Шляхом модифікування молекули макролідів отримано нові групи антибіотиків: кетоліди та стрептограміни.
У молекулі кетолідів залишок цукру L-кладинози заміщено атомом кисню. Представником групи кетолідів є препарат телітроміцин (кетек).
Кетоліди є інгібіторами білкового синтезу мікробних клітин: зв'язуючись з БОБ-рибосомною субодиницею, вони порушують функції пептидилтрансферазного центру.
Кетоліди мають практично такий же спектр антибактеріальної дії, як і макроліди, при вищому рівні антибактеріальної активності щодо штамів кокових мікроорганізмів з MLS-типом резистентності (до макролідів, лінкозамідів та стрептогра- мінів). Кетоліди ефективно діють на більшість актуальних респіраторних патогенів:
S. pneumoniae, S. pyogenes, багато видів легіоиел, Staphylococcus spp., Н. influenzae,
C. pneumoniae та ін. Вони високоактивні відносно ентерококів, резистентних до інших макролідів, азитроміцину, пристинаміцину, глікопептидів (ванкоміцину та ін.).
Показання до застосування. Кетоліди є перспективними засобами для лікування бактеріальних інфекцій, насамперед інфекцій дихальних шляхів. У цих випадках, крім антибактеріальної дії, антибіотики проявляють деяку протизапальну активність, яка пов'язана з пригніченням вивільнення інтерлейкінів та оксиду азоту.
Стрептограміни – нова група похідних макролідів. До них належать препарати хіиупристин/дальфопристин (синерцид) та віргініаміции.
Спектр їх дії включає більшість грампозитивних патогенів: Staphylococcus spp., Streptococcus spp., E. faecalis (на E. faedum не діють), H. influenzae, M. catarrhalis та ін. Найважливішою властивістю засобів цієї групи є вплив на мікроорганізми, які мають набуту резистентність до інших антибіотиків (метицилінорезистентні стафілококи, ванкоміцинорезистентні ентерококи).
Показання до застосування. Клінічні спостереження доводять високу ефективність стрептограмінів при інфекціях шкіри та м'яких тканин, позалікарняних та госпітальних пневмоніях, генералізованих процесах, викликаних полірезистентними грампозитивними мікроорганізмами.
Лінкозаміди
До препаратів групи лінкозамідів належать лінкоміцин (лінкоцин) і його хлорована похідна – кліндаміцин (далацин, кліндагексал).
Кліндаміцин має вищу антибактеріальну активність та біодоступність, порівняно злінкоміцином.
Механізм дії. Обидва препарати діють бактеріостатично – інгібують синтез білків мікробної клітини шляхом зв'язування 50S субодиниць рибосом та гальмування включення транспортної РНК до комплексів рибосома-іРНК. При збільшенні концентрації проявляють бактерицидну дію відносно стафіло-, стрептококів та анаеробів. Мають постантибіотичний ефект відносно чутливих мікроорганізмів, що пов'язано з їх тривалою фіксацією на рибосомах мікробних клітин. Під дією цих антибіотиків полегшується фагоцитоз і внутрішньоклітинне знищення бактерій, зменшується продукція бактеріальних ендотоксинів, чим попереджується розвиток ендотоксичного шоку.
Спектр дії включає більшість грампозитивних аеробних коків (активність клін- даміцину в 5-8 разів вища, ніж у лінкоміцину), в тому числі стрептококи груп А, В, С, G, 5. pneumoniae, стафілококи (в тому числі ті, які продукують пеніциліназу) та ін., за винятком E. faecalis та E. f aedum. Найбільше практичне значення має висока активність препаратів відносно ряду грампозитивних та грамнегативних анаеробів, зокрема Actinomyces spp., В. fragilis, В. melaninogenicus, Peptostreptococcus spp., Peptococcus spp., C. perfringens, C. tetani. He діють на ентеробактерії, легіонели, міко- плазму пневмонії, C. diffidle.
Фармакокінетика. Антибіотики добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті (біодоступність лінкоміцину становить 30-50 %, кліндаміцину – близько 90 %). Приймання їжі зменшує біодоступність лінкоміцину до 5 %, але не впливає на всмоктування кліндаміцину. Проникають в усі рідини та тканини організму (кісткову, харкотиння, плевральну, перитонеальну, жовч тощо), створюють високі концентрації у вогнищах запалення та деструкції (абсцеси, емпієми, трофічні виразки), не проходять через ГЕБ. Лінкоміцин і особливо кліндаміцин мають здатність активно транспортуватись у поліморфноядерні лейкоцити і макрофаги. При
цьому внутрішньоклітинна концентрація кліндаміцину перевищує позаклітинну в 40 разів.
Метаболізуються препарати в основному в печінці, виводяться через нирки.
Показання до застоювання. Клінічне значення лінкозамідів насамперед визначається їх активністю при інфекційних процесах, які викликані змішаною аеробно-анаеробною флорою, стафілококами, в тому числі деякими метицилінорезистент- ними штамами, анаеробною флорою, яка продукує β-лактамази. Вони показані при процесах, спричинених анаеробними мікроорганізмами (у комбінаціях з іншими антибактеріальними засобами), при ородентальному сепсисі, рецидивуючих тонзи- лофарингіті, середньому отиті, синуситі, аспіраційній пневмонії й абсцесах легень, емпіємі плеври, при внутрішньоабдомінальному сепсисі та інфекційних захворюваннях жіночої статевої сфери (які не передаються статевим шляхом і звичайно викликаються анаеробними мікроорганізмами), при стафілококових інфекціях кісток і суглобів, інфекціях шкіри та м'яких тканин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фармакологія» автора Чекман І.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кетоліди, стрептограміни“ на сторінці 1. Приємного читання.
