Із численних засобів – похідних етиленіміну найбільшого поширення набув тіо- фосфамід. Введення різних замінників (амінокислоти, азотисті гетероцикли, ароматичні радикали) до структури тіофосфаміду дало змогу синтезувати інші препарати: бензотеф, фторбензотеф та ін.
В основі механізму дії етиленімінів лежить їх здатність блокувати мітотичний поділ клітин за допомогою утворення зв'язків між ланцюгами ДНК, що перешкоджає її реплікації. Спектр застосування цих ліків у зв'язку з наявністю нових протипухлинних препаратів за останній час дещо звузився.
Фармакокінетика. Після внутрішньовенного введення тіофосфамід через 10 хв зникає з крові. Метаболізується повільно, переважно шляхом десульфатування. Ди- пін при внутрішньовенному і внутрішньом'язовому введенні у великих кількостях накопичується в ендокринних залозах (переважно в гіпофізі) і в органах системи мононуклеарних фагоцитів.
Фармакодинаміка. Як і інші алкілуючі сполуки, похідні етиленіміну мають цитостатичну дію, пригнічують розвиток тканини, що швидко проліферує, у тому числі й злоякісної, за рахунок порушення обміну нуклеїнових кислот і блокування мітотичного ділення клітин. Пригнічують кровотворення. Тіофосфамід, на відміну від інших алкілуючих цитостатиків, лише незначною мірою змінює деякі функції печінки, проте ці зміни нестійкі і згодом зникають.
Показання: злоякісні пухлини яєчка, молочної залози, гемобластози (хронічний мієлолейкоз, лімфогранулематоз, лімфосаркоматоз, ретикулосаркоматоз).
Протипоказання і побічна дія: такі самі, як і для похідних хлоретиламіну.
Похідні кислоти метансульфонової
До цієї групи належать лише два препарати: мієлосан і мієлобромол. Особливостями цих засобів є порівняно низька токсичність і відносно добра переносимість хворими. Призначають тільки всередину.
Фармакокінетика. Добре абсорбуються у травному каналі. Досить легко метабо- лізуються. У крові утворюють комплекси з сироватковими білками (альбуміном). Виділяються з організму переважно з сечею у вигляді продуктів метаболізму і частково в незміненому вигляді.
Фармакодинаміка препаратів цієї групи така сама, як і інших алкілуючих протипухлинних засобів. Пригнічують розвиток мієлоїдної тканини і є специфічними засобами лікування хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію. Мієлобромол, на відміну від мієлосану, діє цитостатично переважно на проліферуючі клітини, ефективний у випадках резистентності до мієлосану.
Показання: хронічна мієлолейкемія (при істинних пухлинах і гемобластозах лім- фоїдного походження неефективні).
Побічна дія: диспепсичні явища, у осіб похилого віку – незначний головний біль, запаморочення.
Протипоказання: усі форми лейкозу, мієлобромол – геморагічний діатез.
Похідні нітрозосечовини
Серед похідних нітрозосечовини найбільш вираженими антибластомними властивостями володіє препарат нітрозометилсечовина, що ефективна при раку легенів та лімфогранулематозу.
Побічні реакції, що найчастіше реєструються при застосуванні похідних нітрозосечовини: нудота, блювання, пригнічення кровотворення, флебіти тощо. Ці побічні ефекти проявляються головним чином при довготривалому застосуванні препаратів цієї групи алкіляторів.
Сполуки платини
Механізм протипухлинної дії похідних платини зумовлений здатністю до біфунк- ціонального алкілування ниток ДНК, що призводить до тривалого пригнічення біосинтезу нуклеїнових кислот та загибелі клітин.
Застосовують сполуки платини головним чином у поєднанні з іншими протипухлинними засобами за умов злоякісних пухлин сечового міхура, яєчок, яєчників, ен- дометрію, а також при плоскоклітинному раку голови та шиї.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Похідні етиленіміну“ на сторінці 1. Приємного читання.
