У процесі застосування будь-якого антибіотика необхідно дотримуватись визначених принципів їх раціонального призначення. Перед початком лікування потрібно обґрунтувати необхідність призначення препарату, вибрати найбільш активний і найменш токсичний. Засоби, які є найбільш ефективними при певному виді інфекцій, називаються препаратами першого вибору (першого ряду). Альтернативні препарати (другого ряду) призначаються тоді, коли препарати першого ряду неефективні або коли штам виділеного збудника найбільш чутливий саме до них. Препарати резерву використовують лише в особливих випадках (при неефективності засобів першого і другого ряду). Як правило, вони викликають багато ускладнень.
Перед початком лікування, до першого введення антибіотика, необхідно взяти матеріал від хворого (харкотиння, кров, ліквор тощо) для визначення виду збудника та його чутливості до антибактеріальних агентів (антибіотикограма). В екстрених випадках (важка абдомінальна інфекція, сепсис, менінгіт та ін.) призначення антибіотиків здійснюють негайно, не чекаючи на результати аитибіотикограми. Це так звана емпірична антибактеріальна терапія, яку обирають виходячи з представлених у літературі відомостей про найчастіших збудників того чи іншого інфекційного процесу та їх чутливості до антибіотиків.
Необхідно також визначитися з тривалістю лікування, обрати найкращий спосіб введення препарату (залежно від вогнища локалізації інфекції), застосовувати його в оптимальних дозах, з оптимальною частотою. Одним із найважливіших моментів лікування антибіотиками є моніторинг та профілактика негативних побічних реакцій та ускладнень. Нерідко приходиться вирішувати питання про доцільність комбінованої антибіотикотерапії з урахуванням явищ синергізму та антагонізму між препаратами.
Звичайно антибактеріальні засоби використовують у дозах, які створюють у тканинах макроорганізму концентрацію, яка перевищує мінімальну інгібуючу концентрацію для збудника, що викликав захворювання. Разом з тим, після виведення антибіотика з організму, життєдіяльність (ріст та розмноження) мікроорганізмів може поновлюватись не одразу, а через певний проміжок часу, який отримав назву постантибіотичного ефекту, що дозволяє зменшити кратність застосування препарату протягом доби.
Важливим є розподіл антибіотиків на дозозалежні та час-залежні. Найбільшу ефективність дозозалежні препарати проявляють при їх введенні 1-2 рази на добу у великій дозі. Ефективність час-залежних антибіотиків зростає, якщо їх концентрація в організмі впродовж доби знаходиться на постійному рівні. Тому при застосуванні час-залежних препаратів важливо вводити їх з визначеною кратністю протягом доби (3-4, іноді – 6 разів) чи шляхом внутрішньовенної краплинної інфузії.
Зараз набула поширення ступенева (етапна) терапія антимікробними препаратами: внутрішньовенне їх введення на початку лікування з наступним, після стабілізації стану хворого, переходом на пероральне приймання. Для ступеневої терапії використовують засоби, які існують у лікарських формах для парентерального та перорального застосування: амоксицилін, цефрадин, еритроміцин, кларитроміцин, спіраміцин, ази- троміцин, ципрофлоксацин, офлоксацин, моксифлоксацин, левофлоксацин, доксици- клін, кліндаміцин, фузидієва кислота, хлорамфенікол, метронідазол та ін.
β-Лактамні антибіотики
β-Лактамні антибіотики (β-лактами) – найбільша група антимікробних препаратів, які об'єднує наявність в їх хімічній структурі гетероциклічного β-лактамного кільця, відповідального за антимікробну активність. β-Лактами поділяються на пеніциліни, цефалоспорини, карбапенеми і монобактами.
Механізм дії. В основі антимікробної дії всіх β-лактамних антибіотиків лежить здатність утворювати комплекси з ферментами транс- та карбоксипептидазами, які здійснюють один з етапів синтезу пептидоглікану – основного компонента клітинної стінки грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів. Порушення його синтезу призводить до того, що мембрана бактерій неспроможна протистояти осмотичному градієнту між внутрішньоклітинним і зовнішнім середовищами, внаслідок чого бактерії набухають і руйнуються. β-Лактамні антибіотики проявляють свою
бактерицидну дію на мікроорганізми, які активно розмножуються, оскільки саме в них відбувається побудова нових клітинних стінок. Капсула та пептидоглікан грам- позитивних мікроорганізмів не перешкоджають проникненню β-лактамних антибіотиків до транс- та карбоксипептидаз. Ліпополісахаридну оболонку грамнегативних бактерій β-лактами долають лише через поринові канали. Оскільки β-лактамні антибіотики погано проникають всередину клітин макроорганізму, вони неефективні при інфекціях, викликаних внутрішньоклітинно розмішеними збудниками – хламідіями, легіонелами, мікоплазмами, бруцелами, рикетсіями.
Препарати групи пеніциліну
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Принципи раціональної антибіотикотерапії“ на сторінці 1. Приємного читання.
