Побічна дія. Внаслідок седативно-гіпнотичної і міорелаксантної дії при прийомі бензодіазепінів, особливо тривалої дії (ефект “післядії'), відзначаються гіперседація (дозозалежна сонливість у денний час, легке запаморочення, підвищена втома, погіршення зосередженості, пам'яті), порушення координації руху (непевна хода, уповільнення нервово-м'язової реакції, іноді атаксія). У літньому віці дані побічні ефекти частішають.
Похідні бензодіазепіну можуть викликати “поведінкові” реакції: зниження пізнавальних і психомоторних процесів з порушенням орієнтації і просторової оцінки, подовженням часу реакції, антероградну амнезію. Ці небажані прояви слід особливо враховувати водіям, операторам та особам інших професій, які виконують складну координовану роботу.
Незважаючи на депримуючий характер дії похідних бензодіазепіну, можливі “парадоксальні” реакції: руховий неспокій, посмикування м'язів, кошмарні сновидіння, підвищення збудливості, агресивності, неадекватна поведінка. Частіше виявляються у дітей, хворих старечого віку і психічно хворих пацієнтів. При виникненні парадоксальних реакцій препарат слід негайно відмінити.
Застосування бензодіазепінів може призводити до розвитку толерантності (зниження ефекту при тривалому прийомі) та медикаментозної залежності (психічної і/або фізичної), прояви якої нагадують невротичну тривогу. Абстинентний синдром при відміні бензодіазепінів зумовлений гіпофункцією ГАМК-ергічної системи, іноді його тяжко диференціювати з ознаками неврозу. Ризик виникнення залежності зростає при тривалому застосуванні (понад 6 місяців), особливо у високих дозах, а також у пацієнтів з медикаментозною і алкогольною залежністю в анамнезі.
При різкій відміні препарату на фоні медикаментозної залежності може виникнути синдром “віддачі” (підвищена пітливість, блювання, тремор, судоми), у важких випадках – дезорієнтація, галюцинації, епілептичні припадки (різка відміна при епілепсії).
Тому для зниження ризику розвитку цих небажаних ефектів при застосуванні транквілізаторів бензодіазепінового ряду слід дотримуватися ряду правил. При лікуванні хворих на тривожні розлади, що потребує, як правило, тривалого прийому бензодіазепінів, використовують принцип поступового підвищення дози до оптимальної. У зв'язку з можливістю розвитку звикання і появою медикаментозної залежності не рекомендується застосовувати препарати бензодіазепінового ряду безперервно більше 2-3 тижнів. При необхідності лікування протягом декількох місяців курс проводять за методом “переривчастої” терапії, припиняючи прийом на декілька днів з подальшим призначенням тієї ж індивідуально підібраної дози. Відміну проводять шляхом поступового зниження дози, щоб зменшити ризик розвитку синдрому “віддачі”.
Бензодіазепіни у терапевтичних дозах звичайно не впливають на функцію дихання, не змінюють артеріальний тиск. Однак у хворих на обструктивні хвороби легенів, а також при парентеральному введенні, особливо у пацієнтів літнього і старечого віку, вони можуть викликати порушення дихання (апное), серцево-судинної системи (артеріальну гіпотензію, брадикардію). При прийомі бензодіазепінів можуть відзначатися сухість у роті, диспепсія (нудота, блювання, діарея або обстипація), підвищення апетиту і споживання їжі, дизурія (розлади сечовипускання), гематологічні зміни (лейкопенія, агранулоцитоз), порушення статевого потягу і потенції. Похідні бензодіазепіну, які призначають вагітним жінкам, можуть викликати тератогенну, ембріо- і фетотоксичну дії. Бензодіазепіни підвищують внутрішньоочний тиск, тому протипоказані при закритокутовій глаукомі. Алергічні реакції зустрічаються рідко.
