Тетрацикліни використовують у клініці близько 70 років. Проте вони не втратили свого значення, хоча в останні десятиліття спостерігаються випадки множинної резистентності мікрофлори до цих препаратів (зумовлена їх багаторічним безперервним застосуванням у клінічній та амбулаторній практиці і використанням у тваринництві як ветеринарних препаратів і харчових добавок).
Препарати тетрациклінового ряду поділяють на дві групи:
• 1. Природні – біосинтетичні: тетрациклін.
• 2. Напівсинтетичні – доксициклін.
Усі тетрацикліни мають бактеріостатичну дію. Вони гальмують зв'язування аміноацил-тРНК з A-сайтом рибосоми на ЗОБ-рибосомній субодиниці (інгібітори елонгації поліпептидного ланцюга), внаслідок чого гальмується білковий синтез.
Спектр антимікробної дії природних та напівсинтетичних тетрациклінів широкий. Вони активні відносно ряду грампозитивних і грамнегативних бактерій, внутрішньоклітинно розміщених мікроорганізмів (рикетсій, легіонел, мікоплазм, хламідій), доксициклін – відносно Н. pylori.
Дія тетрациклінів на грампозитивні коки (стафіло-, пневмококи, піогенні стрептококи групи А) не відрізняється від дії бензилпеніциліну, нерідко вони впливають на штами, резистентні до бензилпеніциліну, що дає можливість використовувати ці антибіотики для лікування ангіни, запалення середнього вуха, для профілактики загострень при хронічних бронхітах тощо. До тетрациклінів помірно чутливі ентерококи, чутливі – іслостридії, лістерії, збудники актиномікозу, сибірки. В останні десятиліття відзначається високий рівень набутої резистентності до тетрациклінів ентеробакте- рій, грамнегативних коків (гоно-, менінгококів), гемофільної палички, бруцел, еше- рихій, сальмонел. В Україні 90 % штамів холерного вібріону мають стійкість до цих антибіотиків. Для тетрациклінів характерна повна перехресна резистентність: мікроорганізми, нечутливі до одного з антибіотиків групи, стійкі і до всіх інших.
Фармакокінетика. При застосуванні всередину тетрацикліни швидко всмоктуються: доксициклін на 90 %. Дво- і тривалентні катіони (кальцій, алюміній, залізо), молоко і молочні продукти знижують всмоктування тетрациклінів. Період напіввиведення тетрацикліну становить 8-9 год, метацикліну та доксицикліну – відповідно 14 і 16-20 год.
Внаслідок своєї ліпофільності тетрацикліни добре проникають у різні тканини і рідини організму. Із сечею екскретується 60-70 % тетрацикліну і 35-40 % доксицикліну. Частково екскретуються з жовчю, найбільше – доксициклін, якому властива ентерогепатична рециркуляція.
Тетрацикліни мають здатність накопичуватись у мікробних клітинах (внутрішньоклітинна їх концентрація може в 10-100 разів перевищувати концентрацію у крові), в зв'язку з чим вони ефективні при внутрішньоклітинній локалізації збудників.
Застосування. Зважаючи на розвиток резистентності до тетрациклінів у значної кількості мікроорганізмів та появу більш сучасних антибактеріальних засобів з широким спектром дії (в тому числі з активністю щодо внутрішньоклітинних збудників), перелік показань до застосування цієї групи антибіотиків зменшився. Разом з тим, за умови чутливості мікрофлори, їх доцільно використовувати при особливо небезпечних інфекціях (холері, чумі, сибірці, бруцельозі, туляремії, бореліозі, лептоспірозі), рикетсіозах (висипний тиф, плямиста лихоманка, Ку-лихоманка), остеомієлітах, інфекційних артритах (в тому числі гонококової етіології), урогенітальній інфекції, яка викликана хламідіями, мікоплазмами, інфекціях шкіри (у тому числі при тяжких формах вугрової хвороби) та м'яких тканин, трахомі, пситакозі, венеричній гранульомі, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки (докси- циклін). Тетрацикліни не показані у випадках, коли мікрофлора чутлива до пеніциліну, оскільки останній має бактерицидну дію і незначну токсичність.
Тетрациклін призначають по 0,25-0,5 г кожних 6 год, доксициклін (вібраміцин) – всередину у перший день 0,2 г, потім по 0,1 г кожні 24 год. Препарат можна вводити у вену повільно. Швидке внутрішньовенне введення (за рахунок зв'язування кальцію крові) може спричинити серцеву недостатність та колапс.
Побічні реакції. Тетрацикліни є токсичними антибіотиками, що зумовлено недостатньою селективністю їх дії: вони одночасно впливають на ріст та поділ мікробних клітин та, хоча й меншою мірою, клітин макроорганізму.
Гепатотоксичність – одне з найтяжчих ускладнень при лікуванні тетрациклінами, що частіше розвивається при застосуванні тетрациклінів у добовій дозі понад 1 г. Відповідно, синтетичні препарати тетрациклінів у цьому плані є безпечнішими, оскільки використовуються у меншій добовій дозі.
Доведена тератогенна активність тетрациклінів, яка проявляється виникненням вад розвитку скелета, пошкодженням тканини печінки та нирок, зниженням маси тіла, зростанням частоти випадків загибелі плода. При вагітності більше 14 тижнів або в дитини перших місяців життя навіть короткі курси лікування тетрациклінами можуть призвести до порушення нормального формування зубів у плода, що супроводжується гіпоплазією дентальної емалі, спотвореним формуванням ікол, пігментацією зубів жовтого або коричневого кольору, збільшенням схильності до карієсу. Для попередження пошкодження постійних передніх зубів не слід призначати тетрацикліни вагітним за 2 місяці до пологів і дітям до 4 років, решти зубів – дітям до 8 років, третіх кутніх зубів (молярів) – дітям до 12 років.
Тетрацикліни, зокрема метациклін, доксициклін, виділяються з молоком при лактації, що може призвести до жовтяниці, дисбактеріозу, порушення синтезу вітамінів групи В і вітаміну К, затримки скостеніння трубчастих кісток, росту і формування скелета та зубної емалі в новонародженої дитини.
Застосування тетрациклінів під час вагітності та лактації вважається протипоказаним.
Шлунково-кишкові розлади (зниження апетиту, нудота, діарея тощо), які розвиваються при призначенні тетрациклінів, є результатом як подразнення ними слизових оболонок травного каналу, так і дисбактеріозу та суперінфекції. Для попередження ускладнень, пов'язаних з пригніченням нормальної мікрофлори, необхідно при тривалому призначенні тетрациклінів одночасно застосовувати комплекс вітамінів групи В, вітамін С, біологічні бактеріальні препарати – лактобактерин, біфідумбактерин, лінекс, симбіофлор тощо.
Під впливом тетрациклінів можуть розвиватися фотодерматози (фототоксичні реакції). Вони характеризуються гіперемією і набряком ділянок шкіри, що нагадує сонячні опіки, повільним зворотним розвитком (від 2-4 тижнів до декількох місяців) і залишковою пігментацією. Метациклін фотосенсибілізацію не викликає. Тетрацикліни можуть спричинити алергічні реакції: генералізовані екзантеми, кропив'янку, макуло-папульозні, еритематозні, ексфоліативні поліморфні ураження шкіри.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тетрацикліни“ на сторінці 1. Приємного читання.
