Для позначення ускладнення лікарської терапії застосовують різні терміни: “побічна дія ліків”, “медикаментозна хвороба”, “непереносимість ліків”, “медикаментозна алергія”, “хвороби від ліків”, “медикаментозна патологія”, “велика медикаментозна хвороба” та ін. Побічні реакції, які викликають лікарські засоби, слід об'єднати під збірним поняттям – “ускладнена фармакотерапія” (або “побічна дія ліків"). У клініко-фармакологічному аспекті їх доцільно поділити на 7 груп.
• 1. Алергічні реакції негайного і сповільненого типу – зміни тонусу і проникності стінки судин, артрити, астматичні напади, кропив'янка, дерматоміозит та інші колагенози, фотосенсибілізація, риніт, кон'юнктивіт, зміни крові (еозинофілія, лейкопенія, лейкоцитоз та ін.), вісцерити (міокардит, нефрит, енцефаліт), виразково-некротичні ураження стінки травного каналу, імуноалергічні реакції (гемолітична анемія), анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк. Такі ускладнення найчастіше викликають препарати золота, пеніциліни, протитуберкульозні засоби, протисудомні препарати, сульфаніламіди, броміди, препарати йоду, цефалоспорини, місцеві анестетики, вітамінні та інші препарати.
• 2. Фармакотоксичні реакції, що зумовлені абсолютним або відносним передозуванням лікарських засобів. Ці ускладнення проявляються симптомами, що характеризують фармакодинамічні властивості речовин (сухість у порожнині рота під час лікування атропіном або нейролептичний ефект резерпіну у хворих на гіпертонічну хворобу). До фармакологічних впливів ліків на організм належать виразкові ураження слизової оболонки травної системи, зміна кількості формених елементів крові, порушення функцій паренхіматозних органів, серцево-судинної системи, розвиток пухлин, вплив на слуховий нерв, на плід. До цієї групи слід віднести неврогенні і психогенні реакції (гіперреактивність, парадоксальні емоційні психози, галюцинації тощо), неспецифічні властивості медикаменту: вплив на плід при вагітності (ембріотоксичність, тератогенний ефект, фетотоксичність), а також канцерогенна, мутагенна дія.
• 3. Зміна імунобіологічних властивостей організму (ослаблення імунних реакцій, що проявляється суперінфекцією, почастішанням рецидивів інфекційних захворювань, дисбактеріозом, кандидомікозом, стафілококовим ураженням шкіри та інших органів). Такі ускладнення фармакотерапії викликають антибіотики, сульфаніламіди, імунодепресанти, протипухлинні препарати.
• 4. Ускладнення, зумовлені генетичними ензимопатіями. При генетичних ензимопатіях ефективність медикаментів може суттєво змінюватись. Наприклад, значною мірою пролонгується курареподібна дія дитиліну при генетично обумовленій недостатності бутирилхолінестерази, що викликає гідроліз молекули релаксанту.
• 5. Синдром відміни, який спостерігається при тривалому застосуванні і раптовій відміні кортикостероїдів, інсуліну, антикоагулянтів, трициклічних антидепресантів, нейролептиків, барбітуратів, блокаторів різних рецепторів. Наприклад, β-адреноблокатори (анаприлін, метопролол, атенолол та ін.) застосовують для лікування артеріальної гіпертонії. При раптовій відміні цих препаратів може значно підвищитись артеріальний тиск з розвитком гіпертонічного кризу. Для попередження синдрому відміни такі медикаменти відміняють поступово або розробляють нові препарати, позбавлені цього ускладнення. До цієї групи ускладнень відносять також явища медикаментозної залежності (морфін, алкоголь, транквілізатори).
Кортикостероїди (преднізолон, триамцинолон та ін.) при тривалому застосуванні для лікування бронхіальної астми, ревматизму та інших колагенозів викликають атрофію наднирників внаслідок пригнічення виділення природного стимулятора наднирників – адренокортикотропного гормону. Для упередження атрофії наднирників при проведенні фармакотерапії глюкокортикоїдми вводять кортикотропін або застосовують глюкокортикоїди з мінімальною резорбтивною активністю.
• 6. Побічні ефекти хронофармакологічного генезу, а саме: значне підвищення або зменшення ефективності препарату протягом доби, місяця, сезону, року. Глюкокортикоїди доцільно призначати вранці, коли потреба в гормонах збільшується, а після обіду – не призначати. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів (ранітидин, фамотидин) застосовують на ніч, коли спостерігається активація діяльності залоз шлунка.
• 7. Ускладнення, що виникають внаслідок фізико-хімічної (реакції між медикаментами у водних розчинах, у біологічних рідинах) та фармакологічної взаємодії ліків. Наприклад, препарати кальцію (кальцію хлорид, кальцію глюконат, кальцію гліцерофосфат) утворюють у кишечнику важкорозчинні комплекси з тетрациклінами і тим самим значною мірою зменшують хіміотерапевтичний ефект антибіотиків.
Перебіг ускладнень може бути гострим і хронічним, форма – легкою, середньої тяжкості і тяжкою. Зараз класифікують побічні реакції на серйозні, несерйозні, передбачені, непередбачені. Крім того, виділяють побічні реакції, які залежать чи не залежать від дози, залежать від тривалості дії і адаптивних реакцій та відстрочені.
Профілактика побічної дії ліків один із способів подальшого підвищення ефективності медикаментозної терапії. За умови дотримання належної обережності і всебічного врахування дії лікарських засобів 70-80 % ускладнень фармакотерапії можна уникнути чи звести до мінімуму. Для профілактики ускладнень фармакотерапії потрібно дотримуватись таких правил:
• 1. Обов'язково з'ясувати у кожного хворого медикаментозний анамнез (переносимість лікарських засобів), а в разі потреби проводити спеціальні дослідження для встановлення можливої підвищеної чутливості до призначеного препарату.
• 2. Лікарські засоби слід призначати тільки за показаннями, в оптимальних дозах, краще per os, по можливості уникати ін'єкцій.
• 3. Не слід застосовувати одночасно декілька лікарських засобів з однаковим механізмом дії, тому що поліпрагмазія підвищує ризик виникнення побічних ефектів комбінованої медикаментозної терапії. Використання кількох медикаментів однакової дії можливе тільки в умовах попереднього встановлення характеру фізико-хімічної та фармакологічної взаємодії одночасно призначуваних хворому препаратів.
• 4. Складати обгрунтовану схему – план медикаментозного лікування для кожного хворого. При легких формах захворювання посилена фармакотерапія недопустима.
• 5. Антибіотики і сульфаніламіди, які найбільше застосовують останнім часом у клінічній практиці і які часто викликають побічні ефекти, слід призначати з урахуванням етіології хвороби, виду і властивостей мікроорганізмів, а також їх чутливості до протимікробного препарату.
• 6. Широко застосовувати метод “прикриття" побічної дії лікарських засобів іншими препаратами. Наприклад, використовувати унітіол і препарати калію – для зменшення токсичної дії серцевих глікозидів.
Залежність фармакологічного ефекту від дози лікарського засобу
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Побічна дія ліків“ на сторінці 1. Приємного читання.
