Гострі отруєння (інтоксикації) екзогенними хімічними речовинами (ксено- біотиками)[1], у тому числі ліками, досить часто трапляються в медичній практиці. За частотою перше місце займають побутові (випадкові) отруєння, навмисні (суїцидальні)[2] – друге і професійні – третє. Отрута в організм людини може проникати через органи дихання (інгаляційно), травлення (перорально) і шкіру (пер- кутанно).
Передозування внаслідок введення в організм хворого великої (токсичної) дози препарату називається абсолютним. Особливо часто передозування виникає при прийомі лікарських засобів, що мають малу широту терапевтичної дії, наприклад, при застосуванні протипухлинних засобів, антибіотиків, аміноглікозидів, серцевих глікозидів. Проте в деяких випадках інтоксикація може наставати і внаслідок відносного передозування, яке виникає після введення хворому порівняно невеликої дози. Це може бути зумовлено зниженням функції органів виділення (нирки, кишечник) або знешкодження (печінка, легені). При цьому утворюється підвищена концентрація препарату або продуктів його метаболізму у крові та органах, що й призводить до виникнення інтоксикації.
Залежно від характеру токсичної дії на організм розрізняють отрути з політропною дією (токсичністю), які впливають приблизно однаковою мірою на різні органи і тканини, і отрути з вибірковою дією – на конкретні органи чи системи. Такий, навіть умовний, поділ дає змогу визначати патогенетичні механізми розвитку інтоксикації, а отже, проводити раціональну фармакотерапію, розробляти засоби і принципи лікування та профілактики токсичного ушкодження тією або іншою хімічною сполукою. Прикладом речовини з політропним механізмом дії можуть бути цитоплазматичні отрути (хінін, рослинні отрути тощо).
Серцеві глікозиди, трициклічні антидепресанти, солі барію і калію мають переважно кардіотоксичну дію: порушення ритму і провідності серця, токсична дистрофія міокарда. Нейротропні засоби (наркотичні анальгетики, снодійні, транквілізатори, аналептики), фосфорорганічні пестициди, похідні ізоніазиду, алкоголь і його сурогати є невротоксичними отрутами, які спричиняють порушення психічної діяльності, а також токсичні гіперкінези й паралічі. Гепатотоксична дія властива чотирихлористому вуглецю, дихлоретану, фосфору, епіхлоргідрину, акрихіну, рифампіцину. Типовими нефротоксичними речовинами є етиленгліколь, кислоти щавлева й оцтова. Анілін і його похідні, нітрити (нітрати) є кров'яними отрутами, що спричиняють гемоліз еритроцитів і метгемоглобінемію, а кислоти, луги, сполуки важких металів викликають переважно гастроентеротоксичну дію. Це далеко не повний перелік отрут, які мають більш чи менш вибіркову токсичну дію. Проте слід підкреслити, що загальним чинником у механізмі токсичної дії практично всіх хімічних речовин є їх мембранотоксичність. Іншими словами, для реалізації токсичних ефектів більшості хімічних сполук, у тому числі й лікарських засобів, потрібен як мінімум їх контакт з мембранами клітин та їх органелами.
Як показали дослідження останніх років, мембранопошкодзкуюча дія отрут е пусковим (тригерним) механізмом у каскаді патогенетичних змін, що виникають в організмі при гострому отруєнні (рис. 20.1). Це стало науковим обгрунтуванням для пошуку і розробки засобів профілактики інтоксикацій і лікування потерпілих, у тому числі високоефективних лікарських засобів.
Так, встановлено, що в основі токсичного ушкодження мембранних структур клітин лежить активізація процесів вільнорадикального пероксидного окислення фосфо-
Рис. 20.1. Патогенетичні механізми токсичного впливу ксенобіотиків
ліпідів мембран. Це спричиняє інгібування активності багатьох мембранозв'язаних ферментів, порушує білково-ліпідні взаємозв'язки в мембранах клітин і їх органелах, зокрема мітохондріях, що призводить до їх структурно-функціональних змін. Внаслідок цього розладнуються процеси окисного фосфорилювання, що призводить до змін енергетичного гомеостазу клітини, а в кінцевому підсумку і до її загибелі.
При цьому також виникають порушення транспорту електронів у мікросомальному електронотранспортному ланцюзі, що виявляється зменшенням рівня кінцевого акцептора електронів – цитохрому Р-450, який відповідає за перебіг реакцій першої фази біотрансформації ксенобіотиків, тобто сприяють пригніченню детоксикацій- ної системи організму. Не залишаються без впливу також біомембрани лізосом і ядер клітини. Відбувається активація лізосомних ферментів і порушення біосинтезу білків. Як видно із наведеної схеми, деструктивні процеси, які відбуваються в клітині під впливом токсичного чинника, набувають різнопланового характеру. Отже, фармакотерапевтичне втручання у випадках гострих отруєнь повинно бути своєчасним, оскільки чинник часу щодо надання допомоги потерпілим є вирішальним.
Основні механізми детоксикації при гострих отруєннях
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні принципи фармакотерапії при гострих отруєннях лікарськими засобами та отрутами“ на сторінці 1. Приємного читання.
