями. Воля болгарського народу також була порушена поділом країни на три частини, що призвело до подальшої боротьби за об'єднання країни.
У той же час російсько-турецька війна надала допомогу південним слов'янам у справі їх національного об'єднання. Було покладено початок болгарської незалежності і самостійності, в Болгарії була проведена земельна реформа і землі колишніх турецьких поміщиків передали селянам, а сама Болгарія швидко пішла шляхом буржуазного розвитку.
Берлінський трактат відбився і на європейській політиці Росії. Позиція О. фон Бісмарка на конгресі поклала початок різкому погіршенню російсько- німецьких відносин, що надалі привело до підписання союзу між Німеччиною і Австро-Угорщиною проти Росії і створило передумови для зближення Росії і Франції. Англія ж, зі свого боку, зобов'язувалася захищати азійські володіння Туреччини, якщо вони зазнають нападу з боку Росії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні відносини та світова політика» автора Сарнацький О.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Балканське питання др. пол. 70-х pp. XIX ст. Сан-Стефанський мирний договір після війни 1877-1878 pp. і Берлінський конгрес“ на сторінці 2. Приємного читання.