Симптоми передозування бензодіазепінів є результатом пригнічення ЦНС різного ступеня вираженості (від сонливості до коми): виражені сонливість, млявість, слабкість, зниження м'язового тонусу, атаксія, у важчих випадках – тривала сплутаність свідомості, пригнічення рефлексів, кома, можливі також гіпотензія, пригнічення дихання. При інтоксикації бензодіазепінами слід викликати блювоту, застосовують активоване вугілля, промивання шлунка через зонд (якщо пацієнт без свідомості), симптоматичну терапію життєво важливих функцій, посилення діурезу, при необхідності – штучна вентиляція легенів. Гемодіаліз при передозуванні бензодіазепінами малоефективний внаслідок високого ступеня їх зв'язку з білками крові.
Специфічним антагоністом бензодіазепінових рецепторів є флумазеніл. Це похідна імідазобензодіазепіну, яка має високий афінітет до бензодіазепінових рецепторів і конкурентно їх блокує. Тим самим флумазеніл зменшує вираженість центральних ефектів агоністів цих рецепторів. Як специфічний антидот, флумазеніл використовують при передозуванні бензодіазепінами як додатковий, а не як єдиний засіб і тільки в умовах стаціонару. При внутрішньовенному введенні він діє швидко, але нетривало, так як дія бензодіазепінів-агоністів триває довше. Тому можливе повернення симптомів передозування. У хворих на епілепсію флумазеніл провокує судоми, при залежності від бензодіазепінів – абстинентний синдром, при психозах – їх загострення.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Бензодіазепіни потенціюють ефекти інших засобів, які пригнічують ЦНС (засоби для наркозу, снодійні, нейролептики, наркотичні анальгетики, антигістамінні засоби з вираженим седативним ефектом, алкоголь тощо), міорелаксантів та ін.
Серотонінергічні анксіолітики
Представником транквілізаторів третього покоління є буспірон.
Він є частковим агоністом серотонінових рецепторів, має високий афінітет до серотонінових рецепторів підтипу 5-НТ1А головного мозку. Зменшує синтез і вивільнення серотоніну, активність серотонінергічних нейронів, зокрема в дорсальному ядрі шва. Крім того, він селективно блокує пре- і постсинаптичні D2-дофамінові рецептори і підвищує швидкість збудження дофамінових нейронів середнього мозку. Він не взаємодіє з бензодіазепіновими рецепторами, не впливає на ГАМК-ергічну передачу.
Буспірон має виражену анксіолітичну дію, проте не здійснює седативного, снодійного, міорелаксантного, протисудомного ефектів. Його анксіолітичний ефект розвивається поступово, виявляється через 7-14 днів і досягає максимуму через 4 тижні. Тому буспірон застосовують тільки при загальних тривожних станах; при лікуванні панічних розладів він неефективний.
Буспірон швидко всмоктується, у печінці піддається вираженому пресистемному метаболізму (біодоступність – приблизно 4 %). На 95 % зв'язується з білками крові. Практично повністю метаболізується в печінці N-деалкілуванням і гідроксилуванням з утворенням кількох активних метаболітів. Період напіввиведення складає 4-8 год.
На відміну від бензодіазепінів, буспірон не викликає толерантності, синдрому “віддачі”, медикаментозної залежності, не потенціює дію депресантів ЦНС (засобів для наркозу, снодійних, нейролептиків, алкоголю та ін.). Із небажаних ефектів можуть відзначатися тахікардія, нервозність, диспепсія, парестезії тощо.
Транквілізатори з різним механізмом дії
До цієї групи входять різні за хімічною будовою і механізмом дії сполуки, транквілізуючий ефект яких відрізняється за силою від типових транквілізаторів.
Амізил (бенактизин) є похідним дифенілметану, який відноситься до центральних м-холіноблокаторів. Він має обмежене застосування при неврозах і неврозоподібних станах.
Мепробамат є похідним пропандіолу. Він менш ефективний, ніж бензодіазепіни, і в даний час має обмежене застосування.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Агоністи бензодіазепінових рецепторів – похідні бензодіазепіну“ на сторінці 4. Приємного читання.
