Ацетазоламід (діакарб) – інгібітор карбоангідрази, який є похідним сульфанілової кислоти.
Властивість діакарбу блокувати карбоангідразу (вугільну ангідразу), пригнічувати синтез вугільної кислоти (Н2С03) із вуглекислого газу (С02) та води (Н20) – вперше була виявлена у стрептоциду, а потім і в інших сульфаніламідів. Було встановлено, що введення сульфаніламідної групи в гетероциклічні сполуки значно підсилює їх блокуючий ефект у ферментів цього класу в клітинах канальців нефро- на. Однак клінічне значення має здатність цих препаратів блокувати і карбоангідразу в інших тканинах (проте в інших тканинах гідрокарбонат секретується не у кров, як це спостерігається у ниркових клітин, а зокрема, у ліквор (хоріоїдальним сплетенням) та внутрішньоочну рідину (циліарним тілом). Такий блокуючий ефект зменшує відповідно секрецію ліквору (зменшуючи у ньому і вміст натрію та води) та внутрішньоочної рідини.
Фармакодинаміка: основними клінічними ефектами застосування блокаторів карбоангідраз є збільшення діурезу та зниження внутрішньоочного та внутрішньочерепного тиску; зниження збудливості нейронів мозку; збільшення екскреції калію із сечею; викликають гіперхлоремічний ацидоз. Як уже зазначалось, у клітинах ниркових канальців за участі карбоангідрази із води і вуглекислого газу утворюється вугільна кислота, яка дисоціює на йони Н+ і НСО3-.
Н2О + СО2 → Н2СО3 → Н+ + НСО3-.
Йони водню, які утворюються в клітинах ниркових канальців, через апікальну мембрану переходять у просвіт канальців в обмін на йони Na+. Клітини нирок утримують НСО3- аніон, що є одним із важливих механізмів підтримання кислотно-лужної рівноваги. Гідрокарбонат, що реабсорбувався, зменшує pH сечі (pH зміщується у кислий бік). Перебіг цієї реакції призводить у клітинах ниркових канальців до видалення з організму йонів водню H' (через апікальну мембрану в обмін на йони Na+) та надходження в кров (через базальну мембрану) гідрокарбонату (НСО3-). У клітинах канальців Na+ разом з НСО3- реабсорбується через відповідний насос базальної мембрани. Зазначимо, що в просвіті канальців утворюються також NaH2PO4 та NH4Cl.
При блокуванні карбоангідрази ці процеси порушуються. Зниження активності карбоангідрази призводить до зменшення продуктивності зазначеної реакції синтезу вугільної кислоти, а отже, до зменшення гідрокарбонатного резерву крові та розвитку гіперхлоремічного ацидозу (відновлення резерву відбувається через 1-2 дні після відміни препарату).
Поряд з цим збільшуються втрати К+ і затримуються в організмі йони водню Н+, що призводить до розвитку гіпокаліемії та ацидозу. Виникненню ацидозу сприяє також зменшене утворення і надходження в кров НСO3, як гідрогенкарбонатного буфера. Відбувається зміщення pH (водневого показника) сечі в лужний бік. Дія цих препаратів проявляється переважно у проксимальних канальцях.
Діакарб застосовують як сечогінний засіб, проте його діуретична дія значно слабша порівняно з іншими препаратами. Його застосовують також при глаукомі: позаяк секреція внутрішньоочної рідини відбувається за участю карбоангідрази, пригнічення її активності у війчастому тілі зменшує секрецію рідини, зменшуючи внутрішньоочний тиск.
Фармакокінетика: діакарб добре засвоюється у травному каналі; вже через 0,5–
1,5 год після прийому накопичується в кірковій речовині нирок у концентрації, яка перевищує її в сироватці крові у 2-3 рази; зв'язується з білками (альбумінами) 90 %; дія препарату після ентерального прийому починається через 1-1,5 год, максимум дії спостерігається через 2-4 год, тривалість дії 6-12 год; після внутрішньовенного введення дія розпочинається через 2-5 хв, максимум дії – через 10-15 хв, тривалість дії - 4-5 год; екскретується нирками у незміненому вигляді, переважно за рахунок секреції у проксимальному канальці. Період напіввиведення (Т1/2) – 1,5-3 год; такий період напіввиведення зумовлює необхідну періодичність введення 1 раз на добу (краще через день разом із гідрокарбонатом натрію для поповнення гідрокарбонатного резерву). Дія препаратів підсилюється при одночасному призначенні калієвих солей.
Карбоангідраза приймає участь в утворенні цереброспінальної рідини; саме з цих мотивів діакарб, як блокатор її продукції, можна застосовувати для зниження внутрішньочерепного тиску.
У випадках тривалого застосування діакарбу можлива гіпокаліємія, у зв'язку з чим потрібно проводити профілактичну корекцію рівня калію у крові препаратами калію. При виникненні ацидозу діакарб відміняють і призначають внутрішньовенне введення розчину натрію гідрокарбонату.
Взаємодія: діакарб комбінують із тіазидами; не призначають із калійзберігаючими (загроза системного ацидозу). Діакарб зменшує екскрецію слабких основ: хінідину, ефедрину; збільшує нирковий кліренс слабких кислот: саліцилатів, барбітуратів; у сечовивідних шляхах діакарб посилює дію сульфаніламідів, аміноглікозндів, макролідів, лінкозамінів.
Показання до застосування:
• глаукома;
• повільнопрогресуюча енцефалопатія;
• епілепсія (petit таl – малі напади) – препарат призначають кожні 8 годин для виникнення метаболічного ацидозу, котрий знижує “судомну готовність” нейронів;
• набряки при серцево-легеневій недостатності;
• гострі прояви “гірської” хвороби (швидкий підйом на висоту понад 3000 м); допускається профілактичне використання за 24 години;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інгібітори карбоангідрази“ на сторінці 1. Приємного читання.
