Похідні бензодіазепіну складають найпоширенішу групу анксіолітиків. Описано понад 3000 фармакологічно активних похідних бензодіазепіну. Більшість із них – це похідні 1,4-бензодіазепіну.
Основа хімічної структури бензодіазепінів складається з бензолового кільця, з'єднаного з гетероциклічним кільцем, що містить два атоми азоту (діазепін) у позиціях 1 і 4. Всі похідні бензодіазепіну мають також друге бензолове кільце, приєднане до вуглецю у позиції 5. Для прояву активності суттєвою є наявність галогену або нітрогрупи в 7 положенні.
Відповідно до замісників у діазепіновому кільці бензодіазепіни можна розподілити на:
• 2-кето-бензодіазепіни, що містять кетогрупу при атомі вуглецю у позиції 2 (діазепам, флуразепам та ін.);
• 3-гідрокси-бензодіазепіни, що містять гідроксигрупу при атомі вуглецю у позиції 3 (оксазепам, лоразепам, темазепам).
Фармакокінетика. Як слабкі луги, похідні бензодіазепіну найкраще всмоктуються у дванадцятипалій кишці. Найшвидше абсорбуються тріозалам та діазепам, повільніше – оксазепам. Час всмоктування деяких транквілізаторів (діазепам, хлордіазепоксид) при пероральному прийомі і внутрішньом'язовому введенні практично однаковий, тому при екстремальних станах використовують внутрішньовенний шлях їх введення. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 1-2 год. Рівноважна концентрація в крові при курсовому прийомі бензодіазепінів звичайно досягається протягом декількох днів після початку терапії (для бензодіазепінів з коротким і середнім періодом напіввиведення) або протягом 5 днів – 2 тижнів (для препаратів з тривалим періодом напіввиведення). Зв'язок з альбумінами плазми крові у різних похідних бензодіазепіну коливається від 60 до 95 %, тобто досить суттєвий.
Як високоліпофільні сполуки, вони легко проникають крізь біологічні бар'єри, в тому числі гематоенцефалічний і плацентарний. Особливо високі концентрації виявляються в корі великого мозку, мозочка, в середньому і спинному мозку. Мають високу спорідненість із жировою тканиною.
Похідні бензодіазепіну метаболізуються в печінці двома основними шляхами. Деякі препарати (лоразепам) піддаються кон'югації з утворенням водорозчинних глюкуронідів, які виводяться з сечею (рис. 3.9). Однак більшість похідних бензодіазепіну біотрансформуються у дві фази: спочатку мікросомальним окисленням (фаза
І), включаючи N-деалкілування і аліфатичне гідроксилювання, а потім кон'югації з глюкуроновою кислотою (фаза II). Це має важливе значення, оскільки у фазу І утворюються активні метаболіти. Вони пролонгують дію самого препарату. Так, активним метаболітом діазепаму і ряду інших бензодіазепінів (хлордіазепоксиду, празепаму) є дезметилдіазепам (нордіазепам), Т1/2 якого складає 40-200 год. Великі періоди напіввиведення активних метаболітів призводять до небажаного надмірного пригнічення ЦНС, що виявляється ефектом післядії (сонливість, зниження настрою, уваги тощо), кумуляції при повторному прийомі. З метою зменшення тривалості дії деякі активні метаболіти (наприклад, метаболіт діазепаму – оксазепам) застосовуються в клініці як самостійні препарати. Ці особливості біотрансформації з успіхом використовують для створення так званих “проліків”, тобто препаратів, фармакологічні ефекти яких пов'язані не з їх субстанцією, а з активними метаболітами, що утворюються внаслідок її метаболізму в організмі. До “проліків” відноситься флуразепам, фармакологічна активність якого пов'язана з активним метаболітом.
Рис. 3.9. Найбільш типові шляхи елімінації похідних бензодіазепіну
Метаболіти, кон'югати і невеликі кількості незмінених бензодіазепінів виділяються в основному з сечею, частково – з калом, до складу якого вони потрапляють із жовчю.
Період напіввиведення похідних бензодіазепіну залежить від віку. Якщо Т1/2 у новонароджених становить 31 год, грудних дітей – 8-14, дорослих – 24-72, то в осіб літнього віку сягає 100 год. На Т]/2 відбивається функціональний стан організму, супутні захворювання. У випадках гострого гепатиту ТІ/2 у дорослих подовжується до 2-4 діб, цирозу печінки – подвоюється.
Деякі фармакокінетичні параметри похідних бензодіазепіну наведені у табл. 3.3.
Таблиця 3.3
Фармакокінетичні параметри похідних бензодіазепіну
| Препарат | Зв'язування з бівками крові, % | Період напіввиведення, год | Обсяг розподілу, л/кг | Повний кліренс, мл/хв | Наявність активних метаболітів |
| Хлордіазепоксид | 94 | 40-50 | 0,4 | зо | + |
| Діазепам | 97 | 25-60 | 1,1 | 26 | + |
| Оксазепам | 88 | 8-20 | 0,9 | 95 | - |
| Лоразепам | 94 | 10-16 | 0,9 | 55 | - |
| Клоназепам | 82 | 10-40 | 3,0 | 75 | + |
| Нітразепам | 86 | 24-30 | 2,5 | 60 | + |
| Феназепам | 90 | 144 | 1.5 | - | + |
Виходячи з особливостей фармакокінетики, похідні бензодіазепінів класифікують за тривалістю дії таким чином:
• короткої (Т1/2 до 6 год) – тріазолам, мідазолам;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агоністи бензодіазепінових рецепторів – похідні бензодіазепіну“ на сторінці 1. Приємного читання.
