Діуретики тіазиди та тіазидоподібні
До групи тіазидів або похідних бензотіадіазину належать такі основні препарати: гідрохлортіазид (гіпотіазид), хлорталідон, індапамід, клопамід.
Механізм дії. Похідні бензотіадіазину частково фільтруються, але переважно активно секретуються клітинами проксимальних канальців до просвіту нефрона, після чого проявляється їх дія переважно в дистальних звивистих канальцях нирок. Тіазиди на внутрішній поверхні канальців (на апікальній мембрані канальцевих клітин) конкурують з йонами хлору Сl- за молекулярні місця зв'язування, це пригнічує реабсорбцію та транспорт йонів хлору Сl-, а відтак (вторинно) пригнічується реабсорбція і асоційованого з ним натрію Na+. Пригнічення реабсорбції (поєднаного транспорту) йонів хлору Сl- та асоційованих з ними йонів Na+ крізь апікальну мембрану сприяє виведенню цих йонів із організму. Під впливом цих речовин виведення йонів К+ та Mg2+ також збільшується, а виведення йонів Са2+ зменшується. Тіазиди у звичайних дозах не викликають суттєвих порушень кислотно-лужної рівноваги. Але у високих дозах тіазиди здатні викликати гіпохлоремічний алкалоз. Препарати цієї групи зберігають виражений діуретичний ефект за будь-яких зрушень pH крові, зберігаючи свою ефективність як за умов ацидозу, так і за умов алкалозу.
Тіазиди дещо гальмують активність карбоангідрази, що також пригнічує активну реабсорбцію йонів Na+ та збільшує виведення карбонатів та фосфатів. Підвищений рівень йонів Na+ в остаточній сечі активує механізм повернення йонів Na+ в збірних трубочках та інтенсифікує виведення К+ із сечею (останнє є небажаним явищем). Похідні бензотіадіазину містять сульфонамідну групу, котра поряд із пригніченням активності Na+-К+-АТФ-ази, карбоангідрази пригнічує і деякі інші ферменти (сукцинатдегідрогенази, ферменти окислення неестерифікованих жирних кислот), що також порушує забезпечення енергією натрієвого насоса і зменшує реабсорбцію йонів Na+, збільшуючи натрійурез і діурез. Крім того, тіазиди здатні пригнічувати активність фосфодіесте- рази у клітинах ниркових канальців, що призводить до накопичення цАМФ.
Тіазиди, як вже було зазначено, збільшують реабсорбцію йонів Са2+ в канальних нирок, що призводить до гіперкальціємії. Це викликає гальмування секреції парат- гормону паращитоподібною залозою, а недостатність паратгормону порушує процес активної реабсорбції йонів Mg2+ в петлі Генле (збільшується виведення йонів Mg2+ із сечею, особливо за умов тривалого використання тіазидів).
Виділяються тіазиди головним чином нирками шляхом секреції у проксимальному канальці, як і сечова кислота, тому внаслідок конкуренції гальмується виділення сечової кислоти з організму, що у хворих на подагру може призвести до загострення захворювання.
При нецукровому діабеті тіазиди виявляють парадоксальний ефект – значно знижують діурез. Механізм такої дії вбачають у пригніченні центру спраги як безпосередньо, так і завдяки зниженню осмолярності сироватки крові за рахунок надмірного виділення з організму натрію.
Фармакодинаміка: тіазиди та тіазидоподібні препарати збільшують діурез; незначно знижують клубочкову фільтрацію та нирковий кровообіг (за рахунок вивільнення реніну); зменшують виведення із сечею йонів кальцію (первинно) та збільшують екскрецію йонів магнію (вторинно). Інтенсивне виділення з організму йонів натрію і води зумовлює зменшення об'єму крові, тому тіазиди призначають хворим з артеріальними гіпертензіями. Вміст натрію і води в стінці судин зменшується, внаслідок чого, з одного боку, вона стає тоншою і збільшується просвіт судин, а з іншого – зменшується чутливість адренорецепторів судин до катехоламінів, що також сприяє розширенню судин.
Фармакокінетика. Препарати добре засвоюються (біодоступність до 80 %), 40- 60 % препарату зв'язується з білками; призначаються 1-2 рази на добу, як правило, вранці до прийому їжі; практично не біотрансформуються в печінці, екскретуються нирками у незміненому вигляді.
Взаємодія: у поєднанні з іншими діуретинами тіазиди та тіазидоподібні речовини проявляють синергічний сечогінний ефект. Можна поєднувати тіазиди з калій-зберігаючими препаратами або із хлоридом калію (для профілактики гіпокаліємії). Офіцінальні комбіновані форми із калійзберігаючими діуретичними засобами: тріампур [гідрохлортіазид 0,0125 + триамтерен 0,025]; модуретик [гідрохлортіазид 0,0125 + амілорид 0,005].
Небажані побічні ефекти:
• потенціюють дію міорелаксантів, снодійних, підвищують токсичні впливи ацетилсаліцилової кислоти;
• збільшують небезпеку інтоксикації препаратами інших фармакологічних груп, зокрема серцевими глікозидами (прискорюють явища кумуляції);
• збільшують гіпокаліємію (викликану призначенням глюкокортикоїдів та гіпоглікемічних препаратів);
• викликають гіперкальціємію;
• сприяють розвитку гіполіпідемії.
Гідрохлортіазид (гіпотіазид). До структури препарату входить сульфонамідна група.
Фармакокінетика. Добре абсорбується у травному каналі. Сечогінна дія проявляється через 2-4 год, максимум дії через 3-6 год, тривалість – близько 10-12 год. Виводиться нирками шляхом секреції в канальцях.
Показання до застосування. Препарат широко застосовують для лікування артеріальної гіпертензії як для монотераії, так і в комбінації з іншими антигіпертен- зивними засобами; бета-адреноблоркаторами (атенолол і гіпотіазид – тенорік), антагоністами кальція (амлодипін і гіпотіазид – азомекс), ІАПФ (каптоприл і гіпотіазид – каптопрес).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Засоби, які діють на рівні клітин ниркових канальців“ на сторінці 1. Приємного читання.
